– Наталю, я тобі тут огірків з дачі привезла й кабачків, — у дверях стояла свекруха з двома об’ємними сумками і посміхалася.
Але Наталя не зраділа. Адже бути такого не може, щоб Ніна Петрівна просто так вирішила поділитись своєю городиною.
Якщо вірити Олені – у будь-якому доброму жесті свекрухи повинен бути підступ. Ось Олена б його відразу виявила, а у Наталі поки що просто не було досвіду.
Тому вона посміхнулася у відповіла:
– Проходьте, будь ласка.
***
Наталя та Олена дружили багато років. Лише Олена завжди випереджала подругу на життєвому шляху. Навіть заміж встигла вийти раніше Наталі. І розлучитися теж встигла.
– Володимир мій, звісно, непоганий був чоловік! І жити б ми могли, як у казці. Якби не його матуся. Ось уже всім зміям змія! – розповідала Олена після розлучення.
– Жаль, одразу я її не розкусила. Такою милою тітонькою спершу мені здалася!
«Оленко, рідненька, я вам тільки добра бажаю!» — передражнила Олена свекруху.
– А потім я вже не знала, куди від цього її добра подітися! Адже скрізь залізе! І все це з усмішкою.
Типу, ось вона якась чудова — все на благо молодої сім’ї, а невдячна невістка нічого не цінує! Наталя слухала Олену і сподівалася тільки на те, що їй пощастить зі свекрухою. Адже у Сергія така гарна мама! Ну не може вона виявитися хитрою змією.
– Олено, ну не все ж таки свекрухи такі, – спробувала вона заперечити подрузі.
– Абсолютно всі! – безапеляційно заявила Олена. – Свекруха невістці найлютіший ворог. У всіх моїх колег на роботі так! Навіть якщо тобі спочатку вона здасться ангелом – не ведися! Я не знаю, що відбувається в мозку у матусь після того, як вони стають свекрухами, але це точно щось страшне! Ну я не знаю… Ось кішкам належить нявкати, собакам — гавкати, а свекрухам — мучити невісток!
Наталці відповісти було нічого. Вона ніколи раніше не мала свекруху.
***
Тому вона почала придивлятися до мами Сергія. Шукала таємні знаки, що говорять про те, що на неї, Наталю, чекає, коли вона стане невісткою Ніні Петрівні. Але нічого лякаючого у поведінці Ніни Петрівни не було!
– Наталю, ти в чому заміж виходити вирішила? – якось поцікавилася свекруха.
– У прямій кремовій сукні. Без мережива, – відповіла Наталка і відразу напружилася.
«Ага, ось воно! Почалося! Нині послухаємо, що нам Ніна Петрівна відповість! Напевно казатиме, про те, що наречена повинна бути в білому і пишному!» – подумала вона.
– Мені здавалося, що я виглядаю у всіх цих мереживах, як принцеса! – усміхнулася Ніна Петрівна. – Втім, весілля твоє. Я вважаю, що пряма сукня без мережива дійсно пасуватиме тобі!
«Може, неправа Олена. І мені як виняток дістанеться чудова свекруха!» — вирішила Наталка.
І на цьому етапі Наталя вирішила начхати на застереження подруги. Вони з Ніною Петрівною самозабутньо поринули у підготовку до весілля.
Мама Наталі, Ольга Дмитрівна, жила далеко і давала доньці поради лише телефоном. Сергій, як справжній чоловік, від підготовки до урочистостей самоусунувся.
– Я вам з мамою повністю довіряю! – сказав він. Тому обирали квіти, складали запрошення та приміряли туфлі вони разом із Ніною Петрівною.
Втім, іноді втручалася Олена..
– Тобі що, цю сукну свекруха майбутня порадила? – роздивлялася вона лаконічну сукну Наталя. – Напевно, таку просту обрала, щоб заощадити!
