Зранку піднятися по будильнику рано-раніше, щоб усе встигнути. Вмитися, ввімкнути чайник, розігріти чи приготувати сніданок для рідних, збудити дітей і чоловіка, зібрати Лізу до школи, а Тимка до садочка, нагодувати всіх, провести, самій вбратися й нафарбуватися.
Після роботи заскочити в дитячий садок і забрати звідти сина.
Ліза, на щастя, приходить зі школи раніше, якщо не затримується на гуртки.
Кинути брудний одяг у прання, зготувати вечерю, перевірити, чи зробила донька домашнє завдання, нагодувати родину, зняти із сушарки те, що було випрано вчора, і повісити нове.
Перепрасувати чисте. Погратися із сином, приділити увагу чоловікові, зробити сьогодні те, що можна не відкладати на завтра, прийняти душ, змореною впасти на постіль і почути: «Люба, йди сюди. Я скучив».
— Сашко, ти знущаєшся? Я почуваюся загнаним конем. Ну, гаразд, діти, а ти ж можеш хоча б посуд за собою помити? Як рабиня, чесне слово.
Чоловік прибрав руки за голову, перевернувся на спину й зітхнув.
— А я думав, що ти в мене бджілка, а не кінь. Якщо втомилася, чому мовчиш? Сказала б, що потрібно зробити. Коли я допомогти відмовлявся?
— А чому я повинна щось казати? Ми разом уже десять років живемо, а ти досі не помітив, що в мене не вистачає часу навіть на банальну вечірню прогулянку? Раніше гуляли з тобою, по магазинах ходили, разом якісь проблеми вирішували, а зараз кожен сам по собі, але водночас я сама за всіх віддуваюся. Ось давай ти завтра станеш зранку, всіх нагодуєш, дітей збереш…
— Давай, — погодився чоловік. — І після роботи можу зробити все те саме, що ти робиш. Мені не складно.
— Ну-ну, давай. Побачимо, чи надовго тебе вистачить. Усе, на добраніч.
Ірина відвернулася від чоловіка, заплющила очі й відразу ж заснула, тому що втомилася неймовірно.
Олександр довго лежав, дивлячись у темну стелю й роздумуючи про те, що в осяжній перспективі їхнє сімейне життя може закінчитися.
Він був не проти розділити з дружиною домашні обов’язки й спочатку навіть намагався це робити, але ж вона сама прискіпувалася потім до будь-якої дрібниці й стверджувала, що чоловікам нічого довірити не можна.
Сама відбила в нього бажання допомагати. Сама все звалила на себе, а він тепер винен. Може, щось змінилося? Вона справді втомилася?
— Сашко, це що таке?
— Сирники.
— Я бачу, що сирники. Навіщо ти їх згущеним молоком полив?
— Так смачніше, ніж зі сметаною.
— Ось собі лий солодке, скільки хочеш, а дітей із такого віку труїти цукром не треба. Чому Тимко досі не вдягнений?
— А куди поспішати? Година ще часу в запасі.
— Година часу? А потім будеш бігати й кричати, що всі спізнюються? У Лізи на голові що?
— Хвіст.
— А ти подумав, на що цей хвіст буде схожий після того, як вона шапку зніме?
— Вона дівчинка, сама розбереться.
— Їй вісім років! У чому вона розбереться? Причесатися не може як слід. Чому на ній колготки сірі? Я ж білі приготувала.
— У білих гумка лопнула, коли вдягали.
— І що? Не знаєш, де шпильки лежать? Питання п’яти хвилин. Година в запасі в нього!
Не так склав спортивний костюм доньки в сумку. Не перевірив наявність носових хусток у кишенях дітей. Тимофія взагалі довелося перевдягати, тому що недолугий тато вдягнув на дитину не те, що звечора приготувала мама.
Олександр терпляче зносив докори й не спалахнув навіть тоді, коли дружина вже майже зривалася на вереск.
Вечір обіцяв бути ще багатшим на емоції.
