На корпоративі в офісі познайомилися, я тоді працювала менеджеркою з продажів, — розповідає Надія історію свого шлюбу. — Чим зачепив? Тим, чого зараз і в згадці немає!
Сергій зводив офісних дівчат з розуму підтягнутою фігурою. Надя згадує, яким імпозантним він тоді був: сорочка свіжа, доглянуте волосся… Який чоловік!
Тоді, на корпоративі, їх поруч посадили, Сергій сипав жартами так, що Надя реготала, мало не перекинувши коктейль.
Пішов проводжати, гуляли до півночі, потім він викликав таксі, пообіцяв зателефонувати.
Вранці набрав її номер, так і почалося: ходили в кіно, вечеряли в кафе, майбутній чоловік приходив на побачення завжди одягнений бездоганно.
Невдовзі Надія знайшла нову роботу, а стосунки тривали. Звісно, набагато ближчі, ніж раніше.
Сергій приїжджав у гості в квартиру, яку тоді Надя орендувала, з квітами й обов’язково чимось смачненьким, готував стейки, Надя хвалила. За рік він дістав обручку й освідчився. Надя погодилася.
Весілля пройшло скромно: посиділи з друзями, окремо потім так само скромно зібрали родичів. Надя переїхала до Сергія, обставили його спадкову квартиру меблями, обжилися, почалося сімейне життя.
Сергій частенько засиджувався на роботі, але приносив дружині тістечка або шоколадки як вибачення. Надя зустрічала його вечерею.
За пів року дізналася, що чекає дитинку, Сергій бігав по ліки від нудоти, варив вівсянку, хоча сам віддавав перевагу бутербродам із ковбасою.
Донечка зʼявилася на світ, назвали Сонею.
І начебто все було нормально: побут якось ділили, Надя більше часу проводила з дитиною, звісно, але й Сергій час від часу здійснював подвиг: міняв підгузки, хоч і морщився від запаху.
Одне слово, спокійне рівне сімейне життя. Надя сиділа в декреті, Сергій працював в офісі, йому додатково платили за обсяг роботи, що виходив за рамки нормального, тож затримувався чоловік частенько, але зате вони матеріально жили доволі непогано.
Вечорами чоловік займався із Сонею, будували вежі з кубиків, які та валила з реготом, читали книжки.
Були плани з’їздити на море, але весь час щось заважало: то в чоловіка проєкти зривалися, то батькові Надії операцію робили, то лікарі не радили везти Соню до моря, у неї були певні проблеми по здоров’ю, на щастя, минулося.
Надя набрала вагу за період виношування, але коли донці був рік – купила абонемент до зали: бігала на доріжці, тягала гантелі, хрустіла салатами замість пиріжків.
Скинула зайве, влізла в старі джинси, а на роботу повернулася в обтислій блузці, спідниці-олівці та на підборах. Колеги ахнули: стала красивіша, ніж була.
Сергій тим часом якось здувався. Закинув ранкові пробіжки, які обіцяв, перестав готувати стейки, замовляв піцу з подвійним сиром. Живіт виліз, сорочка настовбурчувалася над ременем, верхній ґудзик розстібав.
Вдома тинявся в старих штанцях із діркою на коліні та майці з плямами від кетчупу. Надя запропонувала записатися до зали, чоловік відмахнувся:
— На роботі вбиваюся, так хочеться просто прийти в дім, де затишно, спокійно, просто відпочити, Надю. Гроші просто так не дістаються, я заробляю, чого тобі ще?
Надя ставила перед ним тарілку з вечерею, потім мила посуд, поки Соня малювала. Потім чоловік сідав у крісло, забирав дочку, а вклавши, сам починав дрімати. І Надя спіймала себе на думці: нудно.
Нестерпно нудно. І так, добре, що чоловік заснув, що не треба виконувати «подружній обов’язок», їй геть цього не хочеться.
Вона намагалася з ним говорити. Іноді їх кликали друзі або родичі в гості. Чоловік зітхав, ліниво починав збиратися, а іноді радив сходити одній. І вона йшла, з радістю, особливо до своїх подруг, які дивувалися тому, як змінився її чоловік.
Одного разу, коли виходила заміж двоюрідна сестра Надії, а свекруха вряди-годи погодилася посидіти з онукою, Надя оторопіла, побачивши, як чоловік одягає ті самі джинси, що і на роботу.
— А що? Там усі вип’ють по три чарки, і всім стане все одно, хто й у чому, — відповів Сергій, перехопивши її погляд.
Надя не витримала: безглуздо йти парою, де вона — із зачіскою і в красивій сукні, а він — у джинсах і сорочці в клітинку, її улюбленій, а інші на животі не сходяться. Купувати ж нове чоловік ненавидів, його нервували примірки й торгові центри.
— Соромно з тобою на люди вийти, — сказала Надя. — Ти абсолютно не той, що був раніше.
— Ну то йди одна, а я Соню в мами заберу, — гаркнув Сергій.
