— Колю, нащо вона знову приїхала? Просили ж її, дзвонили кілька разів! Казали, що не можемо зараз приймати гостей, працюємо по дванадцять годин, щоб нарешті з орендованої у свою квартиру переїхати! Знай, я її обслуговувати не буду! Не маю на це часу, — пошепки виказувала Соня чоловікові.
Софія та Микола були одружені вже чотири роки. Головна мета молодих — придбання власного житла в столиці. Саме через відсутність свого кутка подружжя і зволікало з появою у родині дітей.
Соні не хотілося пів життя тягати дитину по чужих хатах. Їм залишалося зовсім трохи: не вистачало трьохсот тисяч — п’ятої половини від першого внеску. Відкладали потроху із зарплати.
Пощастило, що Колина мати винаймала їм трикімнатну квартиру — так вдавалося заощадити майже третину доходів.
Мама Колі, Ірина Вікторівна, жила далеко від сина. Називати її пенсіонеркою язик не повертався: жінка працювала, багато подорожувала, стежила за собою, була на «ти» з ґаджетами і впевнено почувалася в інтернеті. У гості до сина та невістки приїжджала нечасто, разів зо два на рік, але завжди без попередження.
Якщо їй раптом кортіло побачитися з рідними, вона просто купувала квиток і падала як сніг на голову. Ключі від квартири мала, з роботи ні Соню, ні Колю не смикала. От і цього разу Ірина Вікторівна знову приїхала без дозволу, хоча в останній розмові вони просили її цього не робити.
Подружжя працювало в одному відділі, тому часто перетиналося в коридорі та їдальні. У вівторок вранці керівник зібрав працівників і звернувся з особистим проханням:
— Розумію, у багатьох сім’ї, діти, ви поспішаєте додому. Ви маєте право не затримуватися надурочно. Я не змушую, але прошу поступитися принципами і сьогодні залишитися на кілька годин.
Треба доробити важливий звіт, від якого залежить наша щомісячна премія. Якщо піднапнемося, за вечір впораємося. Кожному, хто залишиться, обіцяю вибити в генерального невелике заохочення.
Соня і Коля, на відміну від інших колег, дітей не мали, тому пішли назустріч. Дівчина попросила чоловіка в обідню перерву з’їздити в найближче кафе і замовити вечерю на сьому-восьму вечора з доставкою просто на роботу. Удома готувати після важкого дня не хотілося.
Робота кипіла, кожен намагався якнайшвидше закінчити свою частину звіту.
Сонин телефон теленькнув. Повідомлення від контакту «Коханий».
Соня відкрила його і остовпіла: чоловік писав, що за дві години до них у гості приїде його мама. Розбиратися з Колею не було часу, тому скандал довелося відкласти на вечір.
Дорогою додому Соня сварила чоловіка:
— Колю, та скільки можна?! Що за людина твоя мати? Чому вона ніколи нікого не слухає? Її ж просили поки не приїжджати! Я її знаю: спочатку скаже, щоб ми не турбувалися, що вона сама погуляє містом, а потім усім родичам рознесе, що я невдячна, не могла виділити й години на спілкування зі свекрухою!
— Не заводься. На жаль, матір я вже не зміню. Ну ось така вона людина, що вдієш. Давай просто потерпимо, га?
— Як мені набридло це твоє «потерпимо». Я так уже чотири роки терплю. Згадай, як ми були проїздом у її краях, хотіли одну ніч переночувати, що нам сказали?
— Годі тобі, згадуєш минуле!
— А я нагадаю! Нас із тобою не пустили! Ночували в готелі. Бо Ірина Вікторівна, бачите, до гостей тоді не була готова!
Тихо пересварюючись, під’їхали до супермаркету. Треба було купити продуктів: у холодильнику порожньо, а свекруху доведеться годувати цілий тиждень.
Соня знала, що свекруха терпіти не може стояти біля плити, тому готування ляже на її плечі. Щоб зекономити час, дівчина набрала напівфабрикатів: котлети, тюфтельки, пельмені, вареники, овочеві суміші, готові нарізки для салатів. Ще взяла зелень, фрукти і солодощі.
