— Та це ж легкий флірт, гра просто, розумієш? – виправдовував чоловік. – Мені захотілося якось піти від рутини, додати новизни, вогника, полоскотати нерви… – відверто говорив Віктор.
***
Незадовго до…
— Вітя, ти збираєшся мені допомагати?! – крикнула з кухні Марина. – Скоро Оксану привезуть, а я ще не переодяглася!
Чоловік, як завжди, роздавав цінні вказівки телефоном і брати участь у передноворічних клопотах не поспішав.
— Ну і з чим тобі допомагати? – буркотливим голосом відгукнувся він нарешті, з’являючись на порозі кухні. – Ти чудово справляєшся, а ось мої нероби не можуть без керівництва.
— Яке керівництво, Вітя? – здивувалася дружина. – Новий рік же, у всіх свято.
— Багато ти розумієш, жінко! – хмикнув чоловік. – Робота не може зупинятися. А сім’я… Куди вона подінеться, сім’я ця?
— Щось я не зрозумію, що це за настрій у тебе? Ти ніби не в дусі.
— Та вже якось не радують свята ці. Подумаєш, Новий рік… Щоразу одне й те саме, ті самі салати, та сама ялинка… Рутина, одним словом. Нічого нового, нічого цікавого…
— Ну ти хоча б для онуки зроби вигляд, що чекаєш свята й подарунків, – занепокоїлася жінка. – Чи ти і при Оксанці будеш із пісним обличчям сидіти?
— До речі, про Оксанку… – Віктор раптом замовк.
Марина кинула швидкий погляд на чоловіка і зрозуміла, що він на чомусь зосереджений.
— Що з нею? – стривожилася жінка, піднімаючи голову від нарізки.
— Так, нічого… Просто я тут подумав, треба б якось розважити дівчинку, щось цікаве організувати…
— Ну вже пізно думати, – зітхнула Марина. – Саша тільки сьогодні вранці сказав, що вони привезуть Оксанку до нас, а самі поїдуть до друзів. Якби вони хотіли сюрпризів для доньки, то могли б попередити заздалегідь!
Жінка злегка сердилася на сина за непередбачливість, але приїзду шестирічної внучки раділа.
— Та я тут якраз підметушився… – задумливо промовив чоловік. – Одна співробітниця у нас на корпоративі була в костюмі Снігуроньки, і я покликав її до нас. Ну знаєш… Онучці сюрприз влаштувати.
— Ой, який ти молодець, Вітя! – плеснула в долоні дружина. – А її сім’я відпустить? У дівчини ж, напевно, хтось є?
— Вона одна живе, – швидко відповів чоловік, але тут же схаменувся, – наскільки я знаю. І ось ще що…
Віктор знову дивно зам’явся.
— Костюм у неї незвичайний… Ніби Снігуронька на сучасний лад.
— Ну прекрасно, – не відчуваючи підступу, знизала плечима Марина. – Сучасні діти, напевно, навіть краще сприймуть таку Снігуроньку. А ти бери салати і неси на стіл, а то скоро вже й гості прийдуть.
***
— Ну давайте, рік що минає проводимо! – проголосив Віктор, коли всі гості сіли за стіл.
— Щось Снігуронька запізнюється, – нахилившись до нього, прошепотіла Марина. – Оксанка вже нудьгувати почала.
Дівчинка в костюмі феї і справді сиділа з похмурим виразом обличчя. Вона бовтала ногами, відкинувшись на спинку стільця, частування її не тішили.
Час від часу «фея» тикала чарівною паличкою в гостей, і ті вдавали, що перетворюються на кумедних тварин. Дитина розважалася як могла, чекаючи на обіцяний дідусем сюрприз.
— А ось, напевно, і наша Снігуронька! – вимовив господар, почувши сигнал домофона, і піднявся з-за столу.
Оксанка побігла в передпокій, радісно сміючись, Марина піднялася слідом за онукою, усі гості заговорили разом, чекаючи на нову гостю.
