Валерій Іванович відвів молодшого онука Микитку до школи і бадьоро крокував через скверик назад додому.
Зараз вони з Наталею снідатимуть, у них на пенсії тепер свій розпорядок.
Старшу дочку Олену вони давно вже заміж видали. Живуть вони недалеко від них у бабусиній квартирі.
Чоловік Оленки Денис свого житла не мав, він із батьками жив у невеликій квартирі. Та й добре, зате він хлопець дуже хороший, їхній старший зять.
І дітей у них уже двоє, Іринка і Толик.
А потім і молодша донька Таня заміж зібралася. Її Слава з села приїхав, вони разом у коледжі вчилися.
Жив Слава в гуртожитку, теж без свого житла. Тож і молодшого зятя вони прийняли з радістю до себе. І тепер сім’я молодшої доньки Тетянки з ними разом живе.
У Валерія Івановича та Наталії Олексіївни квартира велика, тож місця всім вистачило. Не у всіх же молодих одразу на квартиру є кошти, не всі навколо бізнесмени, а жити десь треба.
Зятями Валерій Іванович і Наталя Олексіївна задоволені, хлопці хороші, працьовиті, стараються. До того ж обидва як на підбір привітні, все помічають, допомогу відразу пропонують, навіть просити не треба.
У дачних справах у них Славко великий любитель. Не дарма ж сільський, до землі привчений.
Навесні одразу приїде, всі грядки скопає, з тестем то паркан поправлять, то дров треба наколоти. Справи йому ці в радість, звичні, в руках усе кипить! Тільки й чути від Слави, – Батьку, що далі робити будемо?
— Та відпочинь ти хоч трохи у вихідні, – милується зятем Наталя Олексіївна, – Весь тиждень на роботі носишся як заведений. Скажуть що теща зятя зовсім заїздила!
— Та годі, мамо, нудно просто так мені сидіти. Давай хоч листя минулорічне згребу, що ще треба зробити?
— М’ясо твоя Таня замаринувала, іди вугілля розпалюй, та шампури в сараї діставай!
— Ось це я люблю! – радіє Слава.
І незабаром дивишся, уже й колонка музична на подвір’ї грає весело. І димок іде від мангала, аромат шашлику на всю округу. А Славко все встигає, вже й стіл на вулиці з Тетяною накрили, – Мамо, тату, де Христина з Микиткою, ідіть усі, шашлики готові!
Старший же їхній зять Денис – механік в автосервісі. Валерій Іванович турбот не знає, якщо що з його машиною, він одразу до зятя їде, Денис і з машиною допоможе, та й із тестем по-чоловічому поспілкується.
Загалом, задоволені зятями своїми Валерій Іванович і Наталія Олексіївна. Мир, любов, доброта і взаєморозуміння панують у їхніх сім’ях, пощастило їхнім донькам… З цими думками і йшов Валерій Іванович додому.
Ось у його старого друга Бориса зовсім інша історія. Син толком працювати не хоче, на одному місці не затримується. Потім роботу довго шукає, на шиї сидить батьківській. Та й по дому не допомагає. Дівчина його кинула, так і не одружений досі та ще й попиває. Ніяких багатств не захочеш, коли такі діти.
Слава Богу, у них із Наталею і в їхніх дочок усе гаразд у сім’ях.
Відчинив двері Валерій Іванович, – Наталко, я прийшов, давай швидше снідати.
Зазвичай дружина вже чекає і весело командує, – Швидко мий руки!
А тут тиша, Валерій Іванович швидко черевики скинув і на кухню прямо, аж злякався.
Бачить – сидить його Наталя, на столі навіть сніданку немає, а вона незвично сумна.
— Ти що, вже без мене поїла? – здивувався і навіть трохи образився Валерій Іванович.
— Та ні, Валеро, каша на плиті, та тільки щось їсти не хочеться.
— Чому, Наталко? Кажи, а то в мене зараз теж пройде апетит, може, ти захворіла?
