Дощ, що лив увесь останній тиждень цієї осені, нарешті припинився. Сонце зранку сором’язливо визирало з-за хмар, а ближче до обіду набралося сміливості й залило все навколо своїми ласкавими й теплими променями.
Марія дивилася у вікно й раділа:
— Ну нарешті хоч якийсь просвіт. Моква й сирість на вулиці набридла, після роботи не хочеться нікуди заходити, швидше б додому в тепло. Сьогодні субота, так що Анюта заїде по мене за годину й поїдемо до неї на дачу, проводжати осінь.
Чоловік її там з учорашнього дня господарює, обіцяє лазню й шашлики, а ще подруга сказала, що на мене якийсь сюрприз там чекає. Цікаво, що за сюрприз?
Заграла музика на телефоні, дзвонила Анюта:
— Марійко, ну ти готова, я скоро заїду по тебе. Мій Мишко подзвонив, щоб ми трохи раніше з тобою прибули. А то їм там нудно.
— Кому це їм? — не зрозуміла Марія. — Там ще хтось буде? Я думала, ми як завжди втрьох.
— Ой, не мороч собі голову, Марійко, хто, та хто? — тараторила подруга. — Давай збирайся, хвилин через двадцять під’їду.
Сумка в Марії готова.
З вечора ще зібрала, тому що вона знає свою подругу, якщо зібралися виїхати о третій годині дня, обов’язково вона подзвонить і скаже, що все змінилося, їдемо раніше. Так що Марія завжди готова.
У свої сорок сім років виглядає вона добре, відвідує басейн двічі на тиждень, ходить до косметолога, стежить за собою. Струнка, є трохи зайвих кілограмів, але вони її не псують, вона про це знає.
Симпатична, чоловіки звертають увагу, але доля ніяк не складається на її користь. У шлюбі побувала тричі й вирішила більше не зв’язувати себе цими узами.
Не щастить, так не щастить. Є син від першого шлюбу, зараз він сам нещодавно одружився й поїхав із дружиною до Америки.
А Марії що залишається? Жити для себе, працювати й насолоджуватися життям.
Це зараз вона задоволена своїм спокійним життям, а раніше…
З першим чоловіком Андрієм прожили сім років, а потім усе пішло й поїхало. А масла підливала у вогонь свекруха. А все тому, що Андрій був матусиним синочком.
Це потім вже зрозуміла Марія, але спочатку — кохання й рожеві окуляри — нічогісінько не помічала.
Жили молоді в квартирі свекрухи, тобто його матері.
Бабуся Андрія рано пішла з життя, квартира залишилася йому, хоча мати на сина не оформляла квартиру.
— Не дай Боже, синку, потрапить тобі якась аферистка, обчистить тебе, — говорила мати Андрію, а той слухав і погоджувався.
Потім пішов у засвіти свекор, він був поступливим чоловіком, теж погоджувався в усьому з дружиною, але робив по-своєму. Це дружині не подобалося, вона його клювала й клювала, він відмовчувався.
А потім раптом серцевий напад, з яким він не впорався.
Невдовзі після похорону, свекруха заявилася до Марії з Андрієм й видала:
— Я житиму з вами. Мені одній важко, а раптом мені погано стане, трапиться якийсь напад і я теж відправлюся в слід за батьком. Тільки онучок мій звичайно галасливий і метушливий, але нічого витримаю.
У трикімнатній квартирі місця всім нам вистачить. А у свою квартиру поселю мешканців, нехай мені гроші платять, будуть не зайвими.
Марія була приголомшена, свекруха дуже складна людина, готувати не любить, заводить скрізь свої порядки й скрізь суне свій ніс.
— Звичайно-звичайно, мамо, переїжджай до нас, — якось зраділо сказав Андрій, — заодно й за своїм онуком доглянеш.
— Ну ось ще, я хочу відпочивати, а не за онуком дивитися, — сказала, як відрізала свекруха.
Марія витримала два роки й із чоловіком розійшлася. Забрала сина й винайняла квартиру. Свекруха робила все, щоб вижити невістку з квартири.
Як не намагалася Марія вирішити ситуацію, так і не змогла.
Через рік зустріла Павла, познайомилася з ним, коли їхала трамваєм з роботи. Вона дивилася у вікно на будинки, що пробігали, дерева.
