Мені 32 роки є син від першого шлюбу, 7 років хлопчику. І є дочка, 10 років. Але ця дівчинка мого чоловіка. Так, я знала, на що йшла. Власне ми в рівному становищі. За винятком одного.
-Чому у Кіри в шафі разом із чистими лежать брудні шкарпетки? Ти ж мусиш стежити за нею, щоб такого не було!
Це мені вимовляє мати чоловіка. Шкарпетки брудні, м’ята сукня, двійка у школі. Привід Наталія Геннадіївна знайде будь-коли.
-Кірі 10 років, – втомлено гиркаю я, – і в цьому віці вже час вчитися самій за собою стежити та знати, де повинні лежати брудні шкарпетки. А сукня м’ята – ну так вішати його треба в шафу, а не кидати на крісло та зверху сідати. Я говорила про це дівчинці сотню разів.
-Ти – мати, – знову рветься в бій Наталя Геннадіївна, – за своїм стежиш, а дівчинка що ж? Чужа тобі?
Я одружена 2 роки. І лише рік, як живе з нами Кіра. І дівчинка не сирота, просто рік тому у її рідної мами зʼявилося немовля і Кіра оселилася у нас на постійній основі. І це стало приводом для вічних наїздів на мене Наталії Геннадіївни.
Найцікавіше, що стосунки з дівчинкою у нас не були б напруженими, якби не бабуся. І якби мій чоловік доклав хоч трохи зусиль. Ні, зручніше скинути всі турботи на мене і не помічати, що його дівчинка і його мама буквально руйнують сім’ю.
-Кіра, – кажу, – роби математику листок, я приготую вечерю і прийду перевірю.
-Зараз, – відгукується Кіра.
Але уроки так і не зроблено до пізнього вечора.
-Стас, – звертаюсь до чоловіка, – вона мене ігнорує, математика не зроблена, знову буде двійка.
-Кошеня, – втомлено відгукується чоловік, – ну спати ж час.
Так, мене ж слухати не обов’язково. Зате свекруха потім вимовляє за двійку не мені, не рідній мамі дівчинки, не батькові, а мені. А спробуй підвищити голос, одразу: ти їй не мати, нічого кричати на чужу дитину.
Ну то хай іде жити до матері, – радить мені сестра, – що за нісенітниця? А якщо вже Наталя Геннадіївна так переживає за дівчинку, то хай вона її до себе й забере.
Додам тільки, що ми живемо всі на території чоловіка. І є в мене квартира, така сама на дві кімнати, але рік тому ми переїхали до чоловіка, тому що Кірі звідси до школи близько.
Мою квартиру зачинили та залишили, а інтереси мого сина, якого до садка тепер доводиться на маршрутці возити – збоку.
-Кірочці звідти далеко добиратися, – говорила Наталія Геннадіївна, – вона ж сама зі школи приходитиме, а сина в садок все одно ти водиш. Нікому дівчинка не потрібна, крім мене (тут звично свекруха втирає сухі очі). Ти маєш знайти підхід до дівчинки, раз вийшла заміж за її батька.
-Але у неї є мама, – обурилася я перед Стасом, – немовля вже підросло. Якщо я така нікчемна мачуха для онуки Наталії Геннадіївни, то нехай Кіра живе з рідною мамою. І я знайшла б підхід до Кіри, якби не втручалася твоя мати!
-Лєнка не проти, – сказав чоловік, – але мама ж її зі світу зживе, почне ходити з інспекціями, нити, нотації читати. А у Лєнки чоловік і дитина, вона з моєю мамою ніколи не ладнала. І квартира та – чоловіка. Ти вже потерпи, хоч би ще кілька років.
Нормально? Колишню дружину шкода, а мене нема? Олена зі Стасом і розлучилися, як я підозрюю саме через Наталі Геннадіївну. 5 років перша дружина мого чоловіка витримала і пішла спочатку до мами, тепер у чоловіка другого живе. Я була готова жити з дочкою чоловіка, я не готова жити з його мамою.
Останньою краплею став недавній випадок, я зробила Кірі зауваження про те, що вона розкидала шкільне приладдя по всій квартирі.
-Та хто ти тут така? – Заявила мені дівчинка, – Чому я повинна тебе слухатися, Максимом командуй.
Максим – це мій син. І тут я не витримала і накричала на дівчинку, що так не можна, що можна мене не любити, але поважати треба, що вона живе в сім’ї, а отже треба дотримуватись правил і не свинячити. За моїх останніх слів у кімнату увійшла наша бабуся Наталія Геннадіївна.
-Ти кричиш на мою онучку? – обурилася вона, – Та хто ти тут така? Тебе звати ніхто і кликати ніяк.
Речі свої та сина я зібрала швидко. Коли прийшов із роботи Стас, я просто викликала таксі й сказала:
-Ми їдемо жити до себе. Ти вільний поїхати з нами. І Кіра теж. Але одна умова: ніколи Наталя Геннадіївна не переступить поріг мого дому. А тут, де я ніхто і кликати мене ніяк, я не залишусь більше жодної хвилини.
Більше ніж тиждень ми жили з Максом самі. А потім на порозі з’явився Стас. Один. Кіра повернулася жити до своєї мами. Квартиру Стаса ми здали. А Наталію Геннадіївну оголошено небажаною персоною і в будинку колишньої невістки.
Кіра буває у бабусі, Стас теж їздить зустрічатися з дівчинкою до своєї мами.
Не вдалося мені дівчинці ні мамою, ні мачухою. Але вина у цьому не моя. Чи я не маю рації?
