— Наталочко, я тобі тут огірочків із дачі привезла і кабачків, — у дверях стояла свекруха з двома великими сумками і доброзичливо посміхалася.
Але Наталка напружилася, шукаючи підступ. Адже бути такого не може, щоб Ніна Петрівна просто так вирішила поділитися своєю городиною.
Якщо вірити Оленці — у будь-якому доброму жесті свекрухи обов’язково повинен критися підступ. Ось Олена б його одразу виявила, а в Наталі поки що просто не було досвіду.
Тому вона натягнуто посміхнулася у відповідь і пробурмотіла:
— Проходьте, будь ласка.
***
Наталя і Олена дружили сто років. Тільки Оленка завжди випереджала подругу на життєвому шляху.
Навіть заміж встигла сходити раніше Наталки. І розлучитися теж встигла.
— Вовка мій, звісно, непоганим був мужиком! І жити б ми могли довго і щасливо, як у казці. Якби не його матуся. Ось уже всім зміям змія! — розповідала Олена після розлучення.
— Шкода, відразу я її не розкусила. Такою милою тітонькою спочатку мені здалася!
— Оленко, дівчинко, я вам тільки добра бажаю! — передражнила Оленка свекруху, — А потім я вже не знала, куди від цього її добра діватися! Адже скрізь влізе! І все це з усмішкою. Типу, ось вона яка чудова – все на благо молодої сім’ї, а невдячна невістка нічого не цінує!
Наталка слухала одкровення Оленки і сподівалася тільки на те, що їй пощастить зі свекрухою. Адже у Сергія така гарна мама! Ну не може вона виявитися хитрою змією.
— Олено, ну не всі ж свекрухи такі, — спробувала вона заперечити подрузі.
— Абсолютно всі! — безапеляційно заявила Оленка.
— Свекруха невістці найлютіший ворог за визначенням. У всіх моїх тіток на роботі так!
Навіть якщо тобі спочатку вона здасться ангелом, не ведися! Я не знаю, що відбувається в мозку в матусь, після того як вони стають свекрухами, але це вочевидь щось страшне і незворотне!
Ну я не знаю… Ось кішкам належить нявкати, собакам — гавкати, а свекрухам — переводити невісток!
Наталі відповісти було нічого. Вона ніколи раніше, на відміну від Оленки, не приміряла на себе ролі невістки.
***
Тому вона почала придивлятися до мами Сергія. Шукала таємні знаки, які б говорили про те, що на неї, Наталю, чекає, коли вона стане невісткою Ніні Петрівні.
Але нічого страшного в поведінці Ніни Петрівни не було!
— Наталю, ти в чому заміж виходити вирішила? — одного разу поцікавилася та.
— У прямій кремовій сукні. Без усяких там мереживчиків, воланчиків та іншої дурні. Не хочу виглядати як баба на чайник з усіма цими пишними спідницями! — відповіла Наталка і тут же напружилася.
«Ага, ось воно! Почалося! Зараз послухаємо, що нам Ніна Петрівна відповість! Напевно буде гнути свою лінію, про те, що наречена повинна бути в білому і пишному!» — подумала вона.
— Ну чому відразу баба на чайник… Мені ось здавалося, що я виглядаю у всіх цих мереживах, як принцеса! — усміхнулася Ніна Петрівна.
— Утім, весілля твоє. Я вважаю, що пряма сукня без вишукувань тобі дуже пасуватиме!
«Може, неправа Оленка. І мені як виняток дістанеться чудова свекруха!», — вирішила Наташа.
І на цьому етапі Наталя вирішила наплювати на застереження подруги. Вони з Ніною Петрівною самозабутньо занурилися в підготовку до весілля.
Наташина мама, Ольга Дмитрівна, жила далеко і давала доньці поради тільки телефоном. Сергій, як справжній чоловік, від підготовки до весілля самоусунувся.
«Я вам із мамою повністю довіряю!», — сказав він. Тому обирали квіти, складали запрошення і приміряли туфлі вони разом із Ніною Петрівною.
Утім, іноді підключалася Оленка.