На черговій зупинці зайшов чоловік і сів поруч, зачепивши ліктем Марію. Вона незадоволено повернулася до нього й натрапила на теплий погляд:
— Вибачте-вибачте, я ненароком, трамвай смикнувся з місця, от я й не втримався. Будь ласка, вибачте.
Він дивився на неї своїм невинним поглядом з благанням в очах так, що вона не витримала й посміхнулася.
— Та годі, з ким не буває.
А потім він її проводжав, а потім зустрічалися, це він долучив її до басейну. Разом ходили до басейну й її сина брали з собою. Марія нещодавно переїхала до своєї двокімнатної квартири.
Постаралися її батьки, які живуть у селищі. Продали будинок батьківський, бабусю забрали до себе, а гроші віддали доньці. Вона взяла ще кредит і купила квартиру, батьки допомагають виплачувати.
Марія рада, тепер вона ні від кого не залежить, у неї своя квартира.
Невдовзі з Павлом стали жити разом. Але знову вона зіткнулася з проблемою. Мати Павла жила з чоловіком, і сподобалося їй ходити у гості до Марії.
Марія відмінна господиня, готує смачно, все у неї горить у руках, чистота й порядок. Мати Павла не по дзвінку, а коли захоче, тоді й приходила зі своїм другом.
— Ой, Марійко, як смачно ти готуєш, ну синку тобі пощастило. І нам теж пощастило, а то до твоєї колишньої прийдеш, а там порожнісінько, ідеш ні з чим.
Так тривало майже два роки. Марія особливо у вихідні тільки й стояла біля плити. Її подруга Анюта дорікала:
— Ой, Марійко, ну яка ж ти проста. Тобі це треба? Тобі треба годувати цю свекруху та її чоловіка? Я б давно вже виставила за двері. У тебе своя сім’я.
— Нічого не говори, Анюто. Я вже сама замислююся й Павлові казала, але він мовчить. Йому-то що, не він стоїть біля плити. А його мати приходить зі своїм чоловіком у той час, коли Павла вдома немає.
Ходить по моїй квартирі, як у себе вдома, чаю собі наллє й своєму цьому…, хоче залізе в холодильник, дістане, що сподобається й їдять удвох, навіть не запитають. А може це для мого сина.
А приходять завжди з порожніми руками, хоч би буханець хліба прихопили, так ні. А тут я її запитала — чому вона без попередження залазить у холодильник?
Відповідає: «А яке твоє діло, я до свого сина прийшла», — скаржиться вона подрузі.
— Ну Марійко, навіщо відчиняєш двері, або нехай дзвонить, потім приходить. А краще не пускай їх на поріг. Зовсім знахабніла ця жінка… — нервувала Анюта й навчала подругу.
Не витримала Марія, посварилася з Павлом, який горою був за свою матусю, й виставила його з квартири.
Потім був ще Вадим, колега по роботі. Він давно придивлявся до Марії, не наважуючись підійти, але дізнавшись, що вона сама, наважився.
Гуляли, ходили до кінотеатру, він був розлучений. Любив кататися на гірських лижах, а Марія не вміла. Вона боялася високо підійматися.
Спершу їздили удвох, він катався, вона гуляла там або сиділа в кафе.
Запропонував заміж, а вона швидко погодилася, сама не розуміючи, як це сталося. Одружилися без весілля, так посиділи в кафе з друзями малим колом і все.
Прожили три роки й стала помічати Марія, взимку Вадим кожні вихідні став їхати кататися на лижах, і навіть не пропонуючи їй з ним поїхати. Колеги на роботі її попереджали:
— Бачили на «гірськолижці» твого чоловіка в компанії іншої жінки. Придивися за чоловіком, заведуть…
Але Марія не надавала значення, віджартовувалася. Але одного разу Вадим з вечора збирався знову кататися, дружина сказала:
— Вадику, а ти чому мені не пропонуєш поїхати з тобою? Або ти з кимось їдеш?
— Ну ти ж не вмієш, і боїшся кататися. А що, обов’язково з кимось треба їхати?
А коли Марія стала наполягати, чоловік зам’явся й сказав:
— Я поїду завтра з Катею, це моя колишня сусідка й однокласниця. Ми там з нею й зустрілися. Та вона просто подружка з дитинства. Разом на одному майданчику жили. Ну пам’ятаєш я про неї тобі розповідав?