— Здрастуйте! Зі святом! Я трохи запізнилася, вибачте. А хто в нас Оксанка? – пролунав мелодійний голос, і на порозі виникла Снігуронька.
Марина остовпіла, під шубою яскрава висока брюнетка була одягнена в короткий халатик, всипаний блискітками, на голові красувалася кокетлива атласна шапочка з білим пушком по краях, завершували образ червоні чоботи-ботфорти на височенній прозорій платформі.
— Я Оксанка, я! – стрибала дівчинка, плескаючи в долоньки.
Вбрання Снігуроньки її зовсім не збентежило, врешті-решт, воно блищало і переливалося, як і належить новорічному, викликаючи щирий захват в очах дитини.
— Маринко, ну ти чого? – обійняв дружину за плечі Віктор. – Я ж попередив, що Снігуронька, незвичайна, креативна…
Гості зашуміли, запрошуючи дівчину до столу, чоловіки видавали схвальні смішки, жінки дивилися насторожено, але теж посміхалися.
— Оце так… Я не думала, що до такої міри креативна… – пробурмотіла тихо Марина.
— Ну а що ти хотіла? Адже нам тільки сьогодні про онуку сказали, тож уже як зміг… – Віктор теж говорив тихо, намагаючись, щоб ніхто не почув їхньої розмови.
Він розвів руками, усім виглядом показуючи, що старався для внучки, не шкодуючи себе.
***
Через півгодини веселощі тривали як ні в чому не бувало. Гості цілком прийняли Снігуроньку, а Оксанка задоволено базікала зі спеціально для неї запрошеним персонажем.
Коли Ірина, так звали Снігуроньку, вийшла на кухню за якоюсь потребою, Віктор пішов за нею, що не сховалося від очей господині.
Підхопивши зі столу кілька салатників і мило посміхнувшись гостям, вона попрямувала в кухню слідом за чоловіком.
— Костюм – просто вогонь! – заливався солов’єм Віктор, не помічаючи дружини, що виникла на порозі.
— Після того як Оксанку вкладуть спати, і всі гості розійдуться, ми могли б продовжити святкувати, – запропонував він дівчині.
Та щось тихенько відповіла, і Віктор засміявся особливим сміхом.
— Не заважаю вам? – голосно запитала Марина.
Дівчина здригнулася і повернулася на голос.
Висока постать похитнулася на нестійких підборах і почала завалюватися на стіл, заставлений брудними тарілками, склянками з-під напоїв і банками з соліннями.
Віктор кинувся на допомогу, але пристойний живіт не дозволив йому вправно підхопити красуню. Марина, однак, була у чудовій формі і, вхопивши Снігуроньку за комір вільною рукою, одним рухом повернула тій рівновагу.
— Що це було? – уперла руки в боки дружина, коли дівчина, незграбно поправляючи халатик і бурмочучи вибачення, поцокотіла підборами чудових чобітків у напрямку вітальні.
— Що ти маєш на увазі? – чоловік округлив очі, всім виглядом висловлюючи цілковите нерозуміння.
Він усе ще віддувався після незграбної спроби покласти гостю в ненавмисні обійми.
— Ваша розмова з цією Іриною, її ж так, здається, звуть?
— Та нічого такого…- промямлив Віктор.
— “Ах, ви дивовижно гарні, Іринко! Чи не бажаєте продовжити банкет, коли моя дружина буде зайнята недоїдками і посудом”?! – передражнила дружина, скорчивши гримасу.
— Тихіше, Марино, – благально склав руки на грудях чоловік, – тебе гості почують!
Однак святкування у вітальні йшло своєю чергою, і ніхто не звернув уваги на відсутність господарів.
— Я ще раз запитаю, що це таке було?
— Та нічого, кажу ж… Це просто легкий флірт, гра, розумієш? – виправдовував Віктор. – Мені захотілося якось відійти від рутини, додати новизни, вогника, полоскотати нерви… – відверто говорив чоловік.