Передчуваючи скандал, Сашко після роботи зайшов у магазин і купив там для дружини пляшку її улюбленого білого сухого та квіти — нехай краще сидить увесь вечір із келихом у руці й насолоджується відпочинком, ніж бігає по квартирі й перетворює на слона кожну мушку.
На жаль, напій й квіти ситуацію не врятували. Не на той режим увімкнув пральну машинку. Не так посмажив котлети. Недостатньо промив макарони. Занадто дрібно нарізав овочі для салату.
Не в тому порядку поставив тарілки на сушарку після миття. Перевіряти Лізчину домашку треба з усіх предметів, а не тільки письмову. Якщо дав Тимку фломастери, то потрібно стежити, щоб син розмальовував картинки, а не себе й одяг.
Праску потрібно ставити на підставку, а не на прасувальний столик. Дитячі футболки складаються не так, а інакше. Те не так, це неправильно…
Зранку Сашко не звернув уваги, але ввечері таки помітив, наскільки сильно Ірина стала схожа характером на свою матір.
Та теж ніколи не втрачала нагоди дорікнути чоловікові в криворукості, постійно скаржилася на відсутність допомоги й стверджувала, що без жінок чоловіки досить швидко деградують до стану пітекантропів.
— Ну що, любий? Не втомився? — солодко й насмішкувато проспівала дружина ввечері, коли він уклав дітей спати й прийшов у спальню.
— Дивлячись від чого, — усміхнувся Олександр.
Він не відмовив би дружині в близькості, але вона сама послалася на головний біль після розслабляючого напою, відвернулася й благополучно заснула.
Через тиждень вони в колі друзів відзначили десять років спільного життя, а через рік розлучилися з ініціативи Олександра.
Без претензій із його боку, але з істериками — із її. Сашко залишив їй квартиру.
Ірина подала на аліменти, хоча утримувати дітей він і не відмовлявся. Пішов без жалю. Відвідував сина й доньку, коли це дозволяла колишня дружина.
У такі дні вона обсипала його тепер уже новими докорами, а він пропускав їх повз вуха, тому що більше не був пов’язаний із цією жінкою сімейними обов’язками.
Вона для нього — лише мати його дітей. Він для неї — помилка молодості, яку слід було виправити набагато раніше.
В Ірини після цього розлучення було ще два шлюби — обидва невдалі. Олександр теж одружився — із жінкою з дитиною, яка справді була схожа на загнаного коня, але не тому, що заповнила своє життя недолугими правилами й умовностями, а через те, що працювала на двох роботах, щоб забезпечити синові гідне життя.
Діти виросли. Одного разу Тимофій запитав у батька, чому батьки розлучилися.
— А що із цього приводу говорить твоя мама? — уточнив Олександр.
— Вона каже, що ти безвідповідальний і нікчемний, — збентежено зізнався Тимко.
— Ось тому й розлучилися, — усміхнувся Сашко.
— Тому що ти справді такий? Чи тому, що вона так говорить?
«Розумна дитина. Далеко піде», — подумав Сашко, а вголос запитав:
— А ти сам як думаєш?
Тимофій нічого не відповів, оскільки був ще занадто юний для того, щоб робити висновки. Коли-небудь він теж знайде свою бджілку чи надокучливу муху, від якої шуму в його житті буде більше, ніж радості.
Краще, звісно, просто хорошу жінку. Таку, якій буде байдуже, як стоїть посуд на сушарці, скільки складок на скатертині й у правильному напрямку повернений носик чайника. Таку, для якої сімейне щастя буде важливішим за надумані блага.
📝 Роздуми на останок
Як часто ми самі творимо собі правила-клітки, а потім ображаємося, що чоловіки не здогадалися їх обійти! Ірина забула головне: щаслива родина важливіша за ідеально випрасувані футболки.
Затишок не в бездоганності, а в спокої думки та вдячності.
А як ви вважаєте, чи можна було врятувати цей шлюб, якби Ірина вчасно схаменулася?
