— Алісо, будь людиною, поступися! Ти ж розумієш нашу ситуацію.
— Розумію. Тільки я тут до чого? З чого ти взяла, що тобі всі винні? Гаразд, мама, з нею все ясно, з неї ти все життя мотузки в’єш, але я! У мене своє життя, у тебе своє. Ні. І крапка, — насупилася Аліса.
Вона взагалі не розуміла, про що суперечка. Це ж треба мати таку зухвалість! Так вони скоро й із власної квартири виселять.
Як то кажуть: «Дай палець — відкусять руку»! Точно про сестричку.
А Федько, чоловічок її, влаштувався ж як добре! Мовчить. А сам, мабуть, нишком Настю підбурює: піди, мовляв, та скажи! Звісно, він же сам не буде нічого казати, які в нього тут права?
Аліса все більше «заводилася». А з мамою марно говорити на цю тему. Ці двоє її і так вже прогнули у всьому. Мама — людина м’яка, поступлива. Конфліктів не любить. А Настю й Алісу дуже любить.
Настя й Аліса — сестри. Алісі двадцять шість, вона нещодавно закінчила виш. Працює. Заміж поки не збирається. Настя — старша сестра, їй тридцять. Вона вже давно вийшла заміж і має двох дітей.
А живуть вони всі разом із мамою, Зінаїдою Олексіївною, у просторій трикімнатній квартирі поліпшеного планування. Тата в них немає: Зінаїда Олексіївна рано овдовіла.
З самого дитинства у дівчаток була своя кімната. І в мами. Коли Настя вийшла заміж, то вони з чоловіком почали жити в її кімнаті, бо у Федора ситуація була ще гіршою: до цього він мешкав із батьками в однокімнатній. А ще у нього був молодший брат, який учився в школі.
Сім’я Насті швидко поповнилася двома дітьми. Аліса вивчилася, влаштувалася на роботу. Дякувати Богу, її не особливо торкалася метушня, яка тепер постійно відбувалася в домі.
Її кімната, як і мамина, була в кінці довгого й широкого коридору, а Настя з чоловіком та дітьми жили в тій, що знаходилася в іншому кінці, біля кухні.
Квартира мала чудове планування. Тато отримав її свого часу, бо працював у секретній огранізації про яку не прийнято прямо говорити.
В Аліси був своєрідний «острівець безпеки» в її кімнаті. Там вона могла відпочити, посидіти в тиші. За щільно зачиненими дверима не так було чути дитячі крики. І вночі малеча, перебуваючи в кімнаті на віддалі, якщо й плакала, то не будила її.
Мама теж спала спокійно: їй адже потрібно було рано вставати на роботу. Допомагала вона Насті з малюками ввечері, коли приходила. У неї був скорочений робочий день: її робота була пов’язана зі «шкідливістю». Ось тут і починалася метушня.
Мама готувала на всю велику родину, принагідно няньчачись із малюками: вона хотіла дати відпочити Насті, яка поралася з ними цілий день. У дитячий садок вони поки не ходили, чекали черги. Молодшому сину ледь виповнилося два рочки, а старшому три з половиною.
Алісу ж Зінаїда Олексіївна намагалася не чіпати. Мама дуже любила дочок і весь час дбала, щоб усім було добре й комфортно. І берегла їх, і балувала.
Коли Аліса вчилася в інституті, то мама, бачачи, як багато їй доводилося сидіти за книжками, намагалася не просити дочку ні про що.
Тим більше що допомога здебільшого була потрібна Насті. З дітьми. Зінаїда Олексіївна мріяла про те, щоб дочка вивчилася, здобула хорошу спеціальність і могла розраховувати на хороші перспективи в житті. Адже у Насті так не вийшло.
Вони рідко розмовляли про це: мама засмучувалася, а Настя злилася. Тому що шукала винних. То виш їй не той, то викладачі не такі. Словом, кинула вона навчання після другого курсу, не довчилася. Сказала, що не її це. І вона піде в інший виш.
В інший не вступила, але й у той не повернулася, бо життя веселіше пішло: вона зустріла Федора і закрутилося. Одружилися, стали жити разом.