— Я тебе попереджаю, Вітя, якщо ти не вгамуєшся і не перестанеш ганьбитися перед гостями, і мене, до речі, заодно ганьбити, я зроблю так, що цей Новий рік ти запам’ятаєш надовго!
***
Після розмови на кухні чоловік поводився цілком пристойно, але що ближче була північ і частіше напої змочували горлянку, то сміливішими ставали погляди, які він кидав на Снігуроньку.
— З Новим роком! З новим щастям!
Опівночі гості зрушили келихи і якийсь час сумбурно вітали одне одного зі святом. Марина помітила, що Віктор особливо довго бажав нового щастя Снігуроньці, і насупилася. Попереджень чоловік не почув.
— А коли подарунки? Я подарунки хочу! – вигукнула Оксанка, енергійно розмахуючи чарівною паличкою.
— А ти маєш розповісти вірш, – сказав хтось із гостей. – Діда Мороза в нас немає, але є Снігуронька, ось їй і розкажи!
З кухні принесли табуретку. Дівчинка залізла на неї і голосно прорекламувала новорічний вірш. Гості заплескали в долоні, а Снігуронька піднесла феї довгоочікуваний подарунок.
— Твій дідусь теж у дитинстві добре розповідав вірші, – ніби мимохідь проговорила Марина, коли Оксанка зривала яскравий папір із великої коробки.
— Дідусю, давай і ти віршик розкажеш! Снігуронька і тобі подарунок дасть!
Розрахунок виявився вірним, енергійна дівчинка підхоплювала будь-яку витівку і обожнювала командувати дорослими.
— Ну я так навіть і не згадаю нічого зараз… – зам’явся дід.
— У лісі лісі темному, де ходить хитрий лис…, – згадав він нарешті.
— Ні, ні! Ти маєш стати на табуретку, як я! – онука зсунула бровки і випнула нижню губу, ясно даючи зрозуміти, до чого призведе непокора.
Вона ткнула блискучим жезлом у напрямку імпровізованого постаменту.
— Ну що ж ти, Вітя? – підхопила дружина. – Давай лізь, як і належить!
Віктор, насилу зберігаючи рівновагу, поліз на хиткий табурет. Не першої молодості чоловік із неабияким черевцем, який декламує зі стільця новорічну пісеньку, мав доволі комічний вигляд, і гості тихенько хихотіли, включно з Іриною.
Зійшовши з постаменту, розчервонілий ловелас кинув на дружину злий погляд, але та тільки хмикнула.
***
— До побачення, все було дуже смачно! Щастя вам у новому році! – бажали гості, прямуючи до передпокою.
Слідом за ними поспішив і Віктор.
— Я проводжу Ірину, – пояснив він дружині. – Не можна ж її одну відпускати, прив’яжеться ще якийсь Дід Мороз.
Ох, даремно він це сказав… Оксанка, яка ще не спала, але вже втомлено позіхала, стрепенулася і, виблискуючи очима, повеліла:
— Ти маєш бути Дідом Морозом, дідусю! – вона зробила оберт чарівною паличкою, вказуючи на те, що чари здійснилися, відступати нікуди.
Усі обернулися на голос маленької командирки.
— А раз ви будете Дід Мороз і Снігуронька, то можете привітати моїх друзів!
Дівчинка радісно захлопала в долоні і знову змахнула жезлом, Віктор та Ірина переглянулися.
— Давай, дідусю! – надула губки Оксанка.
— Але всі діти вже, напевно, сплять… – спробувала відговоритися Снігуронька.
— Нічого не сплять! – тупнула ніжкою примхливиця.
— Ну гаразд… – пробурмотів Віктор і почав одягатися.
— Ні, так ти на справжнього Діда Мороза не схожий! – командувала дитина. – Потрібна шубка і борода! А ще мішок із подарунками!
