Прийшла найматись на роботу молода жінка. Розлучена, дитина у бабусі у під Києвом. Випробувальний термін минув, виконавча, спокійна. Звичайно, турбувало, що є 5-річний син (дитячі хвороби, бюлетені). Але клялася, що лікарняних не бере, тільки у разі дуже чогось серйозного.
Я її лишила. Вона хороша, чесна, грамотна, але колектив не приймає її. Травить, поїдом їдять і чому? Через те, що син у бабусі і їздить вона до нього раз-два на тиждень, іноді тиждень пропустить. Вранці з сином скайпом розмовляє, увечері, якщо є можливість теж. Така сучасна реальність.
Нині у неї з’явився чоловік. І що тут розпочалося! Травля пішла на новий виток. Я пристрасть, як не люблю таке. Викликала одну, пригрозила звільненням за довгий язик та неетичну поведінку. Але притихли жінки тільки на деякий час і знову почали говорити — «зозуля», «проміняла на штани», «бабусю навантажує, а старенька з останніх сил доглядає за онуком».
А бабуся (мама її) — моя ровесниця, бадьора та весела. Рада, що онук поруч (дідуся не стало 5 років тому), тільки онук і допомагає втрату пережити. Та й нікого не слід хвилювати, домовилися дорослі люди і все.
Дівчину шкода приймає все близько до серця. Бухгалтерка її до сліз доводить. Вчора вона заяву подала, звільняється. Кажу їй: «Ти взагалі нікому не розповідай, що син у бабусі, що розлучена, мовчи і роби висновки».
Згадую радянське минуле, тоді норма була, щоб бабусі-дідусі з онуками займалися, гуртками ходили, книжки читали. А що зараз може більшість батьків дати своїм дітям, якщо вони працюють (то іпотека, машина, то відпочинок).
Яке спілкування, якщо дитина в дитячому садку ввечері прийшла, поїла і спати? Яке це спілкування? Може бабуся хоче, то й хай сидить із онуком. Головне дурниці дитині не казати, що мама покинула та інше. Бабуся має всіляко підтримувати маму і оберігати онуків від довгих і гидких язиків.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…