— Я можу піти й одна, — не витримала Надя. — Але є й інша проблема. Як бути з тим, що як чоловіка я тебе перестала хотіти?
Сергій нахмурився, кинув телефон на стіл. Буркнув, що гарує заради сім’ї, що зовнішність — не головне. Надя фиркнула, пішла в спальню, грюкнула дверима.
На весілля вона теж не пішла, зателефонувала, привітала, сказала, що в доньки зненацька піднялася температура, а чоловіка на роботу терміново викликали, а свекруха з нездоровою дитиною не сидить.
За тиждень Надя забрала Соню із садочка, заїхала до своєї мами. Пили чай із вафлями, Соня ганяла бабусиного кота, поки той не шурхнув під диван.
— Мамо, я розлучуся, найімовірніше, — наважилася Надя сказати те, про що думала останніми днями. — Так просто неможливо жити. Ти ж бачиш, на кого перетворився мій чоловік.
— З глузду з’їхала? — мама ледь не впустила чашку з рук. — Сергій — нормальний чоловік, хороший батько, заробляє, не вештається, чого бракує? Вагу набрав? На батька свого подивися, спокійне життя. Радій, що не уведуть. Розлучиться вона! Придумала. Не подобається, як він одягнений, мовчки сама все купи, старе викинь, і крапка.
Дочка, відчайдушно ніяковіючи, натякнула про головне: їхнє інтимне життя розладналося зовсім. Вона не може загнати себе в подружню спальню — нудотно.
На це мама відповіла, що життя не складається із суцільного медового місяця й не буде людина палати, як у перші дні знайомства.
— З віком узагалі ця сторона відходить на задвірки, люди просто стають друзями, рідними душами, — знизала мама плечима. — Дурниці все це.
Надя дурницями «це» не вважала. З віком? Їм по тридцять одному року, про який вік ідеться? У баби себе записати вже? І головне, чоловікові ж це теж потрібно, але Надя змусити себе не може.
З ним, нинішнім, немає жодного бажання.
Свекруха дізналася все від сина, коли той заїхав із шуруповертом підкрутити меблі, що розхиталися. Варила борщ, нарізала хліб, сунула синові тарілку. Пробурчала, що Надя зажралася.
— А чого вона хотіла, чекала від сім’ї вічної романтики? Живи, працюй, перебіситься твоя дружина. Серіалів передивилася, глянцю, хай він буде неладен.
Сергій кивав, потім підтягував меблі, слухаючи бурчання мами про невдячних дружин. Здається, ніхто з родичів не сприйняв її слів про неможливість спільного життя всерйоз.
У розумінні мам, та й самого Сергія, розлучення було можливе через те, що хтось із подружжя зрадив, що чоловік п’є, б’є, не працює.
— Мені залишилося тільки загуляти, — сумно посміхнулася Надія в розмові з подругою. — Тільки я так не хочу. Я не хочу валятися в багнюці. Але й жити так, без любові або хоча б симпатії, неможливо. Розлучуся, і тоді вже буду будувати особисте життя заново.
— Слухай, може, поговорити ще раз? Ну адже він таким хлопцем був! Поясни, може, одумається. Дай йому час чи що. У всіх у шлюбі бувають кризи. Сходіть до психолога, або іншого спеціаліста…
Про дочку подумай, як їй буде, вона ж до батька прив’язана, — подруга теж була на боці старшого покоління.
— А я не говорила? Спочатку натякала, потім відкритим текстом говорила про те, що мене не влаштовує. І що? Ображається, словами свекрухи каже, що я зажралася, їсть вечерю, миється й лягає на диван. Ой, так, дякую ще, що миється. Він нічого не зробив, аби щось змінити.
Він вважає, що він усього вже досяг: у нього дружина й дочка, він заробляє, чого, цікаво, мені ще треба? — злиться Надія на нерозуміння. — Ну ти хоча б уяви, як жити, коли чоловіка не хочеш? Зовсім, до огиди. А я так і живу.
Надія вважає, що не її вина, що любов пішла з їхнього із Сергієм шлюбу. Вона все та ж. А ось чоловік… З об’єкта мрій усіх незаміжніх (і навіть заміжніх) дівчат з роботи він перетворився на аморфне щось, що радіє тепер котлетам із макаронами й можливості у вихідний просто полежати на дивані.
За тиждень Надя з’їздила й подивилася кілька варіантів орендованого житла: не палаци, звісно, але що поробиш.
Повертатися до мами й слухати її ниття, що донька через дурну примху зруйнувала хороший шлюб, немає сил. Документи для розлучення теж готові, в окремій теці лежать.
***
Скільки разів ми чуємо такі історії, коли стосунки в парі згасають, а разом з ними й почуття. Часто наші найближчі не готові зрозуміти, що для щасливого життя замало лише хліба й даху над головою, що душу теж треба годувати.
Але коли втомлюєшся бути єдиним, хто бореться за стосунки, що залишається?
А що ви думаєте про ситуацію Надії? Чи має вона право шукати щастя, якщо чоловік не хоче змінюватися?