— Тобі що, цю сукню свекруха майбутня порадила? — роздивлялася вона лаконічне вбрання.
— Напевно таку простацьку вибрала, щоб заощадити!
— Та ну тебе! Я сама вирішила, що хочу строгу сукню! До того ж не надто-то я й заощадила, коштує вона нітрохи не дешевше, ніж усі ці тюлі-мережива! — Наталка навіть образилася.
— Ніна Петрівна якраз була за традиційний образ нареченої, але нав’язувати не стала.
— Ага! — невідомо чому зраділа Олена. — Значить, не стала нав’язувати! Ну тримайся, Наталко! Вона потім тобі це пригадає обов’язково!
— Ну що ти наговорюєш на людину, — не дуже впевнено сказала Наталя.
— Не на людину, а на свекруху! — Олена багатозначно підняла вказівний палець.
Наталя тільки зітхнула, але переконувати подругу не стала.
***
Весілля пройшло чудово! Ніна Петрівна, дивлячись на сина і невістку, навіть заплакала.
— Ну до чого ж гарна пара!
— Та ну вас, Ніна Петрівна! — мама Наталі невдоволено глянула на розчулену сваху.
— Я вже шкодую, що сама не приїхала, щоб керувати підготовкою! От поясніть мені: чому моя донька в цій сукні? Вона якась несвяткова! Не для нареченої.
— Наталя хотіла саме таку! Головне, що їй самій вона подобається. І Сергію теж подобається! А наша справа десята, ви так не думаєте?
—Ніна Петрівна посміхнулася, намагаючись бути доброзичливою.
Але Ольга Дмитрівна її зусиль не оцінила. Фиркнула і відійшла від нерозумної родички, усім своїм виглядом випромінюючи несхвалення.
Загалом, спільної мови свахи не знайшли. Зате між невісткою і свекрухою стосунки були найдобріші. До певного часу…
***
Сьогодні в гості до Наталки приїхала Олена. Плюхнулася за кухонний стіл, зажадала кави й озирнулася.
— Слухай, твоя свекруха часом не божевільна? -— видала вона нарешті. — Квартиру їхню із синочком розміняти погодилася. З вами жити й давати поради не рветься!
Щось тут не так! Може, ключі від вашого гніздечка зажадала «про всяк випадок»? Ні?! Ох, не до добра це!
— Олено, ну що ти нагнітаєш?! Спробуй хоча б припустити, що і серед свекрух трапляються абсолютно нормальні люди! — Наталя поставила перед Оленою чашку з кавою.
— Не буває такого! — Олена зробила великий ковток, обпекла язик і на хвилину замовкла, хапаючи ротом повітря. Це було й на краще. Сперечатися з подругою Наталі зовсім не хотілося.
Вона була впевнена в тому, що Ніна Петрівна прекрасна людина, і горде звання свекрухи її ні крапельки не зіпсувало.
***
Але Оленка щоразу, приходячи до Наталі в гості, потихеньку капала подружці на мізки. А як відомо, вода камінь точить.
— Шторки в тебе, дивлюся, нові. Симпатичні. За скільки брала? — Оленка помацала матеріал.
— Ні за скільки. Ніна Петрівна подарувала.
— Подарувала?! І ти відразу ось так їх і повісила? Добровільно?
— Ну так… А чому ні?! Вони мені подобаються.
— Ой, ну ти наївна… Це вона тихою сапою в твою сім’ю просочується! Спочатку шторки, потім каструльки. А далі що буде, знаєш?! — Олена примружившись дивилася на Наталю і чекала відповіді.
Та замотала головою.
— А я тобі зараз розповім, — Олена театрально закотила очі, стала в третю позицію і заговорила противним голоском: – «Ой, а що це ти в моїх каструльках готуєш?
Ну ні, мого синочка не можна таким годувати! І миєш ти мій прекрасний подарунок не тим мийним засобом! Мої золоті каструлі облізуть від такого миття!»
Наташа відмахнулася: ну не могла вона уявити, щоб її розумна свекруха так поводилася. Утім, Олену це ні краплі не збентежило.
— О, а що це в тебе в холодильнику? Ух, який тортик! Можна я шматочок відгризу? Ти пекти навчилася?
