Ксенія була флористом і працювала у квітковому магазині. Всі букети, які вона робила, створювалися нею від душі. У цієї дівчини був тонкий смак і романтична натура, тому квіти в її руках слухняно складалися в чудові композиції.
— Дівчино, мені б букет…
Чоловік боязко окинув поглядом вітрину.
— Так, звісно, але спершу мені потрібно дізнатися подробиці!
Ксенія вимовила це змовницьки посміхаючись, чим налякала чоловіка.
— А навіщо?
— Кожен букет — це якесь таїнство. Він має бути єдиним і неповторним, як і жінка, якій його подарують. Але щоб створити такий, мені потрібно знати хоча б невеликі подробиці: вік жінки, привід для букета, ступінь ваших стосунків теж дуже важлива…
— О, я нічого про неї не знаю, у нас, так би мовити, перше побачення. Хотілося б що-небудь просте, але ніжне.
— Тоді візьміть просто рожеві троянди.
Він кивнув, а Ксенія поклала перед ним дев’ять найніжніших рожевих троянд на довгих витончених стеблах і з чудовим ароматом.
— Зараз ще стрічкою перев’яжу…упаковка тут не потрібна…
Задоволений покупець, подякувавши Ксюнії, пішов. А дівчина мрійливо уявила себе на місці тієї незнайомки, якій зараз подарують цей букет. Ксенія, хоч і була флористом, але сама любила квіти саме в їхньому первісному вигляді: ось так, без пакування та іншої «мішури».
На подив дівчини, цей чоловік повернувся через тиждень.
— Доброго дня, мені знову рожеві троянди!
— Що? Сподобалися?
— Не те щоб сподобалися, викликали фурор, я б сказав!
— Може, сьогодні вибрати щось інше, щоб знову здивувати дівчину?
— Ні, дівчина вже інша буде… А ось квіти нехай будуть ті самі! Важливий результат!
Він усміхнувся в передчутті чогось і зник за дверима з букетом рожевих троянд. А Ксенія відчула себе якось ніяково, зрозумівши, що за людина була перед нею.
Історія з рожевими трояндами стала повторюватися щотижня. Ксенія вже кипіла від обурення, їй був огидний цей чоловік, який змінює дівчат, як рукавички, домагаючись якогось там потрібного результату.
Дівчині здавалося, що вона стала спільницею цього Казанови. Ось навіщо він ходить в один і той самий квітковий салон щоразу? У Ксенії виникла ідея провчити хлопця, раз і назавжди відбити в нього бажання так поводитися з жінками.
— Рожеві троянди, як завжди!
— Так, звісно!
Ксенія набрала квіти і приготувалася покинути магазин слідом за цим хлопцем. Вона підморгнула напарниці з відділу з садовими рослинами, яку попереджала заздалегідь, щоб та підмінила її за потреби. Чоловік вийшов і намагався викликати таксі.
— Вас підвезти?
— Буду дуже радий! На проспект Лесі України, якщо Вам по дорозі.
— Дорогою.
Ксенія і не думала, що все буде так просто. Вона уявляла собі погоню, як у фільмах: він сідає в таксі, вона на своїй машині їде за ним, намагаючись не відстати і не втратити з поля зору. А потім вона псує йому побачення…
Їхати було зовсім не далеко, лише кілька кварталів. Ксенія мовчала, чоловік сам порушив тишу:
— А як Вас звати? Стільки разів був у Вас у магазині, а так і не познайомилися.
– Ксюша.
Дівчина була не налаштована на бесіду, в її плани це не входило.
– Приїхали. Де зупинити?
– Біля будинку престарілих, якщо можна. Он та жовта будівля.
Ксюша трохи розгубилася. Побачення біля будинку престарілих? Цікавий поворот!
– Спасибі велике!
Чоловік вийшов з машини і пішов у саму будівлю. Ксюша поспішила за ним.
– Ви до кого, милочко?
На вахті Ксюшу зупинив охоронець.
– Я з ним.
Розгублено відповіла дівчина, вказавши на хлопця, який віддалявся в глибині коридору.
– А, з Михайлом Степановичем… ідіть, ідіть… у бібліотеці вони збираються.
Ксюша побігла коридором і вперлася в цю саму бібліотеку. Там у колі сиділи літні люди. Якась жінка говорила щось, а Михайло Степанович стояв осторонь, так, щоб присутні його не бачили.
Ксюша не чула, про що говорять у бібліотеці, але дуже чекала розв’язки. У певний момент жінка, яка виступала, махнула рукою, і хлопець із трояндами урочисто увійшов до зали. Зі стільця встала літня жінка, якій він вручив квіти.
Та розридалася, обійняла Михайла Степановича, було видно, що вона була щаслива отримати цей букет.
Ксюша відчула себе повною ідіоткою і теж розридалася від зворушливості моменту. Цей хлопець просто робив добру справу і вітав самотніх літніх людей, а вона то напридумувала собі…
Ксюша потихеньку покинула будівлю, щоб Михайло не побачив її.
Відтоді дівчина намагається не думати про людей нічого поганого, адже все може бути зовсім не так, як здається…..
