— Ой, безсоромна! — Валя аж руками сплеснула, ледь не зсунувши хустину. — Їй би вже про душу думати, свічка догоряє, а вона що виробляє? Молодих чоловіків до себе тягає, стара… — тут Валя вжила таке міцне слівце, яке в пристойному товаристві не кажуть, а за парканом і не таке почуєш

— Дивіться, дівчата, дивіться! Ще один приїхав!

Пані Зіна аж підскочила на місці, нервово зашурхотівши синьою спідницею, і витягнула шию так, що та ледь не хруснула.

— Ну точно до неї! От даю голову на відсіч!

Валя з Людою, завмерши на лавочці, з цікавістю й неприхованим осудом проводжали поглядом ставного чоловіка років сорока. В одній руці він тримав розкішний букет, в іншій — якийсь фірмовий пакет.

Чоловік зник у під’їзді, а жінки по тінях у вікнах безпомилково вирахували поверх.

— Ой, безсоромна! — Валя аж руками сплеснула, ледь не зсунувши хустину. — Їй би вже про душу думати, свічка догоряє, а вона що виробляє? Молодих чоловіків до себе тягає, стара… — тут Валя вжила таке міцне слівце, яке в пристойному товаристві не кажуть, а за парканом і не таке почуєш.

Увесь їхній двір, від сьомого до десятого під’їзду, тільки й гудів про нову сусідку.

Місцева «спостережна комісія» охрестила її «Пані у капелюшку».

Саме Валю, яку просто розпирало від чужих таємниць, якось делегували поставити запитання, що не давало пенсіонеркам спокійно спати.

— Слухайте, Лідо, — перепинила вона сусідку біля клумби. Щоки у Валі палали від власних фантазій, а руки аж дрижали від хвилювання. — А чого це до вас чоловіки так учащають? То з квітами, то з тортиками?

«Пані» здивовано підняла брову, на мить замислилася, а потім ледь помітно всміхнулася куточками губ і видала таке, що двір завмер:

— А ви хіба не здогадуєтесь, що можна робити довгими вечорами з молодими, вродливими чоловіками? Здавалося б, ви жінки досвідчені, вогонь і воду пройшли, а питаєте таке очевидне.

У місцевих «варвар» аж дихання в горлі перехопило.

Обличчя вкрилися червоними плямами, а в голові зашуміло, ніби туди залетів бджолиний рій.

— А… а що ж можна робити? — просипіла Зіна, уявляючи собі таке, від чого серце мало не вискочило з грудей від сорому.

— А от те саме! — грайливо кинула Лідія Федорівна і, легко цокаючи підборами, пішла до своїх дверей.

— Оце так стидобиська! — видихнула Валя і спересердя сплюнула в бік клумби.

— Ти на квіти не плюй, вони не винні, — осмикнула її Люда. — Ходімо краще чаю поп’ємо, ніж на цю розпусницю дивитися.

Вони сиділи на кухні, розливали чай по чашках і разом із кісточками від вишневого варення випльовували своє обурення. Охали, ахали, бідкалися, що світ перевернувся: дожити до сивого волосся і так ганьбитися!

***

А того ж вечора «безсоромна пані» вийшла зі свого під’їзду в супроводі чергового кавалера. На очах у всього двору вона граційно сіла в дороге авто, акуратно притримуючи поділ розкішної, зовсім не старечої сукні.

Вона завжди одягалася яскраво, зі смаком — і чхати хотіла на те, що жінкам за сімдесят нібито «належить» носити тільки сіре та чорне.

— Лідію Федорівно, я вам такий вдячний, — тепло сказав солідний чоловік за кермом. Це був той самий гість із букетом, який щойно дві години пив чай у її квартирі, а тепер зголосився підвезти колишню викладачку до родичів.

— Якби не ви, ніхто з наших бовдурів нічого б у житті не досяг.

— Та добре вже, Володю. Я тішуся, що й досі можу вам чимось допомогти, — усміхнулася жінка.

Колись давно Лідія Федорівна ганяла цих хлопців у місцевому технікумі, а зараз підтягувала перед іспитами вже їхніх дітей. Вона добре пам’ятала, як ця група шибеників доводила її до сліз.

Вони вирішили, що молода, тендітна викладачка з тихим голосом — ідеальна мішень. Зривали пари, ставили каверзні запитання, відверто реготали в очі.

Але одного разу, виплакавши всі сльози в лаборантській, вона втерла очі й кинула їм виклик. Згодом цей виклик переріс в захопливе змагання.

Хлопці й незчулися, як втягнулися в навчання і… щиро прив’язалися до своєї Лідії Федорівни. По-доброму, як до старшої сестри.

Ця дружба простягнулася крізь роки.

Та й вона сама тоді змінилася: розправила плечі, розцвіла, навчилася усміхатися так, що ця впевнена, жива усмішка залишилася з нею назавжди.

— До речі, нещодавно Пашка Русаченко дзвонив, — перервав її спогади колишній Вовка, а тепер Володимир Семенович, поважна людина, що балотується в депутати. — Номер ваш питав, хоче заїхати, як у відпустку вирветься.

— Хай приїжджає, давно я його не бачила, — Лідія Федорівна тихо засміялася, згадавши, як колись запустила шматком крейди просто в лоба розбишаці Пашці.

Синець тоді був знатний, але Русаченко не побіг скаржитися. Навпаки — зааважав викладачку і перестав скакати по партах.

— Питав, які ви квіти зараз любите і що до чаю взяти, — Володимир хитро примружився.

— А я йому сказав, щоб приїжджав рівно о п’ятій вечора. Якраз тоді, коли ваша дворова «спостережна комісія» на лавочці заступає на зміну.

— Ой, Володю, ти завжди помічав те, чого інші не бачать! — літня жінка лунко розсміялася. — Знаєш, грішна я, але так люблю їх дражнити! Нічого не можу із собою вдіяти.

— І не треба нічого вдіяти! Я вже всіх наших хлопців попередив: як їдете до Лідії Федорівни — букети мають бути розкішними, а коробки з подарунками несіть так, щоб усі бачили!

А тим часом біля під’їзду знову кипіли пристрасті.

Кумушки задихалися від обурення, слова закінчилися, вишневе варення було з’їдене. Бо саме в цей момент до їхнього будинку впевненим кроком ішов іще один імпозантний чоловік.

Він ішов зовсім до іншої жінки, у своїх справах, і навіть не підозрював, що віднині місцеве «бюро розслідувань» офіційно запише його в кавалери «Пані у капелюшку».

Здається, тепер кожен чоловік від вісімнадцяти до вісімдесяти, який переступає поріг цього під’їзду, приречений носити це почесне звання!

***

Від редакції:

Часом чужі фантазії та плітки малюють наше життя набагато яскравішим, ніж воно є насправді. Але чи варто виправдовуватися перед тими, хто звик бачити навколо лише бруд?

Адже найсолодша відповідь на будь-який осуд — це щаслива усмішка, легка хода і вміння жити так, як подобається саме вам. А ви коли-небудь ловили на собі такі ж прискіпливі, але водночас заздрісні погляди сусідів?