Незабаром розпочнеться дачний сезон та виїзд на природу. Тому питання, чи спілкуватися із друзями, знову обговорюємо із чоловіком. Є у нас друзі, сімейна пара, з якими ми спілкуємось уже багато років. Спочатку я познайомилася з Ірою (гуляли з дітьми на одному майданчику), потім і наші чоловіки потоваришували.
Вони непогані, веселі, товариські, часто проводимо час разом, їздимо до нас на дачу, на річку, за грибами. Ось тільки є такий момент – вони ніколи не скидаються порівну на будь-які заходи. Вважають, що якщо ми їх запрошуємо, то й платити маємо переважно самі.
Зазвичай це відбувається так: всі разом завантажуємося в нашу машину і їдемо, наприклад, на дачу, де ми накриваємо стіл (оскільки у нас все росте на городі, купувати, крім м’яса, нічого не потрібно). Але це тільки на перший погляд так здається, бо доводиться витрачатися на соки, соуси, сир, ковбасу, солодощі та таке інше, що взагалі чомусь не рахується.
Наші приятелі лише привозять міцні напої та пару салатиків, які самі і з’їдають. Про бензин мови взагалі ніколи не йде, хоча б раз запропонували заправитися. Чомусь вважається, що ми люди заможні, а вони нижчі від середнього достатку.
Я не сперечаюся, ми не останній шматок хліба доїдаємо, але й совість треба мати. Один раз пробувала розділити витрати по чеку, і, якщо чесно, такого наслухалася! Кетчуп ми не їмо, яблучний сік не любимо, а сир із пліснявою купувати не просили, нам це не по кишені.
Після цього в мене особисто все бажання спілкуватися зникло, але чоловік умовив не розмінюватися на дрібниці і не звертати уваги. Але тут справа навіть не в грошах. Мені здається, що нас просто використовують і від цього на душі якось неприємно. Чи я справді занадто згущаю фарби?