Він допоміг їй влаштуватися на роботу, туди, де працював сам. Фірма одного дня — сьогодні є, завтра немає. Але на той момент платили добре. Молоді шикували. З’їздили кілька разів відпочити. Настя мамі шубу купила на день народження. Алісі телефон хороший подарувала. Аліса тоді в інституті на третьому курсі вчилася.
Через рік Настя дізналася, що чекає малятко. Зʼявилася на світ одна дитина, слідом за нею друга. Так і залишилася без освіти, осіла вдома.
Ось і не хотіла Зінаїда Олексіївна Алісі такої долі, хоч і ніколи не вимовляла це вголос. Тому намагалася створювати умови для навчання, всі турботи на себе брала. Але даремно вона турбувалася: Аліса дуже відрізнялася від Насті характером.
Та була легковажна й весь час сподівалася на «як-небудь». Любила повторювати: «буде день — буде їжа». А Аліса серйозна, вперта, наполеглива, працелюбна. Знайшла хорошу роботу й намагалася, «викладалася» на повну. Начальство помічало її й заохочувало успіхи.
По всьому було видно, що дівчину хочуть підвищити. Однак їй довелося повністю «забити» на особистий час. Працювала з восьмої й до восьмої. Потім падала «без ніг» на ліжко. Іноді навіть не вечеряла.
Дорогою додому купувала кефір або йогурт. Вдома пила і — спати.
Мама хитала головою й зітхала, дивлячись на те, як виснажувалася Аліса. Але та запевняла, що все чудово. Ще трохи й стане легше. А зараз треба було себе показати, вважала вона.
— Ну і чого вона цілу кімнату займає? — запитала якось Настя маму, тримаючи однією рукою молодшого сина й одночасно намагаючись стягнути зі стільця старшого, який уявив, що сидить на конячці й загрозливо сильно розгойдувався.
— Їй яка різниця, де спати? Вона ж там тільки спить. Приходить пізно, встає рано. Нехай би до тебе йшла. Вже п’ятнадцять метрів вам на двох вистачить! А нам тісно. Діти он ростуть, їм місце треба. Ось Алісину кімнату дитячою можна зробити.
Зінаїда Олексіївна невизначено знизала плечима й нічого не сказала. Але подумала. Про те, що буде скандал. І Аліса ні за що не поступиться своєю кімнатою. Та й з чого б?
Якщо вже бути чесними, то у них у кожної, включно з мамою, була по рівній частці цієї квартири. І не винна Аліска, що безголова Настя завела купу дітей. А тепер плачеться і вдає з себе матір-героїню.
А Федя взагалі ні до чого. Він намагається, як видно, рідше бувати вдома, хоча обстановка йому має бути звична, думала Зінаїда Олексіївна, дратуючись, адже він усе життя в однокімнатній жив, у тісноті.
Федір був мовчазний хлопець, але собі на умі. І з кожним роком він усе менше подобався Зінаїді Олексіївні. Вона підозрювала, що він обманює дочку.
Щоправда та поки й не думала про таке, тому мати тримала свої підозри при собі. Навіщо затівати конфлікт і лізти? І чи її це справа?
Може, вона помиляється, хто знає? І цей Федір білий і пухнастий. Просто вечорами затримується, бо грає в шашки, або шахи. За цих думок Зінаїда Олексіївна мимоволі хихикнула. Цю картину важко було уявити.
«А краще б учитися пішов. Ні в Насті, ні в нього немає спеціальності ніякої. Примудряються ж інші люди вчитися і працювати! От і пішов би. А то пропадає хтозна-де», — сумно думала Зінаїда Олексіївна.
— Мамо! Ти мене чуєш? Я кажу, скажи Алісці, може вона тебе послухає! — повторювала Настя, — Нехай перебереться в твою кімнату. Ну, прошу я! Дуже!
— Добре, — тихо сказала мама, — Прийде сьогодні з роботи, скажу. І ти скажи теж. Сама.
