— Мишко, в суботу до нас моя сестра з чоловіком приїде, ти не забув?
— Як? Вже цієї суботи?
Насправді про це Михайло й не хотів згадувати, бо дружину сестри та її чоловіка він, м’яко кажучи, недолюблював.
Бувають такі люди…
Про них ще заведено казати — прості, як двері. От це якраз було про Любу й Максима.
Два чоботи — пара.
Леся чудово бачила вираз обличчя чоловіка й винувато промовила:
— Коханий, вибач, я розумію, що ти не радий. Але…
— Що але?
— Я не могла їм відмовити. Ти ж знаєш, Люба одразу ж почала б скаржитися, потім матері телефонувати, а в тієї тиск.
— Так, я зрозумів. Не продовжуй.
Отак постійно Михайлові доводилося входити в становище дружини й терпіти її родичів.
Раніше вони особливо не заявлялися, але все змінилося буквально в одну мить.
Коли Михайло й Леся переїхали до власного будинку.
Тоді в них гостей помітно побільшало. А що? Будинок великий, просторий, прибудинкова територія теж. Місця всім вистачить.
Так вважали родичі Лесі, бо в Михайла вони були більш інтелігентними. Приїжджали, коли запрошували, й самі особливо не напрошувалися.
Але Люба й Максим — це окремий вид мистецтва.
— Ну, чого не зустрічаємо, родичі дорогенькі? — почала кричати з порога Люба.
Який сором! Ця пані верещить на всю околицю. Зараз сусіди подумають, що до нас якісь селюки приїхали.
— Гей, відчиняйте вже. Ми тут, — підключився Максим.
Спочатку Мишко з Лесею навіть не впізнали його.
За останній час він дуже сильно погладшав, і великий живіт випирав із футболки.
Мишко навіть не встиг запросити родичів до будинку, як вони буквально ввалилися туди.
— Ну, гарно у вас тут. Свіженько так, — сказав Максим, дивлячись на басейн.
Леся запросила всіх до столу. Вона приготувала курку в апельсинах і кілька салатів.
— Мишко, ти чого з краю тут присів? Давай ближче до нас, — заявив Максим, накладаючи собі в тарілку велику порцію салату.
А Мишкові не те що з краю сидіти не хотілося, а взагалі було велике бажання вибігти з-за столу.
Тому що манери родичів дружини залишали бажати кращого.
— М-м-м, яка смакота. А ще можна? — вимовив Максим, непристойно та голосно плямкаючи.
— Ти ще ось цей салат спробуй, взагалі вогонь, — говорила Люба своєму чоловікові.
У цей момент у неї мало не їжа з рота вивалювалася. При цьому вона примудрилася ще жартувати й сама ж голосно сміятися зі своїх жартів, які крім неї ніхто не розумів.
По Лесі було видно, що їй також некомфортно спілкуватися з цими самими родичами, але діватися було нікуди.
Доводилося вдавати з себе гостинну людину.
Адже образити сестру чи матір — це остання справа. Так було заведено в її родині, де велику увагу приділяли родинним зв’язкам.
Дивно, як у житті все-таки складається. От як в одних і тих же батьків зʼявляються зовсім різні діти?
Леся — розумниця й красуня, з вищою освітою, цілеспрямована людина.
Люба — повна її протилежність, яка не стежить за собою та своїм способом життя. Має шкідливі звички й освіти як такої немає. Все життя працює торговкою на ринку й задоволена собою.
Якщо збоку на них подивитися, то нізащо не повіриш, що вони сестри.
— Ну, давайте розповідайте, як ви тут поживаєте, — почала сестра.
— Все добре. Працюємо.
— Працюють вони. У вашому віці вже над іншим треба працювати, — усміхнувся Максим, обгризаючи курячу кісточку.
— У сенсі?
— У сенсі, в сенсі… Дітей коли плануєте? Годинничок-то цокає.
Як же Михайло “обожнював” подібні запитання. Це був просто якийсь верх нетактовності.
Для нього це було рівнозначно поцікавитися у людини її віком або рівнем зарплати.
— Коли час прийде.
Максим розсміявся так, що його обвислий живіт просто затрясся.
— Ну, ви даєте. У нас вже троє, а ви все одного ніяк не зробите. Пора вже пора. Чи тобі розказати як це робиться?
Тут сестра Люба підключилася.
— Ви слухайте Макса, поганого не порадить.
Справді. Він же в цій справі спец.
Тому що до Люби він вже був одружений і в першому шлюбі в нього двоє дітей. Ось тільки допомагати він їм особливо не допомагав.
