Жити біля моря – це жах! Справжнісінький кошмар, який тільки можна собі уявити. Хоча з боку здається, що таким людям пощастило. Але ні, це жах! Особливо в курортний сезон.
Тому що про тебе згадує абсолютно вся рідня. І навіть ті, кого ти в житті бачив лише кілька разів.
Дивно, але ці люди мають здатність з’являтися з нізвідки. А головне – обожнюють відпочивати на халяву і жити за чужий рахунок. Що може бути краще? Це ж така економія і жодного удару по гаманцю!
— Вітя, а ти де? Ми чекаємо на тебе на вокзалі. Забери нас!
Так, ці люди були настільки нахабними, що навіть на таксі їм витрачатися не хотілося. Причому, добре, якби це були близькі родичі або сім’я, але ні. Сьома вода на киселі! Віктор навіть не пам’ятав, який вигляд мала ця тітка.
— Так, скоро буду.
— Тільки багажник звільни, а то стільки речей, що абияк відвезли.
“Точно, а в мене там колеса лежать і все ніяк не вивантажу. Хіба мало, забрудню ще чуже майно”.
На вокзалі Вітя навіть не відразу впізнав свою троюрідну сестру. Ще б пак! Востаннє він бачив її, коли йому було 10 років. Заради цих родичів йому довелося вставати о 7-й ранку.
— Ого, я не думав, що вас стільки людей. Поруч із Любою стояла ще одна жінка і загалом у них було 5 дітей.
— А що таке? Я подумала, чому б мені подругу з собою не прихопити. Разом веселіше. Троє моїх дітей, двоє її. Уявляєш, як нам у поїзді було весело?
Вітя вже уявляв, як йому зараз буде весело вдома. Як правило, порядні люди завжди запитують дозволу. Наприклад, чи можна взяти з собою друзів, а не ставлять перед фактом. Навіть правильніше сказати, в незручне становище.
— Ти не казала, що приїдеш із кимось.
— А це проблема? Так, ти не переживай, сильно не потіснимо. Давай, бери речі і вези нас додому. Ми з дороги втомлені й голодні.
Так і довелося Вітькові тягнути на собі кілька валіз, тоді як дами воліли йти без нічого.
Його дружина Леся була, м’яко кажучи, в шоці від того, що відбувається. Тому що такої кількості гостей вона точно не очікувала. Адже крім тітки приїхала ще й її подруга з двома дітьми, яких десь потрібно було розмістити.
— Вітя, як це розуміти? Ця кімната передбачалася орендарям, а де я тепер їх розміщу? Я, так розумію, подруга сестри платити за проживання не платитиме і та тут на особливому рахунку?
Чоловік мовчав, а Леся вже сама все зрозуміла.
Її докорінно не влаштовувала вся ця ситуація, але й до скандалу Леся теж опускатися не хотіла. Тим паче, при дітях, які ні в чому не винні.
— Вибач, що так вийшло. Але як я їм відмовлю, коли ті вже приїхали?
— Справді. Так, уміють твої родичі сюрпризи робити. Сподіваюся, що цього року до нас більше нікого не занесе.
Через два тижні Віті зателефонувала сестра батька тітка Лариса.
— Вітя, привіт, мій хороший. Упізнав? Це тітка Лариса. Ми тут усі до вас у гості збиралися, але так вийшло, що мені відпустку не дали.
“Фух, однією проблемою менше!” – відразу ж подумав Вітя і видихнув.
— Нічого страшного, я все розумію. Тоді іншим разом.
— Та ні, ти мене не так зрозумів. До тебе Єгор приїде, син мій. Ти тільки доглянь за ним. Він у мене не шкодник, дорослий уже хлопець, але все одно під наглядом спокійніше буде. Ти ж знаєш, що йому цього року 18 років виповнилося.
— Так, я зрозумів вас.
Як говорити про це Лесі, Вітя поняття не мав. Уся проблема була в тому, що він абсолютно не вмів відмовляти людям. Особливо родичам.
— Лесю, що з обличчям? Чому ти така сумна?
— Цього разу мої родичі “порадували”. Мамина сестра тітка Галя зібралася з дітьми. Вони в неї такі невгамовні, що готові все на своєму шляху знести.
— А що ти їм не відмовила? Сама мене звинувачуєш, що я людям “ні” не вмію говорити.
— Бо моя мати вже за мене пообіцяла. Сказала, що приймемо з розпростертими обіймами.
У підсумку, коли всі гості були в зборі, почався справжній каламбур. Тільки господарям було не весело. Напевно, якби родичі жили у сторонніх людей, то так поводитися б явно не стали.
— Тітонько Галю, поясніть дівчаткам, що за собою посуд треба мити. Вони вже в змозі це зробити – зробила зауваження Леся.
— Ти не вигадуй! У тебе посудомийка є і вона все швидко відмиє. Навіщо дітей напружувати? У них має бути щасливе дитинство. І взагалі, ми в гостях!
Дивовижна логіка була в цих родичів. Цікаво, а крихти зі столу за ними теж посудомийка зобов’язана була прибирати?
— Єгоре, будь ласка, перестань розкидати свої шкарпетки! Це не красиво. Ти ж уже дорослий хлопець і маєш розуміти елементарні речі – намагалася достукатися до нього Леся.
— Та годі вам, я ще раз їх завтра одягну.
Від цих слів Леся навіть поморщилася. Але потім хлопець видав ще більш дивовижну фразу.
— До речі, непогано вам було б домробітницю завести. А то стільки гостей і всіх обслужити треба!
Дивно, ці халявщики ще й поради примудрялися роздавати.
— Люба, чому твоя подруга ходить у моєму халаті? Що це ще таке?
— У неї просто такий самий!
— Ні, це мій халат. Скажи, щоб зараз же повернула!
Люба зрозуміла, що відпиратися не має жодного сенсу. Потім зізналася, що халат справді забула вдома, а тут вирішила не купувати. Так би мовити, заощадити. Але як же огидно все це було з боку.
У підсумку, Леся і Вітя прийняли рішення, від якого родичі будуть явно не в захваті.
— У сенсі платити? А як же родинні стосунки? Ви зараз жартуєте? – почала кричати Люба.
— Ні, ми цілком серйозно. Відсьогодні кожен із вас платитиме відповідно до прейскуранта. До речі, для дітей у нас діє окремий тариф. І так, тепер у будинку діють правила, яких ви зобов’язані дотримуватися. Не смітити, мити за собою посуд, не їсти в кімнатах тощо. Більш докладно про все написано тут – Вітя вказав на дошку оголошень.
Звичайно ж, така новина їх засмутила, і родичі були докорінно не згодні з такими нововведеннями.
— Які ж ви жадібні, дивитися огидно! Сьогодні ж їдемо. Краще в готелі переночувати, ніж у вас – заявила Люба і гордо пішла збирати речі.
— Так-так, я сама в шоці. Зачекайте, ми з вами. У цьому будинку більше залишатися не маємо наміру. Ходімо, дівчатка, – сказала тітка Галя.
— На мене це теж поширюється? – перепитав Єгор.
— На всіх.
— Ок, тоді я їду додому.
Вітя і Леся щиро сподівалися, що ця ситуація стане для родичів чудовим уроком і вони більше не захочуть приїжджати пожити на халяву. Але всередині щось підказувало, що через рік ситуація повториться. Адже у них знову буде відпустка і вони згадають про своїх родичів біля моря, до яких терміново треба приїхати.