— Ну ти даєш, Вадиме. Ти ж мені про неї говорив гидоти, що терпіти її не можеш, у дворі раніше билися, і до недавнього часу навіть не віталися, не те що спілкуватися, — здивувалася дружина.
Але Вадим спробував пояснити дружині, що вона просто себе накручує й у цьому немає нічого поганого.
Мовляв, друзі дитинства й вона добре катається на гірських лижах, а йому бідолашному ні з ким кататися.
— Тоді я теж завтра поїду з тобою, — сказала Марія.
— Тобі що зайнятися нічим, що ти там робитимеш? Сидіти в кафе й дивитися?
— Ну хоча б погуляти на свіжому повітрі, а що не можна?
Так ні про що не домовившись, лягли спати, а вранці Вадим, не розмовляючи з дружиною, зібрався, заскочив у машину й поїхав.
Коли приїхав пізно ввечері, вона запитала:
— Накатався, а що пізно повернувся?
— Ну Катю відвіз додому.
Марія образилася й сказала чоловікові, що не вірить йому.
— Чого ти на рівному місці роздмухуєш скандал? Не вмієш кататися, а мені ні з ким. І взагалі, Катя — вона справжній друг.
Вранці Марія встала й вийшла на кухню, а телефон Вадим забув на столі.
Дзенькнула смс-ка на його телефоні, Марія відкрила й прочитала:
— Ти вчора був нестримний. Мені дуже сподобалося! Наступного разу я тебе не випущу зі своїх обіймів. Дякую за все, мій дорогий. Цілую. Твоя Катруся.
Ну що ще сказати?
Все зрозуміло без слів. Марія зібрала речі чоловіка й виставила у коридор. Йому залишалося тільки забрати їх й поїхати до Каті. Ось так і не щастить Марії з чоловіками.
Сюрприз на дачі та нове знайомство
Вона взяла сумку й спустилася до під’їзду, Анюта якраз завертала до під’їзду.
— Привіт, Марійко. У нас як завжди форс-мажор. Мій Мишко адже не може розподілити правильно час, вічно кудись поспішає, от і дзвонить, що шашлик вистигає. І сюрприз на тебе чекає великий.
— Анюто, а що за сюрприз? Хто ще там у вас на дачі?
— Аааа, мені чоловік не дозволяє розповідати тобі, але я хіба втримаюся? Це Мишків однокласник. Нещодавно приїхав сюди до батька, мати в нього померла, батько сам, хворіє, не хоче його залишати самого, вік уже.
А Генчик лікар-хірург, та ще й із дружиною розлучений. Так що Мишко мій сказав, що він тобі сподобається, — не даючи вставити слова, говорила подруга.
— Анюто, ну навіщо ви з Михайлом мою долю влаштовуєте? Ти ж знаєш, не щастить мені з чоловіками. Вже навіть не хочу я знайомитися, мені й так комфортно, живу для себе.
— Ой, ну не сподобається й гаразд. Тебе ніхто насильно не примушує.
Коли Марія вийшла з машини з подругою, назустріч їм поспішали Михайло й симпатичний спортивного вигляду чоловік.
— Геннадій, — дивлячись на Марію карими очима з прищуром, і трохи нахиливши голову, промовив чоловік.
— Марія, — подаючи руку сказала вона. — Бач який джентльмен, — подумала Марія, але промовчала.
Суботній день і вечір пролетіли миттю.
Шашлик був чудовим, соковитим і не підгорілим, це заслуга Гени. У Михайла завжди підсмажується занадто сильно.
Ходили в лазню, парилися, потім веселилися. У неділю після обіду Геннадій запропонував Марії:
— Давай підвезу, мені потрібно вже їхати. Батька треба провідати.
— Добре, поїхали, — погодилася вона не впираючись, а Михайло з Анютою проводжали їх.
Відтоді минуло десять років.
Марія з Геннадієм часто бувають на дачі у друзів. Вони давно одружилися, живуть у котеджі неподалік від міста.
Гена працює в лікарні, а Марія вже не працює. Їй подобається бути домогосподаркою, доглядати за своїми квітами на подвір’ї й зустрічати коханого чоловіка з роботи.
Ось так буває. Треба завжди вірити в краще, бо те що гірше – знайде само!)