— Не захворіла я, Валерочко, просто настрою немає. Все крутимося, крутимося, коли молоді були, все на потім відкладали, все для дітей! Тепер онуки один за одним пішли. Ти не думай, я всіх дуже люблю, але знову все тільки для них. А чому так виходить? Та тому що ми живемо не окремо. Скоро сорок років, як ми разом, а все скачемо, як молоді. Вранці Таня зі Славою на роботу збираються, Христинка з Микитою до школи, до туалету черга, у ванну не пропхатися. Поїли, до пуття не прибрали і побігли, а я ходжу і підтираю за всіма. Начебто й не важко, але невже ніколи ми з тобою окремо так і не поживемо, як люди, га Валеро?
Валерій Іванович теж знітився від її розладу, – Вибач мене, Наталко, це я в тебе такий чоловік недолугий. Не багатий, та й прихопити де погано лежить не зумів. Хоча й непогано завжди заробляв, та все якось розходилося, то одне, то інше.
— Давай я тобі каші покладу, поки не охолола. Ось хліб із маслом, ось сосиски, їж і не слухай мене дурну. Я своїм скигленням усе зіпсувала, це ти мені вибач, усе в нас добре. Головне всі здорові, вчаться, працюють, це я серіалів видно надивилася. Там у всіх квартири шикарні, та машини дорожчі за нашу. Ось я і засмутилася, а за старими мірками ми шикарно з тобою живемо. Головне ми разом, Валеро! І всі живі.
— Спасибі, Наталочко, адже я так багато хотів для тебе зробити, коли ми були молоді. Та все не вийшло, вже що зміг, – обійняв дружину Валерій Іванович.
Вони кашу доїли, хліб із маслом і з сосисками, чайку випили і зайнялися справами. Наталія Олексіївна обід стала готувати. Скоро за Микитою вони разом із Валерою підуть зі школи його забирати і заодно прогуляються. Потім Христинка прийде і все піде, як і належить.
— Бабусю, дідусю, я гарні оцінки отримав сьогодні, – біг до них Микитка, і Наталя Олексіївна відчула прилив щастя.
Яка ж вона дурна, надумала собі не зрозуміло чого, та ще й чоловіка образила.
Через місяць у Валерія Івановича і Наталії Олексіївни була річниця весілля. Цього разу ювілей і вони, як завжди, зібрали за святковим столом усю свою велику родину.
Дві доньки – Олена і Таня, зяті Денис і Слава та аж четверо онуків – Іринка, Анатолій, Христинка і Микита! Десять осіб за столом, ось воно, їхнє найголовніше багатство.
Доньки і зяті встали, обличчя у них загадкові.
— Мамо, тату, у нас сьогодні для вас спільний подарунок, – почала Олена.
— І ми його давно для вас готували, але тільки зараз у нас вийшло, – продовжила Таня і вони з сестрою змовницьки переглянулися.
— Ми думаємо, що він вам дуже сподобається, – широко посміхнувся Денис.
— І сподіваємося, що нічим вас не образимо, і ви не подумаєте, що ми вас із вашого будинку виживаємо, – ще більше навів туману Слава.
— Ну вже говоріть, не нудьгуйте, не знаємо що й думати після таких передмов! – взмолився Валерій Іванович, та й Наталя Олексіївна не знала, як реагувати.
— Загалом, ми … спільно купили вам окрему квартиру в новому будинку, тут зовсім поруч. На стадії котловану, але тепер будинок уже готовий, тому вийшло набагато дешевше, та й разом завжди все простіше, – зяті Денис і Слава гордо дивилися на здивованих тещу й тестя.
— Ну ви даєте, чого чого, а такого я ніяк не очікував, – із хвилюванням у голосі сказав Валерій Іванович, а Наталя Олексіївна мовчки стиснула руку чоловіка, і сльози заблищали на її очах.
— Окремо ми б точно не осилили, а разом ми сила, скажи Денисе, – ляснув його по плечу Слава.
— А то, звісно, сила, – обійняв Славу Денис, – Ви нас підтримали, у сім’ю прийняли, ніколи нічим не дорікнули, спасибі вам за все!
— Гірко! – крикнув хтось і всі розсміялися. І справді, адже це ж річниця весілля!
***
Наталя Олексіївна увійшла до квартири і застигла в передпокої. У них нова окрема квартира, діти поруч живуть, вони їм також зможуть допомагати. Але при цьому тепер у них є свій дім!
І вона заплакала від щастя, дала волю сльозам.
Хороші в них доньки і зяті, вони завжди це знали…
