Чоловік подав в інтернет оголошення – машину нашу продає. Сьогодні вийшов у двір, колупається з нею, до блиску доводить. А телефон на тумбочці залишив.
Арсеній повзає під машиною, я сиджу вдома. Тут на тумбочці дзвонить його телефон. Перший покупець з’явився! За відсутності чоловіка я взяла слухавку сама.
– Дорброго дня, – каже чоловік на тому кінці. – Це ви тачку продаєте, пані?
Я зраділа – є клієнт! Головне не продешевити і подати йому товар обличчям. У машинах я розбираюся слабо, але язик у мене підвішений відмінно. Кого хочеш вмовлю.
– Так, – кажу. – Я продаю… тобто ми з чоловіком. Рекомендую придбати наш автомобіль, який скрасить вам існування, наповнить життя сенсом і буде з вами двадцять чотири години на добу.
– Мені б уточнити деталі, – каже покупець. – Скільки років вашій ластівці? Якого вона року випуску?
Рік випуску нашої машини я не знала, а кричати чоловікові у вікно мені здалося непристойним. Може, рік випуску рахують за річними кільцями бруду? Тому я обережно запитала:
– А який рік вас більше влаштує?
– Ну-у-у-у… – каже чоловік. – Це ж очевидно, мадам. Що новіша машина, то вона дорожче продається.
– Тоді наша – 2021 року випуску! – швидко відповіла я. – А якщо будете брати – накину до 2022-го.
Майбутній покупець дивно хихикнув.
– Весела ви пані, – каже. – Який пробіг у вашої тачки? В оголошенні не вказано.
Про пробіг машини я теж поняття не мала і насторожилася: на чому він хоче мене спіймати?
– А де його дивляться, цей пробіг?
– На спідометрі, пані, – відповів чоловік. – На спідометрі.
– Тоді з ним усе нормально, – вимовила я з полегшенням. – Учора чоловік якраз крутив щось на спідометрі, потім сказав: «Порядок, Наталю! Наче й не було цих тисяч пройдених кілометрів!»
Покупець почав сміятися. Взагалі він виявився дуже смішним, ніби не машину бере, а прийшов анекдоти послухати.
– Ще, Наталю, мене цікавить, в яких умовах утримувалася машина, – каже він. – Ви її протирали коли-небудь чи тільки спідометр змотували? Чи був їй забезпечений гідний догляд і обслуговування?
– Тут до нас не підкопаєшся, – образилася я. – Повірте на слово: чоловік доглядає за машиною ніжніше, ніж за мною колись доглядав. Ми тут прилаштовували до будинку дещо, і коли він возив на ній із річки гравій…
– Що-що? – перепитує цей клоун. – Чого возив на ній ваш чоловік?
– Гравій, – сказала я. – Звичайний річковий гравій, дрібний і мокрий. Але після цього Арсеній завжди підмітав у салоні віничком, ось який він акуратний.
І говорив: «Інша б тачка давно розвалилася, а наша майже тонну піску з камінням везе і хоч би що!» Покупець був захоплений технічними можливостями нашої машини.
– Приємно з вами спілкуватися, Наталю, – каже. – Ви дуже правдива жіночка. До речі, одне з уразливих місць автомобіля – арки і пороги. Цікаво, який вигляд мають днище і пороги у вашої витривалої лайби?
– З днищем усе окей, – запевнила я. – Буквально зараз чоловік повзає під черевом машини, шпаклює його бітумом з монтажною піною і навіть, по-моєму, підбиває цвяхами. І примовляє: «Ось скарб комусь дістанеться, хе-хе! Але ми будемо вже далеко!»
Відповіддю мені знову почувся сміх. За поведінкою покупця я зрозуміла, що угода на мазях. Він говорив зі мною дедалі доброзичливіше і ласкавіше.
– Оскільки вже ми розмовляємо начистоту, Наталю, – каже. – То яка витрата палива у вашої машини? Скільки вона жере?
Моя мама завжди говорила, що хороший апетит – ознака здоров’я, тож тут я вирішила не соромитися.
– Апетит у машини чудовий, – сказала я. – За словами чоловіка, вона жере не менше за мене, і якщо одного з нас терміново не продати, ми скоро підемо по світу.
Покупець сказав, що з нас двох він купив би мене, оскільки я класна жінка. Мені стало приємно, але я нагадала, що поки ми продаємо все-таки машину, а мене чоловік залишає на чорний день.
– Сподіваюся, ваша тачка не потрапляла в дтп? – уточнив чоловік. – Знаєте, деякі безсовісні продавці приховують, що їхня машина брала участь в аварії, а потім спливає гірка правда…
– Ні, такого у нас не було! – з чистою совістю сказала я. – Мій чоловік їздить вкрай обережно! Щоправда, мав місце прикрий факт… якось у дорозі у нас сталася внутрішня дтп.
– Внутрішня? Як це розуміти?
– Нічого страшного, – заспокоїла я. – Одного разу мама попросила чоловіка перевезти на задньому сидінні бичка. Під час поїздки бичок трохи нервував і ненавмисно проломив дах…
– Дах?
– А що такого? Увійдіть у становище бичка, який ніколи не бачив, як на передньому сидінні перевозять порося…
– О, з вами ще й порося їхало?
– Але воно було пристебнуте! – пояснила я. – Ніде не написано, що в машині не можна перевозити пристебнутих поросят! Тому коли бичок випадково проломив дах, а порося впісялося на ходу, чоловік врізався у відбійник, і це врятувало даішника, який встиг залізти на дерево…
Покупець реготав на весь голос зі співчуття до наших пригод.
— Але ж машина? – запитує він. – Машина сильно постраждала?
– Якраз і ні! – гордо відповіла я. – Тачка у нас звір, вона витримала все. Правда, Арсенію довелося потім викинути дещо на смітник – дірявий дах і деякі дрібниці … але там же на сміттєзвалищі він знайшов інший дах, приварив його на пластилін і машина знову як нова!
***
Коли Арсеній повернувся до будинку, я похвалилася, що практично продала нашу автівку. І загалом розповіла, як її розрекламувала.
Арсеній повівся, як дурень. Запаролив від мене телефон і більше не залишає його на тумбочці. Подумаєш, який діловий! Загалом, якщо вам потрібно продати машину – звертайтесь, допоможу…