При цьому зараз сидів і з розумним виглядом розмірковував, кому скільки дітей потрібно мати.
Леся спробувала перевести розмову в інше русло, але родичі ніяк не вгамовувалися.
— А правда, що ви зволікаєте? Вам обом вже за 30.
“Дякую, що нагадала, сестричко”, — подумала Леся.
— Ми хочемо дати дітям все найкраще, а для цього треба багато й наполегливо працювати. Я вважаю, що про потомство можна думати лише тоді, коли твердо стоїш на ногах і впевнений, що зможеш усім забезпечити.
Звичайно ж, родичі були абсолютно не згодні з позицією Лесі.
Почали стверджувати, що чим більше дітей, тим краще.
Що разом їм веселіше й надійніше. І взагалі, версія про те що діти виховають один одного самі — наше все.
— Як ви не зрозумієте, запити у всіх різні. Для (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) вас цілком нормально купити речі які вже були в користуванні, а ми хочемо все нове, — почав Мишко.
— Так, ми хочемо віддати дитину тільки в приватний садок, водити в приватну клініку за потреби й одним словом — все найкраще, — продовжила Леся.
— Ох, ділові які. І на власній автівці всюди возити?
— Так, саме так.
— Ну, й запити у вас, — вимовила Люба.
Так, справді, запити в кожної людини абсолютно різні, й це цілком нормально.
Однак родичі дружини вирішили зайти ще далі.
— Ой, ти нову тачку взяв? А даси покататися?
Так, справді. Михайло купив собі нову автівку, але не горів бажанням давати комусь на ній кататися.
Зрозуміло, крім Лесі. Він взагалі подібних справ не вітав.
— Ні, вибач.
— Що так? Я ж просто проїхатися туди-сюди.
— Ні, автомобіль не дам.
— Тобі шкода, чи що? — почав нити Максим.
Мишко спробував пояснити, що йому не подобається бачити інших людей за кермом свого автомобіля.
Щоб хоч якось розрулити конфлікт, що назрівав, Леся вирішила запропонувати подивитися кіно.
Дуже складно було визначитися з вибором фільму, оскільки Максиму нічого не подобалося, й він грубіянив на будь-який варіант, який пропонували Леся й Михайло.
У підсумку, так нічого й не вибравши, вони пішли спати.
Родичам дружини постелили в кімнаті для гостей.
Того вечора Михайло ніяк не міг заснути.
Все думав про те, що більше не хоче приймати в гостях цих нахаб ні під яким приводом, і думав, як би тактовніше сказати про це дружині.
Однак привід не змусив себе довго чекати. За дверима почулася розмова.
— Та чого ти боїшся? Я ж далеко не поїду. Так, просто спробую.
— Максе, я не впевнена, що це хороша ідея. Він же сказав, що не можна.
— Мало що той Мишко сказав, він навіть нічого не дізнається. Так, начебто тут лежать ключі.
Михайло одразу ж зрозумів, про які ключі йдеться, й вирішив довго не церемонитися.
Він тихенько вийшов у коридор і ввімкнув світло. Перед ним постала цікава ситуація.
Максим стояв біля його куртки з ключами від машини в руках. В сімейних трусах і розтягнутій майці.
— На місце поклав!
— Ой, Мишко, а ти чого не спиш?
— Ключі поклав, я сказав.
Михайла обурив сам факт, що родич дружини посмів (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) на таке піти. Просто вирішив взяти й покататися на чужій машині, бо йому це в голову збрело.
Розгорівся справжнісінький скандал.
Леся, яка нещодавно заснула, одразу ж прокинулася й прибігла на крики.
Дивно, але Максим ще й не вважав себе винним. Зате Михайло більше не мав наміру з ними панькатися.
Одразу ж виставив за двері без докорів сумління.
— Скнари нещасні! Зажерливі люди! — кричала вслід Люба Лесі й Михайлові.
— Та що з них взяти, купили будинок і королями себе тут відчули. Тьху на вас, — підтримав Максим.
— Забирайтеся у свою діру й щоб більше тут не сміли з’являтися, а то наступного разу я на вас свого алабая спущу й скажу, що затримав злодюжок.
Так і забралися родичі з їхньої території, а собака ще вслід їм гавкав.
— Обіцяю тобі, наступного разу, якщо сунуться, собаку на них спущу й не подивлюся, що це твої родичі, — суворо сказав Максим.
— Я не заперечую, — відповіла Олеся.
Довго ще Люба й Максим розповідали про них небилиці іншим родичам, аби себе виставити чистенькими.
Але чи їм говорити про чесність і порядність.
