Коли ми переїхали в нове котеджне селище, все починалося добре і радісно, будівництво, ремонт, знайомства, нові перспективи та переваги. Ми завели кішок, про які мріяли.
Але нашим сусідам ми чомусь не сподобалися. А наші кішки так тим паче.
З’ясувалося це випадково, я була вдома, сусідка, гадаючи, що нікого немає, кинула в мою кішку каменем. На моє зауваження, що не можна кидати камінням, вона почала кричати, що в неї на городі все сохне.
У чому зв’язок я так і не зрозуміла. У нас глинистий кислий ґрунт, звісно, що ніщо не росте, чорнозем чи перегній вони не завозили, мабуть, заощаджують. Хоча на показуху у них часу, сил і грошей вистачає, лужок перед будинком засіяли, гараж швидко збудували і паркан глухий поставили.
Ця ситуація була просто приводом, спусковим гачком. Зі злості сусідка вирішила наших кішок отруїти, але отруїла тільки сусідського собаку.
Ми стали стежити за нею, але зловити її за руку поки що не виходить. Я взагалі була в шоці, коли побачила, як ці дивні сусіди зливають каналізаційні води в русло струмка, що знаходиться поряд із нашим парканом.
Це все потрапляє в ґрунтові води, які ми всі п’ємо (у нас своя свердловина). Ми із чоловіком швидко накатали заявку з фото на них.
Приїхали з адміністрації, ми їм усе показали, вони сказали, що переправлять усе до сільради. Але ж сусіди, як зливали все це, так і зливають, а ми для них тепер вороги.
Знайшли на чому заощадити, вони явно люди не бідні, перші поставили гараж, лазню, пенсія є та заробляють ремонтом непогано. Ще один момент, вони крадуть все, навіть шланг для зливу вони сперли в нас.
Спочатку крали навіть перегній у нас, який ми купили, але розвести не встигли, причому візками тягали не соромлячись. Чоловік побачив це випадково, коли несподівано в обід заїхав додому у справах.
Паркан суцільний і високий ми ставити поки не планували, але, мабуть, інакше ніяк. Дивні люди, як це можна?
Чи є у них совість? Зв’язуватися з дільничним – зайвий головний біль та посилення конфлікту, але ж спускати з рук цим гадам теж не можна. Підкажіть, будь ласка, що робити?
Кажуть, подароване назад не просять. Але моя свекруха мала на це власний погляд. Того вівторка…
Тітка Ганна — мамина старша сестра. Мешкає у Львові, у скромній двокімнатній квартирі на Сихові.…
Дощова мряка за вікном ідеально пасувала до настрою Катерини. Вона нервово стукала пальцями по столу,…
— Як у неї тільки язик повернувся таке сказати? Дивиться мені просто у вічі, навіть…
— Діду, ну чого ти як не рідний? Тебе ж в інтернеті з руками відірвуть!…
Двадцять років. Рівно двадцять років я для них «нова людина». Я мовчки відступила і віддала…