Я заміжня, живу на території чоловіка. Йому житлоплоща дісталася від бабусі. Біда в тому, що другу половину цієї ж трикімнатної квартири успадкувала свекруха.
У цій квартирі вони завжди жили втрьох: бабуся, чоловік і свекруха, все життя. Бабуся чоловіка написала заповіт: половину онуку, половину доньці. Коли чоловік не був одружений, то й питання про продаж спадщини і розподіл грошей не виникало.
Я бабусю чоловіка застала в живих, ми зустрічалися, чоловік знайомив мене з майбутніми родичками. Бабуся була золотою людиною: добра, розуміюча. Свекруха зовсім інша, з нею як я не старалася, стосунки вибудувати так і не змогла.
Чоловік, бачачи наше неприйняття одне одного, запропонував мамі варіант: трикімнатну вони продають, мамі одразу ж купують однокімнатну квартиру, а ми з ним беремо іпотеку, оскільки другу однокімнатну квартиру ми навряд чи купимо на гроші, що залишилися, та й сенсу в однокімнатній квартирі мало. Що ти! Такий крик підняла!
— Я тут усе життя живу! А ти хочеш мене зігнати з насидженого місця? В однокімнатну засунути? Якщо справедливо розсудити, то вся квартира повинна була після матері дістатися мені!
Що сказати? Повинна була, але не дісталася, бабуся розпорядилася інакше. Так, чоловік теж усе життя в цій квартирі прожив, але він готовий був на погіршення своїх житлових умов, готовий був більшу частину віддати матері.
Орендувати квартиру, як наполягала свекруха, ми не стали. Це взагалі нерозумно було б, від своїх метрів платити за чужі, щоб мама чоловіка одна жила в трикімнатній приспівуючи. Загалом, радикально чоловік вирішувати питання відмовився, чужим він свою частку продати не міг: мати ж. У чомусь я його розумію, стали жити разом.
Свекрусі це явно не подобалося. У нас свій посуд, свій холодильник, ми повністю оплачуємо рахунки за комуналку, хоча могли б платити тільки за частку чоловіка. Тобто, ні фінансово, ні морально ми від свекрухи не залежимо.
Рік тому зʼявилася дитина, з нею я маму чоловіка теж сидіти не прошу. Іноді свекруха щось готує і пропонує мені, але я не беру, бо потім буде докір: я на вас готую. Плавали, знаємо, один раз оладок зі свекрухою поїла. Так і живемо, у стані холодної війни.
Час від часу в мами чоловіка трапляються істерики на тему:
— Живете, як чужі люди! Мені навіть з онуком погуляти не дають.
Чому не дають? Тому що одного разу, коли нашій дитині було 2 місяці, свекруха вийшла з коляскою, погуляла півгодини, вона сама цього хотіла. А того ж вечора, коли чоловік прийшов з роботи, мама до чогось причепилася і почала кричати, що вона з нашою дитиною сидить.
Нещодавно приходила до свекрухи подруга, спочатку жінки сиділи в кімнаті свекрухи, а потім на кухню вийшли, мене виховувати, поки чоловіка вдома немає:
— Нема у вас совісті! – почала подруга свекрухи, – Вам би треба піти на квартиру, збирати, своє наживати, а ви тут окопалися, на дармове. Матір експлуатуєте, в її квартирі розплодилися і жодної подяки.
— Я, – відповідаю, – «розплодилася» у квартирі законного чоловіка, а ось ви, розговорилися про чужі справи і на чужій території.
— Хамка, – сказала свекрухова подруга.
— Любий, – кажу ввечері, – треба щось вирішувати. Я так більше не можу. Дійшло до того, що тепер ще й подруги твоєї мами мені нерви мотають. Або продаємо цю квартиру, або здаємо кімнату свою, самі йдемо на орендоване житло. Я не знаю що, але щось треба вирішувати.
— А що такого сказала моя подруга, що не було б правдою? – відповіла свекруха синові, коли він прийшов із нею поговорити, – Я вже казала, що вся квартира по совісті моя, а ви загарбники, просто бабця стара з глузду збожеволіла і так вирішила! Заробіть своє, тоді й рот відкривайте!
— А ти заробила? – чоловік теж вийшов із себе, – Ти теж не розбіглася заробляти! Ти з батьком розлучилася і прийшла зі мною до матері. І спокійно жила, ніхто тобі не дорікав, ніхто не вимагав, щоб ти заробляла, а ти задовбала про свої права говорити.
Чоловік сказав матері, що або вони обидва квартиру продають на колишніх умовах: їй однокімнатна, нам залишок суми та іпотека. Або він продає свою частку стороннім людям, нехай мама з ними правами козиряє.
— Ти продаси своє, а візьмеш спільне, – намагалася натиснути на сина свекруха, – вона потім тебе обдурить і куди прийдеш? До мами в однокімнатну? На поріг не пущу.
Поскандалили, розійшлися, чоловік офіційно лист із повідомленням мамі відправив, запропонував їй викупити його частку. Свекруха тиждень тому лист отримала, сльозами залилася, просила сина почекати, обіцяла жити тихо і сцен не влаштовувати, готова навіть на купівлю однокімнатної, але потім. Коли вона на пенсію вийде.
До пенсії свекрухи рік. Як прожити цей рік і не збожеволіти? У те, що лагідності мами чоловіка вистачить надовго, я не вірю. Уже вчора з незнайомого номера мені сповіщення прийшло: «Гадина, загарбниця». Хто писав? Одна з товаришок свекрухи, звісно ж. Чоловікові показала, він жовнами грає, а свекруха невинні очі робить: «Це не я».
Загалом, ніхто ще не хотів так набратися кредитів на купівлю свого особистого житла, як хочу я.