Біля самого дому, о десятій вечора, Соня раптом згадала, що вранці не встигла прибрати. Збираючись поспіхом, покинули деякі речі на підлозі в спальні та ванній. «Хай буде, що буде!» — подумала вона. Зрештою, до візиту свекрухи ніхто не готувався.
Зайшовши у квартиру, Соня зрозуміла, що прибиранням свекруха себе не обтяжувала. Хоча могла б і допомогти. Жінка завжди зупинялася в дальній третій кімнаті.
Проходячи повз, Соня зазначила, що там Ірина Вікторівна таки навела лад: підлога блищала, ліжко застелене пледом, на полиці вишикувалися баночки з кремами.
Ірина Вікторівна на кухні гриміла каструлями.
— Привіт, мам. Як добралася?
— Здрастуй, Коленько. Чудово добралася, зовсім не втомилася. Ну у вас і безлад! Годину відмивала свою спальню. Привіт, Соню.
— Доброго вечора, Ірино Вікторівно.
— Розповідайте, як справи? Як на роботі? Як з іпотекою? Скоро переїжджаєте?
— Поки не вся сума для першого внеску є, але працюємо над цим. Ти як, у справах чи просто в гості?
— І в справах, і в гості. Треба на прохання подруги з’їздити в центр краси. Планую відвідати виставку прикладного мистецтва. Планів багато. А ви чого так пізно?
— Ми, Ірино Вікторівно, так пізно, бо на роботі аврал. Ми ж вам казали під час останньої розмови.
— Так, Сонечко, забула. Ти так торохтиш, що іноді важко вловити суть. Я подивилася — їжі немає. Ви чим вечеряти будете?
— Смачно пахне. Поділитеся з нами?
— Я на вас не готувала. Зайшла в магазин, купила пару яєць та одну курячу грудку. Не знала ж, коли ви прийдете.
Соня гмикнула і пішла перевдягатися. Свекруха у своєму репертуарі: усе робить тільки для себе.
Вечерю сьогодні Соні готувати не довелося, вони поїли на роботі. Випивши чаю, всі розійшлися по кімнатах. Завтра чекав новий, важкий день. А Колю перед сном чекали нотації: Соня ще не все висловила.
Вранці Ірина Вікторівна напросилася з ними. Хотіла потрапити в центр краси, а вони якраз проїжджали повз. Соню свекруха дратувала, дівчині не хотілося зайвий раз бути поруч із нею.
Робочий день минув спокійно. Коля і Соня вийшли рівно о шостій. Додому не хотілося. Дівчина вмовила чоловіка пройтися по магазинах — давно хотіла купити постільну білизну.
Вечерю готувала Соня. Узгоджувати меню довелося зі свекрухою: та відмовилася їсти куповані пельмені, зажадала хоча б картопляне пюре з котлетою. Дівчина ледве стримувалася, щоб не нагрубіянити.
За вечерею Ірина Вікторівна заявила:
— Зараз доїмо і підемо наводити лад. Завтра в нас гості, до мене приїде шкільна подруга. Живе Зіна в Каневі, щодня туди-сюди не наїздишся, тому трохи поживе в нас. Точніше, у вас.
— Узагалі чудово! Мені доведеться тепер щодня готувати на чотирьох, прибирати за всіма посуд! Ірино Вікторівно, вибачте, але своїм приїздом ви зруйнували нам усі плани! Я дуже втомлююся на роботі, іноді навіть поїсти сил немає. Навіщо мені ваші гості?
— Я завжди казала, Соню, що ти надто ледача. Коли Коля і Віра були маленькі, я теж працювала, але встигала глядіти за ними, за чоловіком, за домом. Родичі в нас гостювали постійно, скажи, Колю?
Чоловік опустив голову і вдав, що не почув. Соня розлютилася, але теж промовчала. Не хотілося відкрито воювати зі свекрухою.
Під чуйним керівництвом Ірини Вікторівни вони відмили кожен сантиметр квартири. Жінка зазирнула під холодильник, шафи, за диван.
Соня перепрала купу білизни, випрасувала все. Генеральне прибирання закінчилося близько другої ночі.
На роботу Соня і Коля проспали, збиралися поспіхом. Дорогою знову посварилися: дівчина вимагала, щоб свекруха негайно поїхала.
