«Вітаю тебе, Олю, люба моя! З дерев’яним весіллям вас!» — радісно говорила свекруха в телефоні. «Я щось до Максима не можу додзвонитися… Зайнятий, чи що?»
Оля, ввічливо подякувавши, намагалася втримати телефон плечем, бо руки були зайняті важкими сумками. До її чоловіка, Максима, й справді було не додзвонитися. Працює, чи знову з друзями погуляти поїхав…
Взяв звичку, відпочиває він… Можна подумати, Олі відпочивати не треба.
Вона запхнула телефон до кишені й побрела додому. Он, скільки продуктів накупила, буде чоловікові свято влаштовувати. Аби тільки він сам додому прийшов, як то кажуть, не на рогах.
Тримаючи ручки пакетів, які болісно впивалися в шкіру, Оля стала підійматися сходами. У їхньому будинку був ліфт, але він давно не працював. Управляюча компанія лише обіцянками годувала…
— Можете відійти, будь ласка? — тихо мовила Оля, намагаючись обійти дівчину, що стояла на сходах.
Молода дівчина, обхопивши себе руками, зробила крок убік і сухо вибачилася.
— А ви до п’ятдесят шостої?
— Так, а що? — байдуже спитала Оля, мріючи лише про те, як розтягнеться на дивані, щоб відпочили її стомлені після важкої роботи ноги.
— Я наречена вашого чоловіка.
Ці слова здалися Ользі безглуздим жартом. Яка ще наречена? Що вона має на увазі?
— Він з вами розмовляти не хоче, відкладає все. А мені обіцяє, що одружиться. Ось, каблучку подарував, освідчився.
Усі інші слова вже не мали жодного значення. Оля мовчки увійшла до квартири й зачинила за собою двері, наче намагаючись відгородитися від усього світу. Знесилено притулилася спиною до стіни, сповзла на підлогу, закрила обличчя руками і заплакала.
Не було в неї сил щось пояснювати, і бажання говорити з чоловіком також не було.
Ось який «подарунок» він приготував їй на річницю.
Жодної вечері Оля робити не стала. Торт стояв у холодильнику, продукти для салатів розкладені по полицях. Колись святковий настрій зруйнували погані новини.
Максим прийшов додому години через чотири. На вулиці стемніло, лише поодинокі ліхтарі вихоплювали жовті кола біля під’їзду.
По виразу обличчя було помітно, що він уже в курсі, що на порозі з’явилася його «наречена».
— І навіщо це все? Навіщо розмови про дітей, мрії про майбутнє? Га? Максиме? — Оля ставила це питання, можна сказати, у порожнечу, розуміючи, що відповідь чоловіка вже нічого не змінить.
І в думках знову виникала ця зовсім юна дівчина, і слова її врізалися в пам’ять.
— Та годі тобі, в сучасному світі живемо. Ну, розлюбив я тебе, і що? І взагалі, все це була велика помилка.
— Помилка? І як давно ти це зрозумів? І на мені одружився тоді нащо?
— Так ти ідеальна дружина — вдома чисто, працюєш, готуєш чудово, ніколи до тебе зауважень не було! Ти зручна, хороша, добра… Але вона така красуня! Королева! У мене в житті такої не було!
Максим говорив правду. Опустивши очі в підлогу, ніби бешкетний хлопчисько, він ледь помітно посміхався.
— Ти ж її бачила.
Оля говорити не могла. Питань у неї не залишилося. У грудях оселився огидний колючий звір. Він ворочався, стискаючи її поранене серце.
Йому роками було зручно і добре, а тепер, коли вона йому набридла, можна і красуню вибрати… Ніби Оля негарна. Вона хоч і змінилася за роки спільного життя, так і чоловік теж змінився.
Максим намагався ще вичавити з себе виправдання, але вони звучали фальшиво і неправдоподібно. Чоловік мовчки став збирати речі. Через пару годин у квартирі настала тиша. І коли пролунав раптовий дзвінок, Оля неохоче взяла слухавку.
— Олю, де Максим, привітати його хочу, — на тому кінці дроту була її тітка.
— А Максим пішов до коханки, тітко Віро. У нього сьогодні свято з іншого приводу.
Оля одразу поклала слухавку. І, притуливши голову до м’якої подушки дивана, заплющила очі. Просто лежала в тиші, відміряючи стукіт власного серця…
Наступний тиждень минув, як у тумані. А потім поступово настало розуміння того, що відбувається. Біль не зник, але наче притупився.
У день розлучення Максим прийшов зі своєю нареченою. Довгонога красуня з тонкою талією і обличчям з обкладинки. І чомусь на її тлі Оля почувалася ніяково.