– Та ну тебе! Я сама вирішила, що хочу саме таку сукню! До того ж не надто я і заощадила, коштувало воно нітрохи не дешевше, ніж усі ці тюлі-мереживні! – Наталка навіть образилася. – Ніна Петрівна була за традиційний образ нареченої, але нав’язувати не стала.
– Ага! – невідомо чому зраділа Олена. – Отже, не стала нав’язувати! Ну тримайся, Наталю! Вона потім тобі це пригадає обов’язково! Згадай моє слово!
– Ну, що ти намовляєш на людину, — не дуже впевнено сказала Наталка.
– Не на людину, а на свекруху! – Оленка підняла вказівний палець.
Наталка тільки зітхнула, але переконувати подругу не стала.
***
Весілля пройшло чудово! Ніна Петрівна, дивлячись на сина та невістку, навіть заплакала.
– Яка гарна пара!
– Та ну вас, Ніно Петрівно! — мама Наталі невдоволено глянула на зворушену свекруху. – Я вже шкодую, що сама не приїхала, щоби керувати підготовкою! Ось поясніть мені – чому моя дочка в цій сукні? Вона якась несвяткова! Чи не для нареченої.
– Наталка хотіла саме таку! Головне, що їй самій вона подобається. І Сергію теж подобається! – Ніна Петрівна посміхнулася, намагаючись бути доброзичливою.
Але Ольга Дмитрівна її зусиль не оцінила. Фиркнула і відійшла від нерозумної родички, всім своїм виглядом випромінюючи несхвалення.
Загалом загальної мови свати не знайшли. Зате між невісткою та свекрухою стосунки були найдобріші.
До певного часу …
***
Сьогодні в гості до Наталі прийшла Олена. Сіла за кухонний стіл, зажадала кави та озирнулася.
– Слухай, твоя свекруха часом не божевільна? — запитала вона нарешті. —
Квартиру їх із синочком розміняти погодилася. З вами жити та давати поради не бажає! Щось тут не так! Може, ключі від вашої домівки зажадала «про всяк випадок»? Ні? Ох, не на добро це!
– Олено, ну що ти?! Спробуй хоча б припустити, що серед свекрух зустрічаються цілком нормальні люди! – Наталка поставила перед Оленою чашку з кавою.
– Не буває такого! – Олена зробила великий ковток, обпекла язик і на хвилину замовкла, хапаючи ротом повітря.
Це було і на краще. Сперечатись із подругою Наталі зовсім не хотілося. Вона була впевнена в тому, що Ніна Петрівна чудова людина, і горде звання свекрухи її анітрохи не зіпсувало.
***
Але Олена щоразу, приходячи до Наталі в гості, потихеньку капала подружці на мізки. А як відомо, вода камінь точить.
– Загавіск в тебе, дивлюся, нові. Симпатичні. За скільки брала? – Олена помацала матеріал.
– Ні за скільки. Ніна Петрівна подарувала.
– Подарувала?! І ти одразу так їх і повісила? Добровільно?
– Так… А чому ні?! Вони мені подобаються.
– Ой, ну ти наївна… Це вона тихою сапою у твою родину просочується! Спочатку занавіски, потім каструльки. А далі що буде, знаєш? – Олена примружившись дивилася на Наталю і чекала на відповідь.
Та замотала головою.
– А я тобі зараз розповім, – Олена театрально закотила очі, стала в третю позицію і заговорила неприємним, манерним голосом: – Ой, а що це ти в моїх каструльках готуєш? Ну ні, мого синочка не можна таким годувати! І миєш ти мій чудовий подарунок не тим миючим засобом! Мої золоті каструлі облізуть від такого миття!
Наталя відмахнулася: ну не могла вона уявити, щоб її розумна свекруха так поводилася. Втім, Олену це ні краплі не збентежило.
– О, а що це в холодильнику? Ух, який тортик! Чи можна я шматочок візьму? Ти пекти навчилася?
– Бери, звичайно! – безтурботно відповіла Наталка. – Це Ніна Петрівна із Сергієм передала. Вона така кулінарка! Треба б у неї кілька уроків узяти.
