Катерина мала б ще рік тому повернутися на свою роботу після відпустки по догляду за синочком. Але замість того, щоб зранку поспішати до офісу, вона просто написала заяву на звільнення за власним бажанням.
Рішення вони з чоловіком приймали спільно, по-сімейному. Зі свекрухою якось не радилися, бо вважали, що це виключно їхня внутрішня справа. Зате тепер, уже майже рік, мама чоловіка тільки те й робить, що гудить невістці у вуха: мовляв, сіла чоловікові на шию, ще й ніжки звісила!
— Ну я ж не чужому чоловіку на шию сіла, а своєму, рідному! — з легкою ноткою роздратування каже Катерина.
— Але свекрусі все одно немає спокою: біднесенький її хлопчик, перепрацювався весь. Та це тільки на словах вона така турботлива, а насправді мотиви там зовсім інші.
Катерина у шлюбі вже сім років, синочку Даньці скоро виповниться чотири. Хлопчик дався їм дуже непросто: поки чекали на дитинку, Катю раз у раз клали до лікарні на збереження. А потім настав той день, що змінив усе — малюк поспішив з’явитися на світ на восьмому місяці, трохи зарано, і все пройшло не так гладко, як хотілося б.
Жінка віддала всю свою душу і безліч сил, щоб виходити сина, поставити його на ніжки і допомогти розвиватися, як усі дітки. Але лікарі все одно в один голос радили: якщо є хоч найменша змога, краще б мамі побути з малим удома ще пару рочків.
І Катерина вважає, що така змога в них дійсно є. Живуть вони у її власній двокімнатній квартирі (що дісталася від батька ще до заміжжя), чоловік працює і заробляє досить непогано.
Звісно, чорну ікру ложками не їдять, але вони сіли, спокійно все порахували і зрозуміли: бути мамі вдома зараз обійдеться набагато дешевше, ніж потім роками боротися з проблемами здоров’я дитини.
Та й узагалі, Катя планує трохи згодом підшукати собі якусь віддалену роботу, бо ж попереду школа, перший клас, самі розумієте.
А поки що — як є. Вона водить сина на плавання, на різні гуртки для розвитку, вдома з ним постійно займається: ліплять, малюють, роблять якісь аплікації, щоб ручки працювали і мовлення запускалося. Час від часу ще й курси лікувального масажу проходять.
— Якби я працювала, то довелося б постійно відпрошуватися у керівництва. Я вже мовчу про те, що нашому хлопчику взагалі категорично не можна хапати віруси та застуджуватися, — зітхає Катерина.
— Але ж свекруха цього розуміти вперто не хоче!
До речі, сидіти з онуком, навіть у перспективі, мама чоловіка теж відмовляється. Вона ще ходить на роботу, але навіть теоретично не готова брати малого на себе, щоб невістка могла спокійно заробляти. Та правду кажучи, Катерина й сама б не довірила їй дитину. Чому? Бо свекруха свято вірить, що з хлопчиком усе чудово, і просто відмахується від очевидного.
— Ой, подумаєш, лікарі тобі наговорять різного! — каже мама чоловіка.
— Ми ж якось виросли, і він виросте, не залишиться ж маленьким!
І чого б це свекруху так сильно хвилював дохід сім’ї сина? А все дуже просто, як двері. Останній рік у неї на роботі обстановка, м’яко кажучи, не дуже. Пенсійного віку жіночка вже досягла, тож «попросити» на вихід можуть у будь-який момент. Можна, звісно, самій грюкнути дверима, але ж на що тоді жити? На нашу пенсію сильно не розгуляєшся.
— Вона що, вважає, що син має її утримувати? — дивується Катерині подруга.
— З якого такого дива? Ви ж окрема сім’я. Навіть якби ти працювала, це були б виключно ваші гроші.
— Ні, — сумно всміхається Катя.
— Тут усе набагато хитріше закручено. Моєму чоловікові бабуся (тобто мати свекрухи) залишила у спадок квартиру. Вона відійшла у засвіти, коли ми ще тільки чекали на нашого Даньку. Але бабуся вже знала, що буде правнук, ну й розсудила по-мудрому: в улюбленого онука свого житла немає, невістці скоро час іти з роботи глядіти маля… Взяла та й написала заповіт на нього.