— Схуднеш, може, знову заміж вийдеш! — хихикнула дівчина.
— Та куди їй вдруге заміж у тридцять п’ять? — посміхнувся Максим.
Оля намагалася їх не слухати. Тепер вона будувала своє життя окремо від думки цієї людини. Можна буде і роботу змінити, бо для неї однієї грошей потрібно менше.
І яка користь була від зростаючого бізнесу чоловіка, якщо він усе до копійки до себе в кишеню складав, а не в сім’ю?
Наче книги в старій бібліотеці, в голові Олі знову і знову з’являлися огидні моменти їхнього шлюбу, які вона намагалася не помічати.
Два роки минуло з моменту розлучення.
І якщо тоді, в той злощасний день, здавалося, що життя скінчилося, тепер Оля розуміла, що доля навмисне надала їй таке випробування. А все заради винагороди.
Виходячи з торгового центру, хрустячи золотим листям під ногами, Оля йшла до своєї новенької машини. Темно-вишневий джип, про який вона, можна сказати, усе життя мріяла, тепер був реальністю.
— Ой, Олю! Це ти?!
Знайомий голос розірвав звичний гул парковки. Жінка обернулася і, на свій подив, помітила ту саму людину, яка колись витерла об неї ноги. Скористався її бажанням мати сім’ю, насолоджувався зручністю, а щойно з’явилася можливість, втік до іншої, привабливішої, на його думку.
— А я тебе спочатку і не впізнав навіть, он як покращала. Кілограмів двадцять скинула? Та й помолодшала прямо!
Оля не зовсім розуміла, що рухає Максимом. Колишній чоловік жадібно роздивлявся її.
— А чого це ти така?
— Яка така?
— Красива! І що, машина твоя, чи що?
— Так, моя. Чоловік подарував.
У Максима щелепа так і відвисла. Погляд став не тільки більш жадібним, але тепер ще й відкрито заздрісним.
— А як же ти заміж вийшла?
— Максе, іди своєю дорогою, тебе це не стосується! — відрізала Оля, вже відчиняючи двері новенької машини.
Чоловік раптово схопив її за ручку маленької шкіряної сумочки, все ще здивовано витріщаючись на жінку, яка колись була йому дружиною.
— А я з нею розлучився, уявляєш? Думав, тебе знайду, мамі моїй ти подобалася. Та й мені з тобою добре жилося. А ти, виявляється, встигла заміж вийти.
— Ти мені зрадив, пішов до іншої, і докоряєш мені за те, що я за ці роки знайшла хорошу людину і полюбила її?
Пряме запитання Олі поставило його в ступор. Максим закусив губу, як робив раніше. І на відміну від колишньої дружини, яка помітно покращала після розлучення, сам Макс обрюзг.
Спільні знайомі донесли Олі, що бізнес він свій розвалив і залишився в боргах. Набрав кредитів, з якими намагався розплатитися.
А коли його благовірна дізналася, що доїти з нього нічого, зникла за першої нагоди. Так Макс залишився один, без грошей, бізнесу, та ще й з боргами.
— Щось зі мною ти такою красунею не виглядала! Не любила, мабуть. — з неприхованим докором сказав чоловік.
— А ти до мене так і не ставився, як мій теперішній чоловік, не любив точно, — парирувала Оля.
Вона висмикнула з його рук сумку, а потім сіла в машину. Гарний новенький джип рушив з місця, залишивши після себе сухий прямокутник на мокрій від осіннього дощу парковці…
А Максим так і стояв, дивлячись їй услід, розкривши від подиву рота. Оля повернеться до коханого чоловіка, вони разом поїдуть до ресторану або проведуть вечір за затишним переглядом старого фільму під тріск полін у каміні.
А Макс поїде до матері, бо квартиру свою довелося продати за борги, а робота не дозволяла жити на орендованій.
І хоч зараз Максим відчайдушно злився на свою колишню дружину, на те, що вона, виявляється, має нахабство жити щасливо після розриву з ним, увечері він замкнеться у ванній і заплаче, поки ніхто не бачить.
І прокляне себе за той день, коли проміняв чудову, добру, вірну жінку на дівчину, яка позбулася його за перших фінансових труднощів…
Ось тільки нічого вже не повернути…
Завжди так буває: одні гріються в чужому світлі, а інші вибудовують своє власне. І життя — найкращий учитель: воно показує, що найцінніше — це не зовнішня обгортка, а внутрішній світ, і що справжнє щастя приходить, коли ми відпускаємо тих, хто не вміє нас цінувати.
А як ви думаєте, дорогі наші читачі, чи варто взагалі давати другий шанс людям, які так сильно образили?
