— Знаю, що він тебе дратує, — мовив Денис дружині, — але ми ж сто років не бачилися. Кажуть, він змінився, став розсудливішим. Навіть оженився ось кілька місяців тому.
— Я в такі дива не вірю, — відказала Ірина. — Люди рідко міняються. Але це твій друг, тож хай приїжджає, якщо ти готовий дати йому другий шанс.
Денис з Іриною якраз збиралися святкувати Новий рік у своєму новому домі. Вони переїхали туди лише пів року тому й мріяли зібрати велику компанію друзів.
Проте кандидатура Сергія в Ірини викликала лише тривогу.
З цим чоловіком Денис не спілкувався три роки після гучної сварки, і кожна їхня зустріч раніше неодмінно закінчувалася якимось безглуздим скандалом чи претензіями.
Але оскільки чоловік сказав, що Сергій тепер сімейна людина й хоче почати все з чистого аркуша — довелося погодитися.
Подружжя завжди мріяло про власний простір, де на різдвяні свята буде пахнути хвоєю та випічкою, а в гостьових кімнатах лунатиме сміх близьких.
Вони звели свій дім мрії під Києвом, ні хвилини не шкодуючи, що покинули галасливе місто. У кожного була машина, свій графік — повна свобода й тиша навколо.
До весілля вони тулилися в Денисовій квартирі, вечорами розглядаючи проєкти будинків. А коли побралися, Денис продав свою однокімнатну квартиру, купив ділянку в гарному котеджному містечку й почав будівництво.
Поки шукали житло під найм, два тижні перекантувалися в Сергія.
— Ласкаво просимо до моєї парубоцької берлоги! — реготав тоді Сергій. — Почувайтеся як удома, але не забувайте, що ви в гостях.
Ірині Сергій ніколи не подобався. Він постійно відпускав якісь масні жарти, підколював її, часом поводився просто зухвало. Денис, звісно, його осмикував, коли той переходив межу, але за день-два все повторювалося.
Якось увечері Сергій притягнув чипси й запропонував подивитися якесь низькосортне кіно.
— Я цю вульгарщину дивитися не буду, — відрізала Іра.
— Та годі тобі, не будуй із себе панночку. Тут дітей нема, можна все дивитися.
Сергій жив як заманеться: вдень — робота, ввечері — пінне, приставка або телевізор. Постійної дівчини в нього не було. Денис знав його з дитинства й завжди казав, що він хлопець непоганий, просто «зі своїми тарганами».
Але одного разу терпець увірвався навіть у Дениса. Вранці Сергій без стуку зайшов до них у кімнату, коли Ірина була лише в білизні й не встигла накинути одяг.
Він знову бовкнув якусь брудну нісенітницю. Денис відповів різко, друзі сильно полаялися, і того ж дня подружжя з’їхало.
Три роки вони не згадували один про одного, аж поки Сергій не зателефонував сам.
— Хотів вибачитися за той випадок, — сказав він Денисові. — Негарно я тоді вчинив, каюся. Тепер я інша людина, маю дружину і розумію, чому ти тоді скаженів. Приїжджайте в гості або ми до вас.
До свята готувалися ретельно.
На другому поверсі облаштували спальні для друзів, а Сергієві з дружиною відвели кімнату на першому.
— Це моя Надійка, — представив Сергій дружину, допомагаючи їй зняти шубку. — Впевнений, ви поладнаєте.
Вони приїхали раніше за всіх, ще 29-го грудня. Надія виявилася високою, доглянутою жінкою з яскравим макіяжем і таким поглядом, наче вона приїхала не в гості, а з інспекцією.
За вечерею з’ясувалося, що вони побралися восени й щойно заїхали в нову квартиру.
— Непоганий у вас будинок, — зауважила Надія після десерту. — Тільки от кімната, де ви нас поселили, замала. Вбрання повісити нікуди.
— Ми можемо дати вам додатковий стілець, — відповіла Ірина, стримуючи усмішку. — У цю кімнату ще не встигли купити шафу.
— А хто живе в тих кімнатах нагорі?
— Це теж гостьові. Приїдуть ще дві пари, наші давні друзі.
— Може, когось із них переселите вниз? Ми ж із Сергієм перші приїхали, — Надя сказала це так буденно, що Ірина аж остовпіла від такого зухвальства.
Надія презирливо підтиснула губи й пішла на кухню наливати собі каву.
Ірина зрозуміла: ця парочка — два чоботи пара. Обоє безтактні й самовпевнені.
Весь час до Нового року Ірина почувалася напружено. На щастя, Сергій допомагав Денисові по господарству, а Надія майже весь день пролежала на дивані у вітальні, ліниво гортаючи стрічку в телефоні.
Коли приїхали інші гості, стало легше. Всі метушилися, готували салати, сміялися. Тільки Надія не бралася ні до чого. Вона заявила, що зроду не готувала й починати не збирається.
Натомість вона блукала будинком, заглядаючи в кожен куток, навіть у комору з сезонними речами засунула свого носа.
