— Кириле, я затрималася трохи на роботі, ти поїдь з дітьми, а я заскочу додому, переодягнуся і поїду…
— Так Алло, добре. Я збираюся тоді, дітей беру і їду, чекаємо тебе в мами. Подарунок заберу, а квіти сама купиш?
— Звісно!
Алла швидко доробляла справи, збирала папери, намагалася не поспішати, але не виходило, усмішка грала на обличчі жінки.
Вона так любить різні сімейні посиденьки, дуже шкода, що давно не доводилося бувати на них.
Алла пам’ятає, як у дитинстві весело справляли іменини всіх тітоньок, дядечків, їхніх дітей, бабусь, дідусів, якихось троюрідних тіток і племінників.
Потім дорослі пішли у вічність, мама та її сестри продовжували традиції збиратися разом, але все рідше.
А незабаром мама захворіла і… батько через рік одружився з тіткою Зіною, а тітка Зіна, це тітка Зіна.
Аллочка вийшла заміж, зʼявився син Владик, раптом чоловік Аллочки, Гена, сказав, що покохав іншу, і пішов, до тієї іншої, залишивши Аллочку з однорічним Владиком, у новій двокімнатній квартирі, Гена шляхетно залишив житлоплощу дружині й синові. І іпотеку, звісно, теж.
А ось тут допомогла тітка Зіна, у прямому сенсі.
— Грошей дати не можемо, не ображайся, а ось із хлопчиком посиджу допоможу і слова не скажу, а на гада Генку плюнь. Нехай котиться так і буде стрибати від однієї лунки до іншої.
— Якої лунки, тітко Зіно?
— Та так, ніякої, – подивившись на тоненьку, повітряну Аллочку, тітка Зіна почервоніла і махнула рукою.
І справді допомогла, водилася з Владиком, готувала для Аллочки з синочком, допомагала в усьому по господарству, іноді гнала відпочити, сходити в кіно або в кафе, припрягаючи для цього свою доньку, Настю. Щоб вона трохи розбурхала Аллочку.
Настя звала Аллочку сестричкою і справді раз на місяць тягла її то в кіно, то в кафе, бувало, і по музеях ходили, це вже Аллочка Настю вела.
Алла працювала як проклята, а потім у батька пішла з життя якась п’ятиюрідна тітка, йому дісталася квартира у Миронівці, дача з великим садом і машина Волга, яка віком була як та тітка, але в ідеальному стані.
Батько квартиру продав, на машину знайшовся знавець і купив за такі гроші, що батько крякнув від подиву.
Дачу, що на березі річки, у наймальовничішому місці стоїть, продавати не наважилися.
Батько гроші Аллочці віддати всі хотів, а та заперечила і веліла з Настею навпіл поділити.
Тітка Зіна навіть розплакалася.
Так Аллочка швидко іпотеку закрила, вільніше дихати їй стало легше, Владик пішов у садочок, але тітка Зіна однаково допомагала чим могла Аллочці.
І ось Алла зустріла Кирила, точніше він її, коли прийшов у дитячий садок за племінником.
Він потім часто став напрошуватися забрати Вовку. Зрештою насмілився і запросив Аллочку з Владиком погуляти.
Потім запросив Аллу на побачення, а через рік вони одружилися, Аллочка була щаслива Кирило теж.
Він справді полюбив Аллу і Владика теж. Його рідні дуже добре прийняли Аллу з Владиком
У їх сімʼї зʼявилася малесенька Оленка, Кирило був надмірно щасливий, дівчатка в їхній родині були рідкістю, і до Оленки в принцесах ходила молодша сестра Кирила – Марина.
Тепер жартівливо цей титул перейшов до Оленки.
Ось уже й Оленці три, Влад пішов у перший клас.
Сьогодні ювілей у свекрухи, вчора вона зателефонувала, мило поговорили, і мама чоловіка сказала, що посидять тісним сімейним колом, нікого зайвих не буде, тільки свої, рідні.
Аллочка посміхалася своїм думкам, вона вже придумала різні жартівливі тости, привітання і проганяла їх у голові.
Під’їхавши до будинку, швидко побігла нагору, відчинила двері, на зустріч вискочив Владик, за ним Оленка.
— А ви що вдома? А де тато?
— Ми тебе чекаємо, зараз поїдемо гуляти, – сказав Владик, – так тато сказав.
— Почекай, куди гуляти? А бабусю вітати…
— Ми вже привітали, – сказав чоловік, забираючи з рук Алли плащ, – переодягайся, поїдемо гуляти, я обіцяв дітям.
Він із благанням подивився на дружину, Аллочка трохи кивнула, розуміючи, що Кирило не хоче поки що розпитувань при дітях.