Олена, забувши про торт, зачинила дверцята холодильника і подивилася на подругу, як на ненормальну.
– Свекруха передала? Пару уроків взяти? Та ти зовсім?! Навіть не думай. Це правильний спосіб втратити контроль над своїм життям. Почне вона тебе вчити тому, про що ти попросиш, але тільки зупинитися вчасно не зможе!
Не вбудовано гальмо в голови свекрух. Так і вчитиме всьому не зупиняючись: як жити, що є, в чому на роботу ходити, чим у спальні займатися!
Наталя спробувала уявити цю картину. Проте не вийшло!
– Олено, відстань ти від Ніни Петрівни. Давай поговоримо про щось інше!
– Давай! – легко погодилася подруга. — Слухай, а Сергій твій як до матері ставиться? Слухається? Ти дивись… Як би вона тебе з його життя взагалі не витіснила!
Наталя безсило мовчала. Ну от як відволікти Олену від розмов про свекруху?
***
Щоправда, згодом, Наталя стала помічати, що не всі розмови подруги про свекрухи здаються їй маренням божевільної.
– Сергію, сьогодні твоя мама знову дзвонила і хотіла зайти! Не надто вона до нас зачастила? – якось увечері спитала вона в чоловіка.
Сьогодні в гості забігала Олена та, як завжди, лякала.
– Моя свекруха, знаєш, яка хитра була? Спочатку в гості зачастила під різними добрими приводами, потім почала «добрі поради» давати, як мені краще вести господарство.
Пізніше поради перетворилися на накази. А якщо я чинила опір, ця змія відразу повзла до чоловіка і скаржилася, гублячи сльози. Тож будь уважна!
Олена пішла, а сумніви в душі Наталі цього разу залишилися, настрій до приходу чоловіка зіпсувався, ось вона й полізла з питаннями. Сергій, звісно, здивувався.
– Мама зачастила? Та вона в нас була, як на мене, місяць тому! Хоча не хочеш, не запрошуй. Мама – людина розумна. Зрозуміє, що ти можеш мати свої справи.
Наталці стало трохи соромно: нормальна у неї свекруха і нічого ображену Олену слухати!
***
Коли настав дачний сезон і Ніна Петрівна з ентузіазмом кинулася боротися за врожай на своїх шістьох сотках, Оленка взагалі збожеволіла:
– У неї є дача?! Ну все, подруго, тобі каюк! Стоятимеш буквою зю все літо, смикати бур’яни, саджати картоплю, а восени закочувати цей чортів урожай у банки!
– Та Ніна Петрівна жодного разу не заїкнулася, щоб я їй з городом допомогла! Вона сама любить там поратися. Садить щось на своє задоволення. За промисловими масштабами не женеться! – обурилася Наталка.
– Це поки що!
Але літо йшло, свекруха все також поодинці копалася на своїй дачі. Сергія з Наталкою запрошувала, звичайно, погостювати, але працювати не примушувала. Вони допомагали виключно на втіху.
Олена ж не переставала свербіти.
– Почекай-чекай! Це вона поки до тебе придивляється, а ось наступного року візьме в рабство!
Деякі слова подруги западали Наталці у душу. Коли Ніна Петрівна вперше привезла синові з невісткою плоди своєї праці, Олена відразу відзначила:
– Кабачки? Знаєш, чому вона тобі їх приперла? Бо всіх сусідів уже обдарувала, дівати цю траву нема куди, а викинути шкода! Візьми боже, що нам недобре.
– Та навіщо ти так? Може, просто почастувати хотіла! – Наталка безпорадно подивилася на подругу.
– Не може! – відповіла Олена. – Моя свекруха така ж була! Будь-яку гидоту нам сплавляла – консерви прострочені, олію прогорклу, кабачки ті самі. У неї на дачі прямо кабачкові джунглі були!
Наталя похилилася.