У квартирі почалася метушня. Хтось витягнув із ванної махровий халат марини, хтось позичив Віктору червону в’язану шапку.
— Це маленький мішок, він не справжній! – відкинула фея яскравий пакет.
Накази і помахи блискучим предметом слідували один за одним.
У старий чохол зі стільця запхали кілька великих каструль і пакунок із цукерками та мандаринами – подарунками для дітей.
Апофеозом перетворення стала стара капронова мочалка, яка якимось дивом завалялася на лоджії.
— Ну ось, тепер усе по-чесному, – відчайдушно позіхаючи, благословила ряджених дівчинка.
— Тільки ти, дідусю, голос зміни, а то Андрійко тебе впізнає, – напоумлювала вона персонажів, які залишають квартиру під дзвін каструль.
***
Сигнал домофона відволік Марину від розвантаження посудомийної машини. Жінка взяла зі столу келих і не поспішаючи пройшла в передпокій. Вона зняла слухавку і приготувалася слухати.
— Ну, Маринко, відчиняй швидше, я замерз, – абсолютно тверезим голосом вимовив чоловік. – Ти виставила мене в одному халаті, якщо пам’ятаєш!
— А де Снігуронька? Хіба вона тебе не зігріла? – реготнула підступна Марина, не поспішаючи натискати на заповітну кнопку.
— Ірина пішла відразу, як ми привітали Марійку в останньому під’їзді. Я взагалі не хотів нікуди йти, але потім подумав, що Оксанка завтра побачить друзів і дізнається, що я до них не приходив, – стукаючи зубами, скаржився чоловік. – Ну ти ж знаєш, що тоді буде…
Характер онуки був добре відомий Марині, але зараз вона була навіть вдячна дівчинці за нестерпний характер і схильність до примх.
— Ну й молодець, – похвалила жінка. – А тепер іди відпочивай…
— Куди йти, Маринко? – запанікував чоловік. – Впусти мене, я замерзаю!
— Зате ти провів час із красивою дівчиною! І хіба це не ти хотів вирватися з рутини, додати вогника, полоскотати нерви? І таке інше? – знущалася дружина. – А вдома нічого цікавого, брудний посуд, конфетті та інші радощі прибирання, якими я зазвичай займаюся.
— Ну і де ти мені ночувати накажеш? – почав сердитися чоловік
— Я не знаю… А що там є у Діда Мороза? – міркувала, потягуючи напій, мстива Марина.
— Сани. У Діда Мороза є сани, – пробурчав чоловік. – Просто скинь мені ключі, і я піду ночувати в машину.
— Олені не схвалять, – хмикнула дружина. – Ти випив, вони відчують запах, і ти позбудешся… Саней.
Жінка явно знущалася, але Віктор відчував свою провину.
— Маринко, ну пробач мені! Я сам не знаю, що на мене найшло…
— Зате я знаю, – потішила дружина. – Ти завжди сприймав мене як даність, ніколи не дбав про мої почуття. І тепер, коли виросли діти, ти вирішив, що можеш робити що хочеш, я все стерплю. Сім’я нікуди не дінеться, так ти казав?
— Ні! Кажу ж, я зрозумів, усвідомив… Впусти мене, я замерз!
— Ні вже! У Діда Мороза ще багато справ у новорічну ніч, тож іди привітай усіх діточок!
Марина повісила слухавку домофона.
Віктору довелося йти ночувати до друга, який жив у сусідньому будинку.
Провівши ніч у роздумах, гуляка повернувся додому і попросив вибачення у дружини. Він пообіцяв, що більше ніколи не дозволить собі нічого подібного, а новорічні клопоти наступного року вони розділять разом.
Марина пробачила чоловіка, сподіваючись, що його запевнення підтвердяться ділом. Однак жінка пообіцяла ще креативніші новорічні пригоди, якщо йому знову захочеться позбутися рутини.
Зрештою, цього разу на підготовку в неї буде цілий рік.
