Живу в Києві, завжди вела активний спосіб життя, з першого курсу вишу підробляла екскурсіями. Так і познайомилася зі своїм чоловіком. Стали удвох займатися походами та активним відпочинком. Одружилися, у літню пору я водила екскурсії, а після закінчення університету влаштувалася на добру посаду.
Звикли з чоловіком жити для себе, подорожувати різними країнами. Так пролетіло десять років. Про дітей ми взагалі не думали, обох влаштовувало таке життя. Але проблема в тому, що і чоловік, і я єдині з дітей у сім’ї. Нема чого й казати, що наші батьки насідали на нас із запитанням про онуків.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину, але продовжувала колишній спосіб життя. З двох місяців доньці взяли няньку. Цим я дуже засмутила свекруху, яка вважала, що дитині потрібна мати, а не чужа жінка. Новина про другу дитину стала несподіванкою, вирішили залишити дитину.
Знову народилася дочка. Чоловік так хотів сина, сказавши, що двоє дітей уже є, тож може подумати і про третього! Якщо раніше я була у чудовій фізичній формі, то після третіх пологів я у жахливому стані, у тому числі й моральному. Діти з нянею, я працюю, але дітьми доводиться займатися у вихідні та вечорами.
Чоловік з 7 ранку до 8 вечора на роботі з одним вихідним. Я не знаю, скільки ще витримаю таке навантаження, дуже шкодую, що народила, пішла на поступки батькам та чоловікові. З болем згадую своє колишнє безтурботне життя.