***
Ніна Петрівна зауважувала, що якось змінилася Наталка останнім часом. Якщо раніше вони могли з невісткою балакати годинами за чаєм, разом із задоволенням куховарили, та й взагалі товаришували, то зараз Наталя зустрічає свекруху в її рідкісні візити без радості. Натягує ввічливу усмішку, а очі насторожені.
«Може мати на Наталю якось впливає. Адже ще в день весілля було зрозуміло, що я їй не сподобалася», – гадала Ніна Петрівна.
Ось і сьогодні вона привезла Наталці чергові дари своєї улюбленої дачі, а та її зустріла так, ніби не знала, як вигнати. Ніна Петрівна вирішила поговорити з Наталкою.
– Наталю, я відчуваю, що наші стосунки зіпсувалися. Тільки зрозуміти не можу чому. Ти мене вже не тримай у невіданні – розкажи, що трапилося.
Наталя мовчала. Ну як їй розповіси, що такої поведінки і розумної причини немає. Ніна Петрівна мовчанку Наталки зрозуміла по-своєму.
– Може, твоя мама проти, щоб ми дружили? Не сподобалася я на весіллі.
Наталка здивовано подивилася на свекруху: вона навіть не знала про їхні розбіжності.
– Та ні, Ніно Петрівно, з мамою в мене стосунки так собі. Кожна своїм життям живе. Не близькі ми з нею. Тож вона мені рідко щось розповідає.
Тут річ у іншому. І потихеньку Наташка розповіла Ніні Петрівні про свою подругу Оленку, про її невдале заміжжя і про зміюку-свекруху.
– Ось вона мені вже майже рік на мозок і капає. Я спочатку не слухала її страшні казки про свекровську підлість та хитрість.
Але дещо в мозок просочувалося, доки не отруїло нашу з вами дружбу! Нерозумно, звичайно… – закінчила Наталка свою розповідь.
Ніна Петрівна дивилася на неї і не знала, плакати чи сміятися. З одного боку, добре, що все так вирішилося, а з іншого боку, найкраща подруга її невістки – змія!
– Наталю, я не буду вчити тебе розуму-розуму. Просто пропоную подумати, – обережно сказала Ніна Петрівна. – Я не знаю твою Олену, тож можу лише припустити. І ось що я думаю: жінка, яка сама нещасна, всіляко руйнує щастя своєї найкращої подруги! Так собі ситуація.
Ти впевнена, що вона для тебе старається? Може, їй самотньо через те, що раніше ти весь час приділяла їй, а тепер у тебе сім’я, може, вона просто заздрить… Я не знаю.
Одне можу сказати тобі точно: лізти у ваше з Сергієм життя зі своїми правилами я не збираюся. Саме тому, що це ваше життя!
А ось дружити з тобою мені подобається. І дуже шкода втрачати цю дружбу!
Ніна Петрівна пішла, а Наталя замислилась.
Натомість, коли заявилася Олена і знову завела рощмовц про жахливу свекруху, Наталя була готова.
– Олено, я тут зрозуміла, що ти не хочеш мати щасливу подругу. Тобі зручніше, щоб під боком була нещасна однодумця. Яка разом з тобою лаятиме колишнього чоловіка та його маму. Так ось хочу тебе розчарувати – мене це не влаштовує.
Я ціную свою родину! Цілком, включаючи свекруху! Так що давай краще перестанемо спілкуватися! Це не дружба!
Оленка навіть не відразу знайшла що відповісти:
– Нічого, ти ще пошкодуєш. На колінах до мене через рік приповзеш, – відповіла вона і грюкнула дверима.
***
Але Наталя не приповзла ні за рік, ні за три роки. Вона живе щасливо: кохає чоловіка, дружить зі свекрухою, а незабаром у неї народиться дитина.
Олена ж завела собі нову подругу. Таку ж розлучену і озлоблену, як вона сама. Вони частенько сидять у кафе біля вікна за чашкою чаю і виливають злість на щасливі сім’ї, що поспішають повз. Але ті їх не чують.
