Ого, я такі чоботи бачила, вони 2500 гривень коштують. А пальто ще десь 3000 грн. Ти що вирішила всі зароблені гроші на дурниці витратити

Життя моє важко назвати легким. Зростала в багатодітній сім’ї, батьки мої багато працювали, та грошей нам ледве на харчі вистачало. Одяг один за одним доношували. Згодом я виросла, вже з 16 років працювала, аби допомогти мамі та братам з сестрами.

Думала я, що стане простіше, коли знайду свою половинку, але ні. Ігор відразу ж після весілля почав пити та виносити все з дому. Я хотіла вже піти, та раптом дізналась, що вагітна. Народила донечку, а згодом і сина. Тоді вже для дітей жила. Ніколи я собі нічого зайвого не дозволяла. Роками носила ті самі речі, і зовсім не знала, що таке щастя.

Коли діти підросли стало лише важче. Я не знала, що робити та врешті поїхала на заробітки до Іспанії. Там була моя двоюрідна сестра. Працювати довелось важко і багато.

Гроші висилала дітям, аби потроху налагоджували життя. Собі й далі нічого не купувала. І скажу чесно, найбільше я мріяла лише про те, що згодом зроблю собі гарні зуби, адже роки я соромилась посміхатися, ще в дитинстві втратила зуби, бо погано харчувалась.

Тож я твердо вирішила, коли повернусь в Україну – зроблю собі зуби. Роки минали, я поставила на ноги своїх дітей, купила їм по квартирі, підтримувала завжди, коли про це просили. А цьогоріч вирішила приїхати додому, відпочити та нарешті втілити свою давню мрію – вставити гарні керамічні імпланти.

Врешті я приїхала, після зустрічі з рідними відразу вирушила в клініку, котру мені радила подруга. Вирішила зробити лише передні керамічні, а решту – з дешевшого матеріалу.

Загалом мала вкластися в 4 тисячі євро. І я збирала ці гроші все життя. Також відразу купила собі гарні чоботи та пальто. Хотіла, аби знайомі бачили, що я вже не така бідна і нещасна, як колись. Та коли донька побачила мій одяг – дуже здивувалась.

– Ого, я такі чоботи бачила, вони 2500 гривень коштують. А пальто ще десь 3000 грн. Ти що вирішила всі зароблені гроші на дурниці витратити?

– Ні, ще зуби нарешті зроблю.

– Ага, зараз такі протези, що навіть не відрізнити від власних.

– Не хочу я протези, мені лиш 54 роки, робити імпланти.

– Ого, але це ж цілий статок піде.

– Ну, я про це все життя мріяла.

– Нащо такі гроші витрачати? За них можна чудові подарунки онукам купити на Новий рік.

– Якісь дурниці для дітей ти порівнюєш з моїми зубами.

– Але ж ти все життя без них. Звикла вже.

Тієї миті я збагнула, що навіть рідній донечці плювати на мене. Їй лише гроші потрібні. Не знаю, де я помилилася. Може взагалі не варто було дітям допомагати. Наступного дня я сказала дочці, що подарунки онукам куплю дешеві, адже гроші мені потрібні на зуби. Вона страшенно образилась.

Скажіть, невже я й справді дарма такі кошти на себе витрачаю? Може донька має рацію?