— Василю, а ти як Новий рік відзначати будеш?
— Я? У діда з бабою в селі.
— У селі? Фууууу, це так нудно!
— Нудно? Жартуєш чи що? Ти хоч раз чистив сніг після снігопаду, а за ялинкою з дідом у ліс їздив?
А коли місяць вийде, великий, жовтий і світить на сніг, а сніг іскриться і під ногами поскрипує, а зірки, отакі ось, величезні, світять на чорному небі, наче прибиті сріблястими цвяхами, і блимають, блимають.
А ти стоїш і дивишся на них закинувши голову, і здається, що вони тільки тобі світять.
Там смереки снігом закутані, великі волохаті й здається, що десь виїдеш зараз на галявину, а там Дід Мороз зі Снігуркою чи навіть Святий Микола з ними сидять біля багаття гріються.
Ти Мишко ніколи так більше не кажи, нудно. Це в місті нудота…
А там…
Із сусідськими дітлахами фортеці снігові будуємо, у сніжки граємо, сніговиків ліпимо, з гірки на санчатах катаємося, у кар’єр на лижах кататися ходимо, а то змагання на ковзанах влаштуємо по озеру, що ти…
Читав “Срібні ковзани”? От ми так само, як покотимося, ууух.
А ввечері на лежанці слухаємо дідусеві розповіді про різних істот чарівних, або як раніше люди жили, світло вимкнемо і на вогонь від печі дивимося…
— Ех, і справді весело. Везучий ти Василю, а я посиджу з батьками за столом, потім спати піду, вранці подарунок відкрию, сходимо на ковзанку, потім у кіно.
І все, всі канікули буду книжки читати. Ні, я, звісно, люблю читати, але… так хочеться як ти…
— А поїхали до моїх бабусі з дідом?
— Як це?
— Ну так, запитай у батьків.
Батьки спочатку проти були: незручно, та й як це, до чужих людей, та ще й за сто кілометрів, та ще й…
Але Василя тато запевнив що дуже навіть зручно, він сам хлопців на вокзал відвезе, а там батько зустріне.
Ось Вася з Михайликом і поїхали в село, на канікули і Новий рік зустрічати.
Васі то вже не звикати, а ось Мишко… Мишко не може всидіти спокійно, дивиться у вікно, захоплюється.
Усе було як Вася говорив.
Михась ніколи такого вселенського щастя не відчував.
Це ж… Це як так?
Фортеця, яку вони з хлопцями побудували!
А на ковзанах як по озеру, вжих, вжих…
І розповіді на лежанці гарячій, все як Вася розповідав.
Найдивовижніше, що приїхали батьки Василя та Михайла, познайомилися і приїхали, Новий рік відзначати в селі.
Ох, диво яке!
Мами, немов Снігуроньки, а тата, як хлопчаки.
На лижах, на ковзанах, а у фортеці сніговій як бісилися.
Михайлик і не знав, що мама з татом такі спортивні, як мама піруети виписувала, з Василя мамою, ніби дві тоненькі дівчата в шапочках із помпончиками, а тата, тата, як хлопчаки, кружляють колами, руку за спину заклавши.
А потім мами трусили мостинки, тата вибивали килими, мами варили овочі, прали і крохмалили штори. Мишко з Василем теж бігали, допомагали.
Дідусь із татами дрова рубали, мами з бабусею холодець варили, щось пекли, смажили, парили.
Таких веселощів Мишко в житті не бачив.
А як Новий рік зустрічали!
А які історії дідусь розповідав, усі реготали!…
— А ось ще що скажу, – каже дідусь, – був випадок, мали приїхати до нас в село якісь поважні пани, і наш голова розпорядився, що усім колгоспникам веліли сидіти й не висовуватися зі своїх хат, тих, які на особливому рахунку, у поле вивели, у сорочки національні одягли, ух, іноземці ж дивляться, говорять там по-своєму, посміхаються по-хорошому, подобається їм, мабуть.
Але хлопчаки вони є хлопчаки, їх нічим не налякати, сіли втрьох на один велосипед і поїхали подивитися, що там таке.
Заїхали з того боку, де цигани встали, коло, значить, зробили, велосипед у посадці кинули й тихенько ступаючи крадуться, значить, подивитися, що там, та як. Ну хлопчаки ж, кажу, все їм цікаво.
Тихенько так на дорогу вийшли, чують шум позаду, дивись, а там ведмідь, біжить, реве, на трьох лапах, четвертою махає, кличе їх. Хлопчаків значить.
Звідки йому тут взятися? Лісів же немає великих, а він біжить, реве, а потім побачив велосипед, стрибнув на нього і котиться по дорозі, реве, за хлопцями їде.
Ті, як рвонули, не розбираючи дороги, ведмедик слідом, педалі крутить, лапою махає, реве, кличе бавитися, а слідом циган біжить, голова кудлата, сорочка червона, лається, ведмедя кличе.
Гості так і встали, роззявивши роти, а голова подивився і продовжує далі, а потім повернувся так до цих і питає, ви що, мовляв, товариші, ведмедя на велосипеді ніколи не бачили?
Це, каже, в нас дітлахи так розважаються, вчать тварину на велосипеді їздити, в нас, каже, в кожній хаті по велосипеду і ведмедю є.
А циган? Так він біжить, щоб показати ведмедю, як правильно треба. У нас до кожного ведмедя по цигану приставлено.
Голова вже з життям попрощався, а його до нагороди представили, за вигадку таку, думали, що спеціально це все з ведмедем придумали.
— А хлопців хоч насварили?
— Спочатку так.
А потім кожному по-новому велосипеду подарували, от як.
Чи була це правда вже ніхто цього ніколи не дізнається.
Багато ще різних історій розповідав дідусь Василя.
Дуже весело канікули хлопці провели.
Відтоді завжди їздив Мишко з Василем в село і взимку, і влітку.
Дорослі вже були, а все до дідуся з бабусею їздили.
І коли старих уже не було, великою компанією збиралися і з теплом згадували дідуся з бабусею та їхні веселі історії.