Коли нарешті сіли за стіл, Ірина зітхнула з полегшенням: принаймні тепер гостя на виду.
— Хоч ми й живемо у вас у кімнаті для прислуги, — почав тост Сергій, коли келихи вже були наповнені, — але я дуже радий, що ми приїхали! Сподіваюся, будемо дружити сім’ями!
— Сергію, у нас немає ніякої прислуги, ви живете в гостьовій кімнаті, — Денисові ці слова різонули по вухах.
— Та годі тобі, я ж жартую, — зареготав той.
— Просто вона справді крихітна. Я б туди селив тільки тих, кому не дуже радий.
— Просто ми бачили кімнати нагорі й вирішили, що наша — для наймитів, — додала Надія з єхидною усмішкою. — Але ми потерпимо пару днів, не переймайтеся.
— Якщо вам так не подобається, чому ви не поїхали одразу? — Ірина відчула, як усередині все закипає.
— Ну, ми ж не якісь там невігласи, — знизав плечима Сергій. — Поїхати одразу було б некрасиво. До того ж, коли ви жили в мене, я вам свою спальню віддав. Для гостей — усе найкраще.
Друзі швиденько перевели тему на кінопрем’єри, щоб не дати спалахнути скандалу. Напруга трохи вщухла, почалися танці.
За пів години Ірина зрозуміла, що в ошатній сукні їй занадто душно. Вона вирішила піднятися до спальні, щоб перевдягнутися у щось легше.
Відчинивши двері своєї кімнати, вона заклякла на порозі.
Надія висунула шухляду комода й спокійнісінько порпалася в її спідній білизні. Ірина від шоку хвилину не могла вимовити й слова.
— Ти що тут робиш?!
— Шукаю пластир, — незворушно відказала Надія. — У вас так жарко, що я натерла ноги в туфлях.
— Ти справді думаєш, що я тримаю аптечку в білизні? У тебе з головою все гаразд? — Ірина підійшла й з гуркотом засунула шухляду.
— Та у тебе тут саме розпусне ганчір’я! — Надія знову гидко всміхнулася. — Білизна як у стриптизерки. От ти й бісишся, що я вивела тебе на чисту воду. А будуєш із себе таку правильну та інтелігентну…
— Геть із моєї кімнати! — закричала Ірина.
Жінки лаялися так, що чути було на весь будинок. На шум прибіг Сергій, і Надя вмить змінила тон на плаксивий: мовляв, вона просто шукала лейкопластир, а господиня влетіла й почала її ображати.
— Як ти смієш так розмовляти з моєю дружиною?! — вибухнув Сергій. — Я завжди казав Денису, що ти йому не пара, звичайна базарна перекупка!
— То тримай свою жінку на повідку, щоб вона не лазила по моїх речах! — крикнула Іра.
— Та вона і є звичайна вулична дівка, — кинув Сергій. — Просто тобі заздрить. Сама два тижні в моїй спальні по кутках нишпорила, поки в мене жила.
— Що ти щойно бовкнув?! — у дверях з’явився Денис, почувши останню фразу. — Все правильно сказав! Нарешті побачили справжню Ірину. Невиховану хамку, якій місце на ринку, а не серед пристойних людей!
Денис штовхнув Сергія в груди, і зав’язалася бійка.
Він був у нестямі від люті й хотів негайно виставити нахабу за двері. Надія так і стояла біля комода, наче приклеєна, і з цікавістю спостерігала за бійкою.
На щастя, гості встигли їх розборонити. Денис зажадав, щоб Сергій забрав свою жінку, речі й більше ніколи не з’являвся на порозі їхнього дому.
Надя мовчки зібрала сумку. Поки вони йшли до виходу, Ірина дивилася на неї й розуміла — ці двоє справді варті один одного. Гостей виставили за двері просто в новорічну ніч.
Лише за пару днів Ірина виявила, що не вистачає кількох комплектів дорогої білизни та одного мереживного боді. Мабуть, поки тривала штовханина, Надія встигла сховати речі під сукню.
До того ж забрала саме те «розпусне ганчір’я», яке так гучно засуджувала.
Вимагати вкрадене назад Ірина не стала. Їй було гидко навіть думати, що хтось чужий це торкав чи приміряв. Вона вирішила, що пара комплектів — це невисока ціна за спокій у домі.
Шлях для цього подружжя до їхньої оселі тепер закрито назавжди.
Іноді ми даємо людям другий шанс, сподіваючись на їхню порядність, а натомість отримуємо гіркий урок. Але, мабуть, такі ситуації потрібні для того, щоб нарешті відсіяти зайве й залишити поруч тільки тих, хто справді вміє цінувати гостинність та дружбу.
А як ви гадаєте, чи варто взагалі запрошувати додому людей, з якими життя вже колись розвело через їхню нетактовність? Чи краще залишати «старих друзів» у минулому, не випробовуючи долю вдруге?
