У чужій історії все здається очевидним, як вчинити, а як стосується себе, тут повна загальмованість. Не знаю, як і вчинити. Чоловік. Відносини нормальні. Будинок, повна чаша. Двоє дорослих та улюблених дочок.
Зараз дуже популярно ненавидіти матерів, усі ми жахливі. Старша дочка доросла до того віку, що мама вже здається гарною. Ладимо, щодня дзвонить, пише, спілкуємося. Раніше для неї я була кошмаром.
З молодшою були нормальні стосунки, поки вона чекала дитину сама хотіла жити у нас. Дитину з 9 місяців залишала у нас у місті, де я живу, тут вона вперше пішла в садок у 2 роки. Дочка у цей час працювала.
Онучку обожнюємо, справді чудова дитина. Місяцями живе у нас. Вона також нас любить, але мама є мама, останнім часом живе з мамою. Це відмінно. Все начебто було добре. Нормально спілкувалися і раптом з’ясувалося, що я жахлива мама і всі проблеми дочки через мене.
Може бути. Я не психолог. Дітей своїх люблю, як могла, ростила, освіту дала, вийшли гарні, здорові, працюють. Дочка мене бачити не може, має право звісно. Але тут днями збирається приїхати у справах у моє місто старша дочка. Молодша теж їде з нею у справах, яка мене ненавидить. Ось не хочу з нею зустрічатись! І не пускати до хати теж не хочу.
Хай приїде. Онучка із дідом поспілкується. Дід (вітчим моїх дочок) теж дуже любить її. Але сама на час приїзду молодшої хочу поїхати, щоб не бачитися. Нехай спокійно гостить. Я заплуталась. Налагодити стосунки з молодшою не вийде, оскільки психолог її переконав (швидше за все, це так і є), що всі проблеми з дитинства. Тремтить її від мене. Піти з дому на якийсь час або змушувати її нервувати?
