Одного разу, років п’ять тому, моя подруга Антонина запросила мене та мого чоловіка Васю на свій день народження. Це була ще та історія, яку ми досі згадуємо з усмішкою.
Ми з Васею завжди намагалися бути уважними до вибору подарунків, адже хотілося зробити щось особливе, таке, що дійсно принесе радість. Цього разу ми теж довго обирали подарунок для Антонини, адже хотілося, щоб він був і корисним, і приємним.
— Вася, як ти думаєш, що їй може сподобатися? — запитала я, переглядаючи асортимент у магазині.
— Ну, Антонина завжди любила щось практичне. Може, якусь стильну сумку або шарф? — відповів він, уважно оглядаючи полиці.
— Мені здається, шарф буде чудовим варіантом, — погодилася я. — Тільки давай оберемо щось яскраве, щоб відповідало її характеру.
Ми знайшли прекрасний шарф у теплих кольорах, що ідеально підходив до осінньої погоди. Залишивши магазин, ми обговорювали, як краще провести вечір.
— Марина ж завжди весела та компанійська, — сказав Вася. — Я впевнений, що буде весело, особливо якщо вона запросила багато гостей.
— Так, я теж на це сподіваюся, — посміхнулася я.
Антонина попросила нас приїхати трохи раніше, щоб допомогти їй підготуватися до свята. Я з радістю погодилася, адже це була можливість не лише допомогти, але й поспілкуватися з нею перед приходом гостей. Ми приїхали за годину до призначеного часу, налаштовані на дружню атмосферу та теплу зустріч.
Однак, коли ми увійшли до квартири, нас зустріла не зовсім очікувана картина. Антонина все ще була в нічній сорочці, а поруч із нею сиділа її подруга Олена зі своїм маленьким сином, яка, як видно, щойно прокинулася.
— Привіт, Олю, привіт, Вася! Вибачте за безлад, я трохи не встигла зібратися, — Антонина поспіхом намагалася привести себе до ладу.
— Привіт, Тоню, все гаразд, не хвилюйся, — заспокоїла я її. — Ми тут, щоб допомогти, так що все буде чудово.
— Спасибі вам велике, — Антонина посміхнулася. — Вибачте, що все так… хаотично. Олена заїхала раніше, ніж я очікувала, і ми трохи засиділися в розмовах.
— Нічого страшного, — Вася підійшов ближче. — Давайте почнемо з того, що допоможемо розставити столи і підготувати все до приходу гостей.
Ми зсунули два столи, розстелили скатертину і розставили стільці. Я, щиро кажучи, очікувала побачити якісь закуски або приготування до гарячої страви, але Антонина несподівано поставила на стіл три торти і пляшку горілки.
— Оце і є весь святковий стіл? — здивувався Вася, поглянувши на мене.
— Так, я подумала, що ми просто посидимо за тортиком, — злегка зніяковіла Антонина. — Ви ж не проти?
— Та ні, звісно, ні, — поспішила я запевнити її. — Просто здивувалася, що ти вирішила обмежитися солодким.
— А що, може, це новий тренд у святкуваннях, — засміявся Вася. — У кожного свій стиль, як то кажуть.
Згодом почали з’являтися гості. Людей було багато, близько двадцяти осіб, і кожен із них привів дітей. Квартира швидко заповнилася шумом та гамором, але місця за столом не вистачило для всіх. Половина гостей просто стояли, тримаючи шматочки торта в руках, і намагалися знайти зручне місце, щоб перекусити.
— Вася, можеш собі уявити, щоб на нашому дні народження люди так стояли? — тихо запитала я, посміхаючись, але в той же час трохи розчарована.
— Ну, знаєш, це точно не те, що я очікував, — відповів він, також з посмішкою. — Але це, мабуть, додає шарму цій зустрічі.
Чоловіки, серед яких був і Вася, налили собі по чарці горілки, але коли дійшло до закуски, стало очевидно, що крім торта більше нічого не було. Всі злегка здивувалися, але ніхто нічого не сказав. Хтось тихенько пожартував, що це справжній «солодкий стіл», і ми з Васею посміхнулися, хоча всередині я трохи розчарувалася.
— Антонина, ти, напевно, справді задалася метою нас всіх здивувати, — жартома сказав Вася, коли вона проходила поруч.
— Ой, не кажіть, — відповіла вона. — Я зовсім не вмію готувати, от і вирішила зробити все просто.
Цей день народження став своєрідною притчею для нас. Ми часто згадуємо той вечір, коли гостей зібрали на святкування, але не потурбувалися про те, щоб створити комфортні умови для всіх. Антонина, звісно, завжди була не надто захоплена готуванням, але ж у нашому місті є безліч кафе та ресторанів, де можна було б відзначити цей день.
— Можливо, наступного разу варто запропонувати їй кафе, — сказала я Васі дорогою додому. — Думаю, всім буде легше і приємніше.
— Ти маєш рацію, — погодився він. — Кожен заплатить за свою порцію, і не треба буде турбуватися про підготовку.
Після того випадку я зрозуміла, наскільки важливо не лише запросити людей на свято, але й подбати про те, щоб вони почувалися комфортно. Іноді краще влаштувати зустріч у місці, де про все подбають за вас, ніж намагатися організувати все самотужки, якщо це не ваша сильна сторона. Важливо не тільки бажання зібрати друзів, але й уміння створити атмосферу, в якій кожен зможе насолодитися моментом.
З того часу я й сама стала частіше обирати кафе або ресторани для святкувань. Це набагато простіше і дозволяє більше часу провести з друзями, не турбуючись про прибирання.
