Так і живемо, а головне, він шикарну відмазку придумав: я його не підтримувала, коли він не працював. Так, я квапила його, звісно, у нас дитина, іпотека, – розповідає подрузі Єлизавета.
— І навіть приблизно не знаєш, скільки йому на карту приходить зарплатні? А запитати якось у когось?
— Та хто скаже? І потім, а як це виглядатиме? Прийшла дружина в бухгалтерію і вимагає сказати їй конфіденційну інформацію? Так, мама розповідала, що раніше в невеликих містах дружини ходили зарплату отримувати за чоловіків, щоб ті гроші просто чоловіки не промотали. Але в нас столиця, та й часи інші. Тож, скільки там і куди чоловік потім ці гроші діває – я не знаю.
Ліза одружена 8 років, у них із чоловіком в кредит куплена двокімнатна квартира, є дочка, їй 5 років. Чоловік із столиці, Ліза приїжджа. На початковий внесок скидалися батьки з обох сторін. Порівну. А далі стосунки зі свекрами в Лізи не склалися.
— Не лаялися, але якось так, немає особливої близькості. У батьків чоловіка є молодший син, він навчається в інституті, є дача, своє коло спілкування, онукою вони особливо не цікавляться. Один раз спробувала звернутися, щоб мама чоловіка з онукою посиділа, мене подруга на весілля з чоловіком покликала, отримала у відповідь слова про те, що своїх дітей свекруха виростила. Ну і відтоді не звертаюся. І на весілля ми тоді не поїхали, не будеш же маму викликати, їй їхати далеко. Вони приїжджають до нас кілька разів на рік, дарують внучці щось дешеве, до себе кличуть теж кілька разів на рік. Загалом, прохолодно все між нами.
Років 6 після реєстрації шлюбу подружжя практично не сварилося, обидва працювали, обидва вкладалися в сім’ю. У чоловіка був заробіток на 15 тисяч більший, ніж у Лізи, зате у жінки на роботі було спокійно і не нервово. Ніхто не вимагав залишатися і щось доробляти, лояльне ставлення було і до матусь, які постійно ходять на лікарняні.
Ліза вийшла з декрету і теж потрапила в цю категорію: матуся на лікарняному. Сходила, щоправда, всього три рази, а потім із хворою донькою сидів чоловік, якого звільнили за власним бажанням. Хоча, це тільки формулювання таке було. Насправді, піти чоловіка змусили – не порозумівся з шефом.
— Ну там звичайна була практика, щоб когось звільнити, а його обов’язки на всіх розкидати, – пояснює молода жінка. – Без жодних доплат, що ти! Люди за роботу трималися і виконували все, не сперечалися. І затримувалися, і у вихідні працювали теж. Але всьому є межа. У суботу, пам’ятаю, чоловікові подзвонив шеф і відчитав, що той не вийшов. У нас того дня були свої плани, чоловік відповів різко, що по суботах у нього особистий час. А в понеділок уже запропонували піти, мовляв, у них таке не вітається.
Ліза тоді чоловіка підтримала: справді, він не в рабстві, якщо потрібна робота понаднормово, доплачуйте. І взагалі, за погодженням зі співробітником такі справи робляться. Чоловік засів удома і почав шукати нове місце. І шукав його майже 7 місяців.
— На співбесіду сходить і повертається ні з чим. Запитувала, а як же! Але він говорив, що це така сама контора, з якої він нещодавно пішов, сенсу немає потрапляти в таке саме. Ну гаразд, раз, інший, третій, але, коли вже ми всі свої останні заначки вигребли, я обурилася: йди вже і працюй хоч де-небудь, – обурюється Ліза. – Сама поміркуй, так, батько, який сидить на лікарняному з донькою, – це прекрасно, але нам треба щось їсти, чимось платити за іпотеку і комуналку. Одна я не тягнула.
Чоловік тоді спробував дружині пригадати, що він тягнув, жодного слова дружині не говорив, коли вона в декреті сиділа, але Ліза ці закиди відкинула: вона отримувала допомогу, та й потім, жінка в декретній відпустці – це одне, а чоловік, який сидить кілька місяців удома, – зовсім інше.
Обстановка в сім’ї в той період була дуже напружена. І після того великого скандалу минуло кілька місяців, майже й не розмовляло подружжя вже, а Ліза замислювалася про розлучення, але… Одного разу вранці чоловік встав раніше, зібрався і оголосив, що йде на роботу.
Не відразу, але все ж кризу у стосунках вдалося подолати. Щоправда, чоловік навідріз відмовився повідомляти розмір свого заробітку на новому місці. Спочатку відмовлявся тим, що точно не знає, що дохід його складатиметься з окладу і преміальних за підсумками роботи всього відділу, мовляв, прогнозувати важко. А потім просто перерахував Лізі на картку суму її власної зарплати. Ні більше, ні менше.
— А що, це все? – розчаровано запитала дружина.
—Все, а чим тебе не влаштовує ця сума? Ми вкладаємося порівну, – знизав чоловік плечима. – Що в мене залишилося? Це вже моя справа. Ти мене так зацькувала за той час, поки я не працював, що я вирішив: усе, що я зароблю зверху, – я буду відкладати. На той самий випадок, коли я раптом знову залишуся без зарплати. Скільки я отримую? А яка тобі різниця?
Чоловік додав, що якщо Ліза стане приносити в сім’ю більше грошей, він свій внесок теж збільшить, але розмір доходу не розкрив. Судячи з його задоволеного обличчя – розмір там цілком гідний.
— У принципі, нам у натяг, але вистачає, – каже молода жінка. – Іпотеку платимо, продукти купуємо. Найпростіші, тож доводиться готувати вдома. Чоловік миє посуд, може прибрати вдома, займається з донькою, тож мені йому дорікнути нема в чому. Але все одно я розчарована: я сподівалася, що коли чоловік вирішить питання з роботою, жити ми будемо краще, а що виходить? Грошей у сімейному бюджеті стало навіть менше, ніж було до його звільнення. І головне, прикро, він розмір моєї зарплати знає, а я про його навіть не здогадуюся.
— Це жах, – каже подруга. – Спати в одному ліжку, їсти за одним столом і таємницю таку від сім’ї зберігати? А куди він гроші діває? Купує собі щось? Обновки?
Нічого особливого чоловік собі не купує, де і як зберігає свої накопичення – Лізі теж не відомо. Вона вважає, що у своєї матері готівкою або на картці, але у свекрухи теж не запитаєш.
Мстить мужик дружині за те, що не змогла спокійно пережити той період, коли він не працював? Або все правильно, нехай у сім’ї буде заначка.
