Нещодавно я втратила свою машину, бо нарвалася на шахрая, зароблена мною за 10 років життя, все пішло коту під хвіст, я розумію, що у цьому світі немає справедливості, і від того стає ще гірше, що стосується особистого життя, чоловіки мені теж тут не подобаються, тому що в основному звичайні робочі, а я люблю всебічно розвинених, тих, хто багато подорожує

Мені 35 років. Моє життя схоже на якусь жалюгідну подобу життя. Я красива молода дівчина, але не можу знайти щастя ні в особистому житті, ні в роботі, і це постійно гнітить мене і вводить у депресію.

Роботу у своєму місті знайти не можу до душі, воно провінційне, я перекладач, а для мене робота є у великих містах чи закордоном.

Працюю я не на своєму місці і займаюся якоюсь монотонною рутиною, і нічого мені в моїй роботі не подобається, крім ранкової кави в офісі.

Я розумію, що мені треба їхати звідси, бо я не реалізована, але виникає купа страхів по виходу із зони комфорту, і батьки твердять, що, мовляв, де народився, там і став у нагоді і не хочуть відпускати.

Нещодавно я втратила свою машину, бо нарвалася на шахрая, зароблена мною за 10 років життя, все пішло коту під хвіст, я розумію, що у цьому світі немає справедливості, і від того стає ще гірше.

Що стосується особистого життя, чоловіки мені теж тут не подобаються, тому що в основному звичайні робочі, а я люблю всебічно розвинених, тих, хто багато подорожує.

Зустріла таку людину нещодавно, але він одружений, не захотіла розвивати з ним стосунки. Інші чоловіки або мені не подобаються, або хочуть несерйозних стосунків, як курортний роман, у нас багато приїжджих улітку, але я проти таких романів.

Не знаю, чи варто мені залишати свою зону комфорту та переглянути негативні погляди на таке життя, яким я живу зараз і яке мені не до душі. Просто розумію, що вже такий вік, а я досі не знайшла себе.