У чоловіка є сестра, вона на 6 років молодша. Раніше ми з нею цілком непогано спілкувалися, були майже подругами. Нічого особливо та особистого, але зазвичай вона буває у родичів.
Вона ще зі шкільних років вважає себе товстою, і з того часу невпинно повніє. Зараз при середньому зрості вага наближається до 100 кг. Її спосіб життя не влаштовує нікого із родичів.
Щодня газовані напої, причому у чималих кількостях, поєднується з посиденьками з подругами та плітками про всіх і вся. Замість повноцінної їжі – якийсь фаст-фуд.
Звісно, багато говорилося, робилося чимало, але, здається, всі вже з нею втомилися. Із батьком сестра чоловіка не спілкується, тільки у справі, причому потрібній саме їй справі.
Матері всі нерви витріпала. Мій чоловік теж здивований по відношенню до неї, і теж з нею особливо не контактує. Триває це все більше 5 років.
Треба сказати, що вона дуже імпульсивна та безпардонна, заздрісна, ні з ким не зустрічається і не зустрічалася, наскільки я знаю. При цьому, як не дивно, дуже любить дітей (племінників), все для них зробить.
Не шкодує грошей, готова допомогти, якщо треба. Часто рятує.
Любить влаштовувати свята, дні народження. Товариська, весела. От якби з комплексами своїми розібралася – ціни б їй не було.
Я відчуваю, що в нас із нею якась взаємна антипатія. Я – людина неконфліктна, мені дуже складно щось їй висловити, що я цього й не роблю.
А чому сказати? Та тому, що дістала!
Справа, за великим рахунком, у дітях. Ми з чоловіком говоримо їм одне, намагаємося дійти якоїсь системи в сім’ї, виховати у певному напрямку. Але тут приходить вона.
Як танкер чи криголам – і всю тендітну сімейну ідилію руйнує з легкістю та безпардонністю. На чоловікові це не відбивається ніяк, але ж я просто ламаюсь під її натиском.
Вона хитрує, збиває дітей з пантелику, коли ми намагаємося їх у чомусь обмежити, вона навпаки, завалює їх тим, що вони не попросять. Постійно тягає їх із собою по гостях – «щоб вони пограли з дітьми» (діти її подруг).
Загалом може і неусвідомлено, але все робиться так, щоб показати мені, що я погана, а вона хороша. Я не працюю, а коли працювала, то заробляла мало.
Сім’ю утримує чоловік. Утримує непогано, нещодавно купили нову квартиру. Прийшла вона, правда не твереза, і висловила мені, що я тут взагалі ніхто, що це не мій дім і все так само.
Потім вибачалася, але я відчуваю, що вона ні краплі не покаялася і в душі вона мене терпіти не може. Зараз періодично, без попередження, приходить, сидить, говоримо ні про що і незабаром вона йде.
Мотивує свої візити турботою про мене (у нас немовля). Проблему я бачу у своїй боязкості та нездатності відповісти їй тією ж монетою.
Може бути, боюся її, бо вона в 2 рази більша за мене, та й психологічно мінімум рази в 2 сильніша. Як мені поставити її на місце і досягти її поваги?
Може, це у нас така конкуренція? Перед і чоловіка батьками, тобто, свекрухою та свекром. Чи вона так реалізує своє бажання бути матір’ю? Але чому за мій рахунок?