— Бери, звісно! — безтурботно відповіла Наталя.
— Це Ніна Петрівна з Сергієм передала. Вона така кулінаруа! Треба б у неї пару уроків узяти.
Оленка, забувши про торт, зачинила дверцята холодильника і подивилася на подругу, як на ненормальну.
— Свекруха передала?! Пару уроків узяти?! Та ти зовсім?! Навіть не думай. Це ж вірний спосіб втратити контроль над своїм життям.
Почне вона тебе вчити того, про що ти попросиш, але ось тільки зупинитися вчасно не зможе! Не вбудовані гальма в голови свекровок.
Так і буде вчити всьому не зупиняючись: як жити, що їсти, у чому на роботу ходити, чим у спальні займатися! Наталка спробувала уявити собі цю картину. Не вийшло!
— Олено, відчепись ти від Ніни Петрівни. Давай поговоримо про що-небудь інше!
— Давай! — легко погодилася подруга. — Слухай, а Сергій твій як до матері ставиться? Слухається? Ти дивись… Як би вона тебе з його життя взагалі не витіснила!
Наталя безсило мовчала. Ну от як відволікти Олену від розмов про свекруху?
Щоправда, з часом Наталя почала помічати, що не всі просторікування подруги про свекрух здаються їй маячнею божевільного.
— Сергію, сьогодні твоя мама знову дзвонила і хотіла зайти! Чи не занадто вона до нас зачастила? — одного вечора запитала вона в чоловіка.
Сьогодні в гості забігала Олена і, як завжди, лякала.
— Моя свекруха, знаєш, яка хитра була? Спочатку в гості зачастила під різними благими приводами, потім почала «добрі поради» давати, як мені краще господарство вести.
Пізніше поради перетворилися на накази. А якщо я чинила опір, ця змія тут же повзла до чоловіка і скаржилася, роняючи сльози. Тож будь уважна!
Оленка пішла, а сумніви в душі Наталки цього разу залишилися, настрій до приходу чоловіка зіпсувався, ось вона і полізла із запитаннями. Сергій, звісно, здивувався.
— Мама зачастила? Та вона в нас була, по-моєму, місяць тому! Хоча, не хочеш, не запрошуй. Мама, людина розумна. Зрозуміє, що в тебе можуть бути свої справи.
Наташі стало трохи соромно: нормальна в неї свекруха і нема чого кривдницю Олену слухати!
***
Коли настав дачний сезон і Ніна Петрівна з ентузіазмом кинулася боротися за врожай на своїх шести сотках, Оленка наче зчепилася.
— У неї є дача?! Ну все, подруго, тобі каюк! Стоятимеш буквою зю все літо, смикатимеш бур’яни, саджатимеш картоплю-маркішню, а восени закочуватимеш цей чортів урожай у банки!
— Та Ніна Петрівна жодного разу не заїкнулася навіть, щоб я їй із городом допомогла! Вона сама любить там поратися. Садить щось собі на втіху. За промисловими масштабами не женеться! —обурилася Наташа.
— Це поки що!
Але літо минало, свекруха так само самотужки копалася на своїй дачі. Сергія з Наташею запрошувала, звісно, погостювати, але працювати не змушувала. Вони допомагали виключно собі на втіху. Олена ж не переставала свербіти.
— Почекай-почекай! Це вона поки що до тебе придивляється, а ось наступного року візьме в рабство!
Деякі слова подруги волею неволею западали Наташі в душу. Коли Ніна Петрівна вперше привезла синові з невісткою плоди своєї праці, Олена одразу ж зазначила:
— Кабачки? Знаєш, чому вона тобі їх приперла? Тому що всіх сусідів уже обдарувала, дівати цю траву нікуди, а викинути шкода! Візьми боже, що нам негоже.
— Та ну навіщо ти так? Може, просто пригостити хотіла! — Наталя безпорадно подивилася на подругу.
— Не може! — відрізала Олена. — Моя свекруха точно така ж була! Усяку гидоту нам сплавляла: консерви протерміновані, олію згірклу, кабачки ті ж самі. У неї на дачі просто кабачкові джунглі були!