— Кажи їй що хочеш! Що завгодно обіцяй, але зроби так, щоб я повернулася додому, а її вже не було! Колю, чому я маю терпіти ці знущання? Хай їде до твоєї старшої сестри. Вона не поїде, бо у Віри важкий характер, вона швидко твою матір на місце поставить!
— Соню, ну давай не сваритися! Мама через чотири дні поїде, залишилося зовсім трошки потерпіти. Зрештою, коли купимо свою квартиру, їй що, навіть адресу не скажемо?
— Чудова думка, Колю! Ти сказав щось слушне вперше за три дні!
В обід Соні зателефонувала свекруха.
— Де в тебе лежать банні рушники? У ванні треба замінити. І ще, я взяла нові рушники на кухню. Старі мають вигляд ганчірки.
— Ірино Вікторівно, я ці рушники купувала у свою квартиру! Потихеньку скуповую різні дрібниці, щоб зекономити гроші при переїзді. Що вам знадобилося в моїй шафі?
— Я ж пояснила: рушники. Я тут готуюся зустрічати подругу і думаю: незручно якось літню людину на цей горбатий диван укладати. Я їй краще у вашій спальні постелю.
— Ніколи ніхто, крім нас із Колею, на цьому ліжку не спатиме! Ірино Вікторівно, ви сповна розуму? Забирайте свою подругу до себе в спальню і спіть удвох хоч валетом. Не ображайтеся, але якщо ввечері я побачу у своїй спальні сторонню жінку, я її вижену!
Ірина Вікторівна кинула слухавку. Яка нахаба! Хто їй дав право грубіянити дорослим людям? Вона вирішила зателефонувати синові, щоб той приструнив хамку.
Але Коля несподівано став на бік дружини — йому теж не подобалася ідея з приїздом подруги. Не знайшовши підтримки, Ірина Вікторівна розлютилася.
На диво, шкільна подруга свекрухи, Зінаїда Миколаївна, виявилася жінкою тихою і тактовною. Поки свекруха лежала перед телевізором, вона на всіх готувала вечерю.
Їжа виходила такою смачною, що Коля із задоволенням з’їдав по дві порції. Соня багато спілкувалася з гостею; та працювала вчителькою історії, тому знала багато цікавого.
Ірина Вікторівна почала ревнувати подругу. З її приїздом про неї ніби всі забули. Зінаїда Миколаївна запросила Колю і Соню до себе в гості. Ті пообіцяли обов’язково завітати під час відпустки.
Слухаючи, як люб’язно Соня спілкується з її подругою, Ірина Вікторівна злилася. Їй так і не вдалося за чотири роки вибудувати теплі стосунки з невісткою. Ну й не треба!
Після від’їзду подруги вона теж почала збиратися додому. Соня цій новині зраділа.
Увечері жінки знову посварилися: Ірина Вікторівна, збираючись приготувати яєчню, взяла не ту сковорідку.
— Не чіпайте її, будь ласка. Ця сковорідка мені дорога як пам’ять, сама на ній нічого не готую. Мені її Коля на першу річницю подарував.
— Так, синку… Ніякого в тобі креативу — сковорідку в подарунок.
— Нічого смішного. Саме така мені тоді була потрібна.
Ірина Вікторівна дала собі обіцянку більше ніколи не їздити в гості до сина. Захоче побачитися — хай сам приїжджає. І один. Нічого, вона ще навчить нахабну невістку поважати старших.
Коли Соня з Колею повернулися додому, Ірини Вікторівни вже не було. Коля припустив, що мати поїхала ще вранці — об одинадцятій він викликав їй таксі до вокзалу.
На плиті стояла Сонина улюблена сковорідка із залишками яєчні. Дівчина засмутилася: адже просила її не чіпати.
Миючи посуд, вона помітила глибокі подряпини на тефлоновому покритті — свекруха ножем або виделкою навмисне зіпсувала сковорідку. Соня дуже засмутилася, але вигляду не подала. Відбулася малою кров’ю.
Вирішила, що попросить чоловіка подарувати їй таку саму хоч завтра.
Часом прагнення нав’язати свої порядки в чужому домі руйнує навіть найрідніші стосунки…
