— Я думала, що шикарний варіант, – усміхається Ніна. – Він з донькою, я з сином, ніякої колишньої дружини на горизонті, ніяких спільних дітей, та й він був просто майже принцом із казки.
Ніна розлучилася 3 роки тому, коли її синові було 5 років. Розлучення відбулося за обопільною згодою, чоловік був іногороднім, жили на її території, речі зібрав, дочекався судового засідання і поїхав на малу батьківщину.
Сама жінка називає причиною розлучення стійке небажання колишнього чоловіка працювати і заробляти, займатися домашніми справами і сином. Усе, чого він хотів – грати в комп’ютерні ігри, та ще й щоб дружина при цьому мозок не виносила. Загалом, кожен після розлучення досяг свого: чоловік тепер сидить у мами за комп’ютером, зрідка перериваючись на походи на роботу, дружина йому мозок не виносить.
Ніна стала менше витрачати грошей на їжу і часу на прибирання, оскільки чоловік був любитель поїсти смачненького і бажано перед монітором компʼютера. Перший час про особисте життя взагалі думати не могла і не хотіла. Але потім налагодила побут, відпочила, озирнулася і… не побачила нікого підходящого.
— Або проблемний мужик з аліментами, але без житла, або, як і мій, працювати не хоче. Про чоловіків із залежностями я не кажу вже, такі – до біса. Але й чоловіки, які не були в шлюбі для мене – не варіант. Їм треба власну дитину, а я більше не хочу, є ризики, пов’язані зі здоров’ям, ризикувати, маючи сина маленького, – так собі ідея, – міркує Ніна.
Матеріально жінка після розлучення жила скромно. Аліменти від колишнього крихітні. Зрідка докидала пару тисяч колишня свекруха. Але було житло, двокімнатна, що залишилася від рано померлих батьків, та й останні півтора року Ніна успішно підробляла з дому.
З Віталієм жінку познайомила подруга, він був колегою приятельки. Зрозуміло, попередивши Ніну, запитавши її згоди. І попередню характеристику чоловікові теж дала.
Працює, заробляє, має однокімнатну квартиру, живе там із донькою, матері в нього нещодавно. не стало, а дружини давно. У квартирі материній є ще частка, але там сестра молодша живе, тож, гадаю, він не буде в неї вимагати продажу. А так, дуже позитивний чоловік. Так, дочка, якій 6 років – це проблема, але все ж таки не немовля, та й спільну дитину вже точно не треба буде. Я з ним говорила, він просто жадає познайомитися.
Сумніви у Ніни були, але знайомство відбулося і було вельми приємним. Віталій виявився добрим, рукатим, домовитим. Про себе чоловік розповідав прямо і нічого не приховуючи.
— Жінки… Ну які жінки, якщо в мене дочка? Мама опікувалася, коли дівчинка була малятком, але зараз дитина цілком на мені. Ми добре з нею живемо, вона слухняна й мила дівчинка. А жінки… або їй потрібна буде своя дитина, або з проблемами житловими жінка, або така… загалом, не для сім’ї.
Ніна тоді ще дуже здивувалася, що самотній чоловік із дитиною страждає від тих самих проблем, що й вона, розлучена жінка, яка має сина. Якийсь час вони з Віталієм зустрічалися, потім вирішили жити разом.
— Ну і правильно, – схвалила рішення подруга. – Чоловік він хороший, тобі за таким буде легше і спокійніше, його доньці потрібна мати, твоєму синові – батько. От колишнього твого батьком можна назвати з великою натяжкою.
Віталій і його дівчинка переїхали у квартиру Ніни, щоправда, здати своє житло не встигли ще. Обговорювали й майбутнє: розпишуться, коли назбирають на спільну квартиру побільше, все ж діти в них близькі за віком, але різностатеві. Із донькою Віталія Ніна цілком порозумілася, чоловік був у захваті від того, що дівчинка ходить за нею хвостиком. Склалися стосунки й у чоловіка із сином Ніни.
Здавалося б, ось воно – жіноче щастя. У квартирі Ніни було все полагоджене, відремонтоване. Навіть те, що десятиліттями не міг полагодити батько жінки і потім протягом кількох років старанно не помічав її колишній чоловік.
Із донькою Віталія Ніна вчила абетку, разом ліпили вареники, інколи Ніна ловила на собі погляди Віталія, дуже теплі й задоволені. Ясно, що вони говорили: відмінна з Ніни виходить мама для його дівчинки.
Минуло 4 місяці, і Ніна почала помічати, що поглядів таких стає дедалі менше і менше, так, Віталій, як і раніше, був готовий приділяти час пасинкові, але ось із Ніною якось став суворішим. Пояснення знайшлося досить скоро.
У середині листопада у сина Ніни був день народження. Ніна вирішила подарувати йому смартфон, останні місяці хлопчик ходив зі старим телефоном матері, у якого тріснув екран, незручно було вже.
Жінка обрала недорогу модель, нащо дитині дорога, взяла гроші зі скриньки, куди вони з Віталієм домовилися складати кошти сім’ї, попередила чоловіка, що витратить певну суму, отримала скупе «Угу», а ввечері, коли діти були вже покладені спати, в них зі співмешканцем відбулася непроста розмова.
— Знаєш, думаю, що це неправильно, складати на мене всі обов’язки щодо забезпечення твоєї дитини. У неї все ж таки є батько. Ось із колишнім чоловіком ти й можеш скидатися на подарунки хлопчикові.
Ніна здивувалася: вона жодного разу не застерегла Віталія, якщо він купував щось для доньки, вона постаралася з нею потоваришувати, стати їй близькою людиною, і це виходить. Але у Віталія знайшлося пояснення:
— Одна справа подружитися. І зовсім інша – забезпечувати. Моя дочка отримує пенсію за матір, я заробляю більше за тебе. Я з твоїм сином теж потоваришував, але в нього, на відміну від моєї доньки, є свій батько. Тягар обов’язків з утримання – на ньому. Аліменти від нього копійчані, але це не означає, що я буду за все платити.
— Отже, те, що ви в мене живете, що я вкладаюся в те, щоб утримувати твою доньку, готувати, прибирати, лікувати, прати тощо – це не внесок? – розлютилася Ніна.
— Це внесок, але не матеріальний. Я ж не пред’являю рахунок за полагоджений кран і утеплену лоджію, – відповів Віталій. – І потім, я не робив таємниці, що шукаю матір для своєї дитини. А ти не могла шукати батька, твій син – не сирота.
Чи треба писати про те, що через кілька днів Віталій із донькою з’їхали у зворотному напрямку? Так, Ніні соромно перед дівчинкою: ніби як поманила дитину, привчила до себе, а тепер що? Але й залишатися з чоловіком, який готовий усе порахувати і не готовий утримувати її сина – таке собі. Та й утримувала Ніна свою дитину сама, вона працювала і цілком заробляла на потреби дитини.
— А вже якщо Віталік мене утримувати не хотів, то… довго він буде маму для своєї доньки шукати, – вважає Ніна. – Подруга, яка нас знайомила, не зрозуміла причин конфлікту. Мене зрозуміла, Віталія – ні. А я тепер не розумію зовсім: який він, ідеальний чоловік для жінки з дитиною від першого шлюбу? Чи не буває таких узагалі?
А ви як думаєте?
