— Так і сказала? А нічого, що в хлопчиська є батьки? Син твій аліменти платить досить непогані, – обурюється подруга Нелі Юріївни. – І вистачає ж совісті?
— Із совістю в Насті – повний порядок, – усміхається Неля Юріївна. – Вона цією самою совістю практично не користується. Так і сказала, прямим текстом. В опіку йти? А з чим? Дитина нагодована, доглянута, Настя не вживає, аморального життя не веде. Одягає в ношене? Ну так одягає по погоді, одяг цілий, по швах не розповзається, дірок немає, черевики каші не просять. А що бідненько і з чужого плеча, так це, на їхній погляд, нічого. Усі живуть за своїми доходами.
— Ну так нехай син частину аліментів витрачає на одяг для дитини, – пропонує подруга. – А то виходить, що Настя на сині економить на свою користь.
— А ось цього не можна, – хитає Неллі Юріївна головою. – Тут моя колишня невістка швиденько до приставів сходить і повисне борг. І додатково син не може гроші давати, йому іпотеку треба платити, у нього нова сім’я є. Та й куди додатково? Він платить майже 15 тисяч. Виходить, що якщо і з Насті стільки ж на дитину, то майже 30 тисяч виходить. Скажи, на такі гроші не можна дитину прогодувати й одягнути?
Син Нелі Юріївни розлучився з першою дружиною два роки тому, давно б розлучився, жили відверто погано, але чоловік чекав, коли синові Матвію виповниться 3 роки і Настя зможе вийти на роботу. Жили на території дружини, чоловік просто зібрав свої речі і з’їхав. Нічого зі спільно нажитої техніки та іншого мотлоху він забирати і ділити не став, все залишилося на своїх місцях.
Перший час чоловік жив у Нелі Юріївни, потім пішов на квартиру. Два місяці тому взяв іпотеку і зійшовся з жінкою, поки вони не розписалися, але збираються. І чекають на спільну дитину, у нової його жінки дітей немає.
Із Матвієм зв’язок підтримує і батько, і Неля Юріївна. Спочатку Настя намагалася було маніпулювати зустрічами з хлопчиком, але швидко зметикувала, що час від часу дуже потрібна людина, яка може і забрати сина з дитячого садочка, і посидіти у вихідні.
Батько бере до себе Матвія кілька разів на місяць, іноді з ночівлею. Приблизно так само і Неля Юріївна чинить. Іноді Настя просить колишню свекруху взяти онука в п’ятницю ввечері і до неділі. І щоразу бабуся просто дивується тому, як погано одягнений її онук.
— Перший час я прямо нічого не говорила Насті, – згадує Неля Юріївна. – Просто іноді запитаю, а що це за куртка, а що за черевики такі облізлі.
— Це мені подруга віддала, а це в інтернеті знайшла, за шоколадку віддавали, – відповідала колишня невістка. – А що? Річ добротна, хороша ще. Бігати – піде. Йому що не купи, через місяць матиме такий самий вигляд. Куртка завелика? Ой, можна подумати, ви на виріст синові ніколи нічого не купували. Діти швидко ростуть.
А потім Неля Юріївна почала просто обурюватися: онукові 5 років, жодного разу невістка не привела його до бабусі або в садок у чомусь новому, купленому спеціально для нього. Вічно все якесь уже непривабливе, зі слідами колишніх плям, з підвернутими рукавами, з облізлими задниками черевиків.
— А сама одягнена як із картинки, – каже бабуся. – Жодного разу я на Насті не бачила нічого, що б видавало солідний «пробіг» речі. Куртки щосезону нові, сумочки змінює, взуття сезонного не одна пара. Звичайно мене це обурює! Мій онук ходить у мотлоху, а куди йдуть аліменти? І потім, Настя й сама має в сина вкладатися.
— Дійсно, – погоджується подруга. – Я б ще зрозуміла, якби твоя колишня невістка жила погано, іпотеку б сплачувала, сама б роками ходила в одних джинсах. А так… На сині економить, а сама одягається як слід?
Неля Юріївна поділилася обуренням із сином, він зітхнув і зізнався, що теж помічає цю тенденцію, але Настя на зауваження відповіла, мовляв, можеш купувати йому все від трусів до шапок, якщо тебе щось не влаштовує.
— А жити він тоді на що буде? – каже Неля Юріївна. – І взагалі, чи не жирно? І аліменти, і від трусів до шапок? Ну я невістці й сказала, спочатку м’яко, мовляв, дітлахи зараз усі такі ошатні, стільки дрібничок цікавих можна купити.
— І що?
— І нічого. Рукою махнула і сказала, що Матвію поки що взагалі байдуже, в чому ходити, він нічого не розуміє, все рве й бруднить, навіщо гроші витрачати.
Потім Неля Юріївна не стерпіла і вже серйозно висунула колишній невістці претензію, що та на синові заощаджує, хоча й отримує непогані аліменти, а одягається на них сама.
— Ти в усьому новому, модному, а Матвій як волоцюга. Є совість у тебе? Непогані гроші отримуєш…
— О як! Бабуся наші гроші порахувала! – розлютилася Настя. – Не влаштовує те, як одягнений Ваш онук? Вашому синові сказала і вам повторю: одягайте Матвія самі. Просто зараз можете йти й купувати йому все нове. Аліментів я багато отримую? А ви ціни в магазині бачили? Я дитину годую, оплачую комуналку, ліки, відкладаю нам гроші на літній відпочинок. Ваш синочок зверху аліментів ні копійки не дає, між іншим.
— А ти зверху аліментів щось витрачаєш? – парирувала Неля Юріївна. – Чорною ікрою Матвія годуєш чи що? У мене пенсія менша, ніж твої аліменти. За квартиру ти платиш тільки комуналку, продукти для Матвія і я передаю, і син мій. І взагалі, онук у мене по парі днів на тиждень проводить або в батька рідного.
— Ви хочете сказати, що я вам щось винна? – запитала Настя з викликом.
— Нічого ти мені не винна, онука ти повинна одягати нормально. Собі на вбрання вистачає ж, а йому все з груп «віддам задарма»?
— Як можу, так і одягаю, – відповіла колишня невістка. – Хочете – скаржтеся, тільки це марно. Дитина одягнена за сезоном і чистенько, а моє вбрання з її одягом ніхто порівнювати не буде.
Що скажете? Хто має рацію? Чи є важелі впливу на колишню невістку в такій ситуації?