Вони поїхали в торгово-розважальний центр, гуляли там, веселилися.
Уже ввечері, удома, уклавши дітей спати не дивлячись в очі, Кирило сказав, що йому дуже соромно, що так вийшло.
— Ти мені можеш пояснити, що сталося?
— Так, можу.
Кирило розповів, що, як і було обумовлено заздалегідь з Аллою, він зібравши дітей і захопивши подарунок, поїхав до батьків. Зустріла їх сестра і поставила якесь дивне запитання: Кирило спочатку й не зрозумів, вона запитала в нього, чому він з обома дітьми?
Кирило спочатку не зрозумів, сказав що Алла під’їде пізніше. Але тут вийшла мама, прийняла привітання і дивно так подивилася на Кирила.
— Синку давай Оленку, відвезеш тоді Кирила до діда з бабусею і з Алочкою приїдете.
— Не зрозумів, ти про що, мамо?
— Ну як же? Я ж казала Аллочці, що посидимо в тісному сімейному колі, потім сфотографуємося на спільне фото, тільки родичі, розумієш?
— Ні не розумію, мамо.
Мати показала очима на Влада.
— Свої, розумієш, свої, родичі.
— Та що тут незрозумілого, – фиркнула сестра, – відвези хлопчиська до його рідні, бери дружину і повертайся. Мама ж сказала, що без чужих хоче…
— Влад, бери сестричку і біжіть вниз, я зараз вас наздожену, – це ти придумала, – повернувся він до сестри.
— Мама сама вирішила, що ти носишся з ним? Рідному племіннику значить такі подарунки на день народження не даруєш, а цьому…
— Ааа, он воно що, ну гаразд не буду заважати вашій сімейній ідилії, до побачення, з днем народження мамо.
— Кириле, ну що ти справді, що такого що хлопчик побуде у своїх…
Але Кирило вже не чув, він вийшов і побіг униз наздоганяти дітей. Подзвонила мама.
— Кириле, ти що поводишся, як дитина! Спасибі синочку за свято, чужий хлопчисько дорожчий за рідну матір.
— Так, мамо, ти маєш рацію, я вам теж чужий, і моя сім’я …
Сказав Кирило, і відключив телефон.
Він розповів це Аллочці, та сиділа ледь стримуючи сльози.
— Любий, через нас ти посварився із сім’єю, треба було одразу сказати, я б із дітьми залишилася вдома.
— Серйозно? Ти вважаєш мене негідником? Так?
З батьками Кирило помирився, за настановою Алли.
Навіть їздить на свята, вітає з днем народження, довго не затримується ніколи. Іноді привозить із собою Оленку, але найчастіше сам.
Привітає і поїхав, навіть не придумує жодних відмовок. На запитання батька, в чому справа, велів у матері з сестрою запитати.
Дідусь приходить до дітей, гуляє з ними, він не ділить свій чи чужий.
Якщо син полюбив і побудував сім’ю з жінкою з дитиною, якщо не ділить дітей, пишається своєю сім’єю, любить її, то навіщо ж батько робитиме щось навпаки.
На боязкі спроби матері запросити всю сім’ю, Кирило відповідає жорсткою відмовою.
— Моя сім’я це ми з дружиною і наші діти.
Так і живуть, мати довго не могла пробачити, що син проміняв її, за її словами, на чужу дитину. А син просто не дав образити свою сім’ю.
— Твоя сім’я, це ми з татом і сестра з сином!
— Ні мамо, моя сім’я, це дружина з дітьми, а ви моя рідня…
Так і не можуть прийти до одного рішення. Мати начебто й каже, щоб усі приходили, та Алла вже на принцип пішла, теж гордість є, Оленці не забороняє ходити до бабусі, та сама не особливо рветься.
— Мамо, бабуся тільки й знає, що про Вовку свого говорити, – каже дівчинка, – Вовочка те, Вовочка те, Вовочка те, Вовочка се. Не піду більше, дідусь сам приходить.
— Оленко, вона бабуся твоя, татові буде неприємно…
— Моя бабуся, баба Зіна, вона ніколи нікого не ділить на своїх і чужих.
У батька характером росте, думає Аллочка, сказала, як відрізала.
І то правда, тітка Зіна прийшла до них у сім’ю, коли Аллочка вже доросла була, майже наречена, ніколи не сказала що вона чужа, ну що ж, усі по-різному сприймають ступінь спорідненості.
Я знаю, що не можна на себе приміряти чужі ситуації, але все ж таки, торкнися вас таке, потрібно зробити сімейне фото і що?
Як себе поведете?
Тільки сім’я буде на фото, у сенсі рідні?
Чужий осторонь посидить? Або разом усе ж таки, сім’я ж.
Не засуджую нікого, просто цікава думка.