— Сама… Зараз кричати буде. І посваримося. А то я її не знаю! — образилася Настя і, поклавши молодшого сина на ліжко, взялася міняти йому памперс.
Так і сталося. Посварилися сестри.
— Май совість, Аліско! — кричала сестра. — Тобі яка різниця, де спати! А нам розширюватися треба.
— Ось і розширюйтеся, — незворушно відповіла Аліса. — Тільки не за мій рахунок. Як інші? Беруть іпотеку, або квартиру винаймають. А ви, чим гірші?
— Ти не розумієш чи що?! Знущаєшся? — шипіла Настя. — На що нам винаймати? І іпотеку платити чим? Я не працюю і не знаю, коли вийду. Діти малі, садок не дають. Чекаємо.
— Ось і чекайте, — відрізала Аліса і пішла в свою кімнату. Насправді вона сьогодні хотіла поділитися з матір’ю новиною. Здається, вона зустріла хорошу людину. І закохалася. Але ці розмови геть відбили будь-яке бажання відвертості. Аліса сіла на своє ліжко, обняла руками подушку й занурилася в роздуми…
Сестри так ні до чого й не домовилися.
А ситуація вирішилася несподівано. Той молодий чоловік, з яким зустрічалася Аліса, освідчився їй. Молоді люди тихо одружилися, просто прийшли в призначений день до РАЦСу й оформили стосунки.
А жити стали на орендованій квартирі. Свою кімнату Аліса так і не віддала. Просто замкнула на ключ. Принципово.
Зінаїді Олексіївні конфлікт між дочками приносив великі прикрощі. Вона багато думала над тим, як допомогти й помирити їх. Зрештою, вона вирішила запропонувати віддати свої гроші Алісі за її частку, щоб та переписала її на матір і дозволила Настиним дітям жити у своїй кімнаті.
Настя дуже зраділа.
Вона клялася і божилася, що вони віддячать мамі, як тільки зможуть, як у них з’являться гроші. Зінаїда Олексіївна скептично усміхалася і мовчала.
Її побоювання справдилися. Федір, через рік, пішов «в інше море». Вони розлучилися з Настею, посварилися. Федір заявив, що вона йому давно набридла і тому він зустрічається з іншою.
З грошима стало зовсім туго. Звісно, Федір мав платити на дітей аліменти, але Зінаїда Олексіївна думала про те, що спритний парубок зробить усе, щоб отримувати «сіру» зарплату.
Він і до цього-то працював на подібних фірмах, а вже тепер — сам Бог велів. І довелося Насті влаштовуватися в магазин мити підлогу. Це було недалеко від будинку і зручно.
А Аліса не хотіла брати гроші мами, адже це були її пенсійні накопичення. Однак мама переконала дочку, що рівнозначно допомогла дочкам, і про те давно мріяла, тому й збирала.
Тепер у неї дві частки. І… і потім, колись їм вони й дістануться… Аліса стала запевняти маму, що не хоче навіть думати про цей час. Але мама сказала, що про це завжди думати треба. І що тепер Аліса з чоловіком теж можуть «розширюватися». Вони усміхнулися й обнялися, згадавши при цьому слові хитру Настю.
— Як вона, мамо? — запитала Аліса. Вона не спілкувалася із сестрою й дізнавалася про її справи через матір.
— Та що їй буде? Працює, за дітьми сама бігає в садок, приводить, відводить. Я сказала їй, що годі з мене жили тягнути, я вже не дівчинка, щоб бігати.
— Ох, мамо… — знову усміхнулася Аліса й поцілувала її в щоку.
Вона подумала про те, що хитра сестра напевно примудряється користуватися маминою добротою, та так, що та й не помічає. Але мама — це мама. І Аліса її дуже сильно любила. Тому й не стала нічого говорити, щоб не засмучувати її.
***
Ця історія — нагадування, що життя рідко йде за планом, а найважчі уроки часто приходять від найближчих людей. Зрештою, кожен сам творить свою долю, а батьківська любов — це те зерно, що допомагає подолати всі негаразди.
А як ви вважаєте, чи варто допомагати тим, хто не хоче допомагати собі сам?