***
Ніна Петрівна помічала, що якось змінилася Наталя останнім часом. Якщо раніше вони могли з невісткою базікати годинами за чаєм, разом із задоволенням куховарили, та й узагалі товаришували, то зараз Наталка зустрічає свекруху в її рідкісні візити без радості. Натягує ввічливу посмішку, а очі насторожені.
«Може, мати на Наталю якось впливає. Адже ще в день весілля було зрозуміло, що я їй не сподобалася», — гадала Ніна Петрівна.
Ось і сьогодні вона привезла Наталці чергові дари своєї улюбленої дачі, а та її зустріла так, немов не знала, як вигнати. Ніна Петрівна вирішила поговорити з Наташею.
— Наталю, я відчуваю, що наші стосунки зіпсувалися. Тільки от зрозуміти не можу чому. Ти вже мене не тримай у невіданні — розкажи, що сталося.
Наталка мовчала. Ну як їй розкажеш, що такій поведінці й розумної причини немає. Ніна Петрівна мовчання Наталки зрозуміла по-своєму.
— Може, мама твоя проти, щоб ми дружили? Не сподобалася я їй на весіллі.
Наташа здивовано подивилася на свекруху: вона навіть не знала про їхні розбіжності.
— Та ні, Ніно Петрівно, з мамою в мене стосунки так собі. Кожна своїм життям живе. Не близькі ми з нею. Тому вона мені рідко щось розповідає. Тут справа в іншому.
І потихеньку Наталка розповіла Ніні Петрівні про свою подругу Олену, про її невдале заміжжя і про шкідливу зміюку-свекрукруху.
— Ось вона мені вже майже рік на мізки й капає. Я спочатку не слухала її страшні казки про свекрушину підлість і хитрість.
Але дещо в мозок просочувалося, поки не отруїло нашу з вами дружбу! Нерозумно, звісно… — закінчила Наташа свою розповідь.
Ніна Петрівна дивилася на неї і не знала, плакати чи сміятися. З одного боку, добре, що все так вирішилося, а з іншого боку, найкраща подруга її невістки — сама змія!
— Наталю, я не буду тебе вчити розуму. Просто пропоную подумати, — обережно сказала Ніна Петрівна.
— Я не знаю твою Олену, тому можу тільки припустити. І ось що я думаю: жінка, яка сама нещасна, всіляко руйнує щастя своєї найкращої подруги! Так собі ситуація. Ти впевнена, що вона для тебе старається? Може, їй самотньо від того, що раніше ти весь час приділяла їй, а тепер у тебе сім’я, може, вона просто заздрить…
Я не знаю. Одне можу сказати тобі точно: лізти у ваше з Сергійком життя зі своїми правилами я не збираюся. Саме тому, що це ваше життя! А ось дружити з тобою мені подобається. І дуже шкода втрачати цю дружбу!
Ніна Петрівна пішла, а Наташа задумалася. Зате коли заявилася Оленка і знову завела свою пісню про жахливу свекруху, Наталя була готова.
— Олено, я тут зрозуміла, що ти не хочеш мати щасливу подругу. Тобі зручніше, щоб під боком була нещасна однодумниця. Яка буде разом із тобою лаяти колишнього чоловіка і його маму. Так от, хочу тебе розчарувати — мене це не влаштовує. Я ціную свою сім’ю! Цілком, включно зі свекрухою! Так що давай краще перестанемо спілкуватися! Це не дружба!
Олена навіть не одразу знайшла що відповісти:
— Нічого, ти ще пошкодуєш. На череві до мене через рік приповзеш, — сказала вона і грюкнула дверима.
Але Наталя не приповзла ні через рік, ні через три роки. Вона живе щасливо: кохає чоловіка, дружить зі свекрухою, а скоро в неї народиться дитина.
Оленка ж завела собі нову подругу. Таку ж розведену й озлоблену, як вона сама.
Вони частенько сидять у кав’ярні біля вікна за чашкою чаю і виливають злість на щасливі сім’ї, що поспішають повз. Але ті їх не чують.
