– Мамо, там до тебе знову цей безхатько прийшов! – дочка зневажливо зморщила обличчя.
– Ніякий він не безхатько! У нього є кімната. Просто нещасна людина.
З цими словами мати вискочила на сходи і, привітно посміхаючись, почала кликати гостя до квартири. Той відмовлявся і, соромлячись попросив грошей у борг. Вона принесла необхідну суму і кілька бутербродів, у поліетиленовому пакетику:
– Ось! Візьми!
Він усміхнувся дірявим ротом з вибитими передніми зубами і, пообіцявши повернути гроші через тиждень, вийшов на вулицю, де його чекали такі ж недоглянуті та неохайні особи.
– Навіщо ти вітаєш цього… безхатька! – запитала дочка, демонстративно спираючись на останнє слово, – Гроші йому завжди даєш, які він тобі ніколи не повертає.
– Чому не віддає? Іноді повертає.
– Ой! Було один чи два рази. До речі, чому в нього прізвисько таке дивне – «Тримайся!»?
– Це його улюблене слово. Усім каже «тримайся!», підбадьорює, якщо в когось у житті що не так пішло. А самому не вдалося втриматися. Адже він не старий. Зловживання нікого не прикрашає. Та ще й нещасливе кохання. Нерозділене. Він мене кохає, а я його ні.
– Кохає?! Тебе? У вас… щось із ним було? – донька округлила очі від подиву і навіть підвелася зі стільця.
Мати якийсь час роздумувала, розповідати чи ні, але все ж таки зважилася.
– Ми давно знайомі. В молодість мою посварилася я, одного разу, зі своїм залицяльником. Опинилася без грошей, одна вночі, на другому кінці міста. Мобільних телефонів тоді не було, та й дзвонити не було кому однаково. Я сама жила.
– Іду пішки. А що робити? Машини зупиняються, але або брати не хочуть, або нахабно пропонують натурою розплатитися. Таксисти, що з них візьмеш? А тут якраз і Сашко проїжджав. Він тоді теж у таксі працював:
– Дівчино! Підкажіть, десь тут поблизу Пальма де Мальорка має бути?
Ну, я не зрозуміла, що він жартує і почала пояснювати, що не знаю. А він сміється:
– Сідай, Гарна, поїхали шукати разом!
Це потім я вже дізналася, що є такий курорт в Іспанії. Ми разом мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, море синє, а смарагдові гори. Тільки на своє лихо познайомив він мене зі своїм другом. Я його як побачила, так і зникла! Як же я його кохала! Дурна!
Весілля незабаром зіграли, ну, а Сашко, як це зазвичай буває, свідком та другом сім’ї став. Мій перший чоловік виявився бабієм.
Намучилась я з ним, поки зрозуміла, що це барахло, а не мужик. Дізналася, що чекаю дитину я за рік. Умовив тоді мене «мій милий», щоб я позбулася від дитини.
Погодилася я, а дарма. Ох, і натерпілася! На все життя запам’ятала. Тоді все це робили в лікарні у центрі. Конвеєр. Тут шкрябали не тільки всередині, а й мізки прочищали, начисто позбавляючи будь-яких залишків любовної романтики у відносинах між чоловіком і жінкою.
Робили практично без наркозу. Дадуть маску подихати й все! Біль пекельний! Доповзла до палати, а там такі самі обдурені, нещасні жінки. Сидимо зажурившись. Туга.
Відчуваю, як ненависть у мене всередині закипає до чоловіків. І пісенька в голові крутиться – «Солодку ягоду рвали разом ми, гірку ягоду – я одна».
Ось, думаю, негідники! Жодних проблем та турбот! Але тут медсестра входить у палату і приносить, не повіриш, відро тюльпанів та торт! Величезний торт, кілограма на два, «Полуниця з вершками».
Такі торти робили на замовлення при ресторані «Цукерочка». Я сиджу вся в квітах, їм торт, плачу знову, але вже від щастя. – Кохає! Пам’ятає! Рідний мій!
А на кришці торта всього два слова друкованими літерами написано: «Тримайся, Наталко!».
Мені всі заздрили. Додому повернулася, свічусь від щастя, хоч почувалася жахливо, все боліло! Глянула в очі чоловікові і зрозуміла — Не він, а Сашко про мене переживав.
Загалом, я розлучилася з чоловіком. Тільки і з Сашком у нас не склалося. Він добрий, порядний, але не було і немає досі в мене нічого. Порожньо.
Він коли зрозумів, що я не кохаю його і не зможу покохати, то незабаром зник кудись. Потім я дізналася, що поїхав на заробітки. Ну, а я твого батька зустріла. Доля знову кохання подарувала. Я ж щаслива!
Повернувся Сашко на початку дев’яностих. Страшний був час. На вулицях свавілля. А тут моя сестра з Полтави у гості приїхала. Красива дівчина.
Та й прихопили її розбишаки у дворі. Почали в машину затягувати. Тоді це просто було. Знущаються над дівчиною, та й викинуть десь за містом. Зрозуміло, що ніхто не втрутився. Боялися.
А тут Сашко сидів у дворі з друзями. Він уже спивався потихеньку. Ось він тільки й заступився. Ну, один із бандитів, здоровенний такий, дав йому разок.
Сашко впав, але підвівся і каменем вікно у джипі виніс. Вони сестру одразу кинули, а його звісно відлупцювали. Звіри! Я потім до нього до лікарні приїжджала.
Він тільки на четверту добу прийшов до тями. Чую щось шепоче. Нахилилася до нього, а він пісню Висоцького співає:
Лікар різав вздовж і впоперек!
Він мені сказав: “Тримайся браток!”
І я тримався!
Але розбишаки не відстали. Змусили квартиру продати. У Сашка гарна квартира була трикімнатна в центрі. Він її швидко розміняв із доплатою на кімнату. Гроші віддав.
Так ті покидьки не відстають і кімнату хотіли забрати, та їх незабаром посадили. Влада почала порядок наводити в країні.
Але Сашко вже не втримався на плаву у цьому житті. Лікар мені тоді ще в лікарні сказав, що відбили вони йому все, і як чоловік він уже нічого не міг. Ось після цього він і махнув рукою остаточно.
Мати замовкла. Дочка теж мовчала, приголомшена почутим. Та й що тут скажеш?! Пройшов рік. Якось у квартирі пролунав дзвінок.
Прийшов представник нотаріальної контори у спадкових справах після померлих. Він приніс авіаквитки на ім’я матері з відкритою датою і оплачену поїздку на іспанський курорт Пальма де Мальорка, і гроші, що залишилися від продажу кімнати Сашка. Була ще й записка, а в ній лише два слова: «Тримайся, Наталко!»
