Мене звуть Марина, мені 25 років, я єдина дочка, з мамою завжди були хорошими подругами, розповідала їй у деталях про своє особисте життя. Іноді шкодувала про це, але все одно потім присвячувала її у всі подробиці.
Два роки тому я поїхала від батьків за кордон жити у Німеччину. Рік живу з чоловіком, все дуже добре у нас, про сварки та недоліки, яких дуже мало, я не розповідаю батькам, навчена гірким досвідом. Розповідаю тільки хороші речі, ми частіше листуємося з батьками, зідзвонюємося раз на кілька тижнів, бо я поєдную роботу і навчання, і не можу постійно бути на зв’язку.
Батьки ж працюють вдома і завжди доступні і чекають моїх повідомлень і дзвінка. Але в ці моменти я, навіть якби хотіла наскаржитися, не встигла б, бо є важливіші предмети для обговорення.
Нещодавно купили з моїм чоловіком квитки разом, щоб приїхати до моїх батьків познайомитися. І кілька разів за цей місяць моя мама абсолютно без приводу стала намовляти на нього і намагатися налаштувати мене проти нього фразами: «Я бажаю тобі щастя, розплющи очі, думай сама, ти живеш з неправильною людиною, він поганий, він гуляє, а ти за нього ще й платиш скрізь» – і так далі – все це не має під собою жодної підстави.
Я дуже ображаюся на це, мене це ранить до сліз, тому що я щаслива і не бачу причин, через які моя мама мене намагається засмутити, розвести з моїм чоловіком. Одного разу я перестала говорити з нею, іноді казала, що її страхи не нормальні.
Я не знаю, що робити в цій ситуації, адже мати одна, а чоловіків багато, але й з матір’ю не проживеш усе життя, адже треба будувати свою сім’ю. І також я знаю, що навряд чи повернуся в моє селище жити в будь-якому випадку, навіть якщо не складеться з молодим чоловіком.
Не можу зрозуміти причину маминої поведінки. Просто не знаю що робити в таких ситуаціях.
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її…
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що…
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом…
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай…
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п'ятнадцять: діти,…