Прочитав зараз сповідь, як жінка покинула дітей та чоловіка, поїхала з коханцем, а потім повернулася назад. Згадав свою історію. Після армії молодий був, дівчини не було, працював на оздобленні приміщень. І одна панночка почала проявляти до мене дику увагу. У коханні зізнаватись, записки писати.
Це нормально, ненормально, що панночка була одружена. Ось зараз я б цю історію переграв, звичайно. Але тоді закохався як перший раз, якщо чесно, то перший.
Почали зустрічатися, про чоловіка наплела все як завжди (ображає, п’є, ми з ним не спимо і т.п.). Я з її чоловіком побився, переміг. Їй заміж пропонував. Навіть не пропонував – наполягав.
Загалом тоді у мене вистачило розуму зібрати всіх трьох (вона, я і чоловік). Вона опустила очі, мовляв, я вас обох люблю, не знаю, як бути. Я повернувся і пішов. Більше не хотілося спілкуватись. Чоловік із нею через три роки розлучився.