Свекруха такою останньою волею рідної матері була просто ошелешена, бо про заповіт навіть не здогадувалася. Катя інколи по-доброму іронізує з цього приводу: мовляв, одразу видно, які «високі» та теплі стосунки були між матір’ю та донькою.
Жила бабуся чоловіка під Києвом, у Броварах. Квартирка в неї була невеличка, однокімнатна. Вона туди перебралася одразу, як вийшла на пенсію: продала свою стару простору квартиру десь у райцентрі, і якраз вистачило на цю затишну однокімнатну.
Свекруха, як згадує Катерина, частенько любила повторювати, що материна квартира — це її надійна подушка безпеки на старість. А тут — бац, і подушка полетіла повз!
Звісно, якби Катерина зараз пішла працювати, то чоловік, можливо, і віддавав би гроші від квартирантів своїй мамі-пенсіонерці. Але зараз такої змоги просто немає. Гроші з оренди хоч і не шалені, але цілком пристойні, і родині вони зараз конче потрібні.
За кілька років подружжя взагалі планувало продати ту нерухомість у Броварах і взяти чоловікові житло в столиці (хай навіть у кредит), але зараз ці плани поставлені на паузу.
— І свекруха чудово розуміє: поки я сиджу вдома з дитиною, матеріальної допомоги від нас їй не бачити як своїх вух. Хоча… якби ми зараз платили той кредит за київську квартиру, то їй би теж нічого не світило. Але ж треба знайти привід пообурюватися! — міркує Катя.
— Біднесенький мій хлопчик, — часом солодко бідкається свекруха, заглядаючи синові в очі.
— Втомився, мабуть? Звісно, тяжко тягнути цього воза, коли ти один у сім’ї копійку заробляєш. Це ж уже не ті часи, коли дружина вдома має сидіти…
— А що змінилося б? — не витримує невістка.
— Якби я вийшла на роботу, то мій чоловік би менше втомлювався? Йому б дозволили працювати пів дня? Чи хтось би зняв із нього частину його прямих обов’язків?
Свекруха не одразу знайшлася, що на таке сказати, але таки викрутилася:
— Звісно! Морально йому було б набагато легше! А де морально добре, там і фізично стає легше. А зараз на ньому вся відповідальність за вас. Живеш із таким тягарем на плечах, він тисне, від цього нервуєш, виснажуєшся… Отак і захворіти недовго!
— А він у мене не нервує, — спокійно знизує плечима Катя, чим дратує свекруху ще більше.
— Він же чудово знає, що в разі чого — у нас є фінансова підтримка у вигляді стабільного доходу з тієї самої квартири в Броварах!
Нещодавно чоловік навіть зробив їй зауваження: мовляв, навіщо ти так різко з мамою? Але Катерині є що відповісти: а тому що. Люди роками платять іпотеки, буває, що чоловік працює сам десятиліттями, і нічого — якось дають собі раду!
А їй просто по-людськи неприємно і боляче слухати, як рідна свекруха виставляє її ледаркою та нахлібницею.
— Але ж бабуся по справедливості мала б залишити ту квартиру мамі, — зітхає чоловік.
— Маму теж можна зрозуміти, вона переживає за своє майбутнє.
— А залишила бабуся квартиру тобі. І на цьому крапка. А я… я нашу спільну дитину на ноги ставлю! — палко відповідає Катя.
— І вважай, що мій головний внесок у наш сімейний бюджет — це те, що ми зараз не платимо чужим людям за оренду. Ні, я тобі нічим не дорікаю. Я просто хочу, щоб ти нарешті доніс цю просту думку до своєї мами. Я не сиджу вдома склавши руки, як їй здається. Її хвилює тільки власний гаманець, невже ти цього не бачиш?
Цю життєву історію прислала наша читачка, наболіло, щоб поділитися з вами. Як кажуть у народі: «Своя сорочка ближче до тіла», і часто за показною турботою ховаються зовсім інші, власні інтереси.
Як ви вважаєте, чи правильно робить невістка, що так твердо відстоює інтереси своєї дитини, чи все ж варто було б піти на поступки свекрусі заради миру?
