Нещодавно я дізналася, що маю троюрідну сестру. Ми познайомилися, і я дуже зраділа, що зустріла таку порядну, добру, щиру жінку. Їй 40 років, мені 47 років. Її син навчається, має невеликі проблеми у навчанні. А мій чоловік працює там, де він навчається.
Нові родичі завалили нас скромними, але все ж таки подарунками. І так за кожної зустрічі. Ми всі відчували себе дуже ніяково і, звичайно ж, просили і жартома, і всерйоз цього не робити. Якщо я у відповідь щось дарувала, то сестра завжди відмовлялася. Але мені також приємно робити подарунки!
Ми часто спілкувалися, переважно телефоном, ділилися секретами (особливо я). Ганна часто запрошувала мене погуляти, пройтися містом. Я відмовлялася, мені ніколи, та й не завжди хотілося. А зараз у нас якийсь розлад у стосунках.
Вона зі мною майже не розмовляє, намагається навіть уколоти. Хоча всією сім’єю приїжджали нещодавно у гості, радилися з приводу сина з моїм чоловіком. Коли вони приїхали вперше я всіх обняла, поцілувала, напевно, це зайве було, при зустрічі у нас я завжди обійму і її, і її чоловіка, і сина.
Та й узагалі стосунки стали натягнуті. Може, причина в обіймах чи ще в чомусь? Навіть не зрозумію. Невже тут лише зиск? Або ревнощі, або ще що.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…