От пощастило ж мене так заміж вийти! Та ні, з чоловіком у нас усе нормально, а ось рідня його… Він же не з столиці, а приїхав сюди, як і багато хто за кращим життям.
Настя заміжня вже два роки. Її чоловік Андрій хлопець з усіх боків позитивний, працьовитий, після служби влаштувався в дуже престижну фірму, спочатку охоронцем, а потім і підвищили його до консультанта директора з питань безпеки. А Настя в тій же фірмі працювала начальником відділу кадрів. Одружилися скромно: народ не здивуєш, а гроші краще вкласти на речі які важливіші: відпочинок або ремонт спадкової Настиної квартири.
— Як батьків не стало, так я одна і жила, у квартирі ремонту сто років не було, без чоловічих рук – ніяк. А з Андрійком ми і ремонт зробили дорогий, і лоджію нарешті склом обшили. У нас дві кімнати, а з теплою лоджією я і зимовий сад завела, та й робочий кабінет туди переїхав, Андрійко там теплу підлогу влаштував.
Жити б, та радіти, але до родича з своїм житлом в столиці зачастила практично уся рідня. То дядько Петро на день-два зупиниться, йому роботу шукати треба. То хрещена тітка Тамара за покупками приїхала. То Анютка в інститут документи подає, то Михайлика на роботу треба прилаштувати.
— Половина села рідня, та куми, не квартира, а двір прохідний. Не було ще й тижня за два роки спокійного.
У відпустку молоді так і не з’їздили. Настя категорично відмовилася залишати стороннім людям ключі від квартири, а Людмилка, сестра Андрія двоюрідна, дітлахам столицю на канікулах надумала показати. Два тижні Людмила та її троє дітей гостювали в Насті, спали молоді на кухні, поступившись спальнею дітям.
— Ось і готую після роботи на цілий загін. А скільки бруду! Чоловік дитину просить, а я кажу, добре, тільки з моменту, коли тест показує дві смужки – ніяких гостей, задовбало. Я за чужими людьми бруд прибираю. Та й елементарно гидую: вони ж навіть унітаз за собою не змивають, звикли до сільського туалету.
Нещодавно тест показав дві заповітні смужки. Андрій був щасливий і твердо відмовив рідні та знайомим у проживанні. Йому й самому ці нескінченні візити поперек горла вже, як ми ще дитину примудрилися зробити, не будинок, а готель.
— Невістка носом крутила, а тепер і синок рідний від неї набрався! Ми ж думали, молодший наш Олег, як школу закінчить, буде в Андрійка жити. У них же хороми величезні, малому багато й не треба, на лоджії теплій би влаштувався, так ні, відмовили. Рідний брат буде по гуртожитках поневірятися, поки братик столичний панствує! – скаржиться рідні свекруха Насті Тамара Семенівна.
Рідня киває, так, ті хто їдуть та влаштовують своє життя в столиці – всі горді, а які самі вчора з села – найшкідливіші робляться. Якби допомогти своїм, а вони ніс відвертають. Ось у нас все простіше: приїжджай, та живи, слова ніхто не скаже.
— Я й сама боюся, що онук чи онука зʼявиться на цей світ, а я й не подивлюся. Не пустить невістка до себе, у неї ж євроремонт, чай попити й то – тільки на кухні. Чашки на стіл не став, є підставочки! Батькові й диміти не дозволяє, коли ми в них гостюємо, – хвилюється Тамара Семенівна.
Чи правильно так чинити з ріднею?
