Анатолій вважав себе завидним нареченим. В якості потенційних наречених чоловік розглядав тільки жінок без матеріальних і житлових проблем. На щастя, у протилежної статі Толик користувався попитом, тому міг собі дозволити вибирати.
— Ні, мужики, – кип’ятився Толик, – я собі жінку шукаю тільки зі своєю квартирою. Навіщо мені ці невдахи, які до 40 років нічого не нажили?
— Та годі тобі, Толяне, – реготав Олексій, – як ти це будеш перевіриш? Може у неї іпотека на 30 років, а грошей платити немає. Вона бідна і шукає, таких, як ти!
— Ну вже ні, я на таке не ведуся. У мене сестра двоюрідна в банку працює, на прохання матінки миттю пробиває всіх потенційних наречених по їх базі.
І взагалі, я так вважаю, жінка з квартирою мені компенсація! Що з неї ще взяти? Дітей вже вона не зможе мені подарувати, болячки всякі, зовні вже не те, що молоді.
— Навіщо вона тоді тобі взагалі така потрібна? – допитувався Олексій, – повно молодих дівчат, та хоч навіть до вас в автосервіс їздять.
А ти шукаєш собі сорокарічну з проблемами! Ти, Только, мученик чи що? Гаразд, чого базікати, підемо в парну. Баня ще на годину оплачена, встигнемо один захід зробити.
Чоловіки піднялися і пройшли в парилку. Там, розморившись від спеки, вони вже не базікали.
А по дорозі додому, в машині, Олексій знову підняв цю тему:
— Ну так що, чим же сорокарічна жінка для тебе виграє у молодої? Може я які секрети не знаю?
— Та все просто, друже. Ну дивись. Молоді дівчата, ти кажеш? Але вони до нас в сервіс приїжджають на кредитних або татових машинах. А то і зовсім на тачках коханців за дорученням.
Ну я ж бачу все! І в чому мені вигода від таких відносин? Ніякого профіту.
Інша справа – сорокарічна з квартирою. Їй від мене особливо вже нічого не треба, квартира є, значить, нудіти не буде, що жити ніде.
Ну і взагалі, супи та борщі буде рада готувати. Нудно їй, сорокарічної, однієї в своїй квартирі. Ну а з мене, відповідно – заміжжя для неї, офіційна галочка, що «в шлюбі» жінка. Зазіхнув хтось на неї.
— Ну ти продуманий, звичайно, – зареготав Льоха, – а якщо не заробила вона на квартиру?
— Нехай шукає чоловіка із запитами простіше. Я не збираюся ходячим гаманцем бути. Розведені, до речі, теж повз нехай ідуть, а з причепом – тим більше!
— Ну ти, Толь, зовсім вже здичавів у своєму автосервісі. З яким причепом? Вона тобі що, вантажівка?
— Це ти мабуть далекий від сучасних реалій, – посміхнувся Толя, – з причепом – значить, з дитиною.
Навіщо мені чужий генофонд виховувати? Я ось сам одружений не був, і дітей немає. Чому повинен чиїхось дітей виховувати, ночі через них не спати, плани на відпустку міняти?
***
Увечері, вдома Анатолій розповідав матері про те, як відпочив у лазні з друзями. Він взагалі звик ділитися з нею своїми думками і планами.
Ось і сьогодні розмова в лазні продовжилася темою про наречених:
— Матусю, завтра йду на побачення з новою жінкою. Будь готова пробити дані її квартири, добре?
— Ох, Толечка, – сплеснула руками Тамара Володимирівна, – Нінка на мене вже косо дивиться з твоїми перевірками.
Ти б хоч їй коробку цукерок купив в подяку. А то вона натякає, що послуга платна. І більше нічого перевіряти не хоче.
— Ось вона, рідня, показує своє справжнє обличчя, – посміхнувся Анатолій, – сестра двоюрідна, а туди ж, грошей хоче.
А як з машиною що трапиться, вся сімейка насамперед до мене. І просить, щоб безкоштовно зробив. Приїде наступного разу, я теж скажу, що послуга платна.
— Може цього разу без перевірки? Ну придумаєш щось. Адже перша зустріч тільки у вас.
— Ага, ти мені пропонуєш витрачати час на тітку, у якої можливо ні кола, ні двору. Нічого немає. А навіщо? Ми ніби олігархи з тобою, всяку бідноту утримувати, та до себе пускати.
— Та синочку, – зморщилася Тамара Володимирівна, – корінних столичних нас мало залишилося. Всі бідні куди не глянь кругом. Окрутить тебе така, та й залишить нас без квартири. Все правильно, синку. Не довіряйте нікому.
На наступний день Анатолій відправився на побачення з черговою жертвою його чарівності. Знайомитися він вважав за краще або на роботі, або в додатках – на сайтах знайомст.
Цього разу наречена звалася Олесею. Представляла вона собою той самий типаж, який Анатолій і шукав: звичайна жінка, яка зробила себе сама. Начальниця або власниця бізнесу, ставна, огрядна, доглянута. Але неодмінно самотня.
Це Анатолій завжди уточнював відразу. Хоча пару раз йому траплялися тітки, які безсоромно брехали і про вік, і про дітей. А ще так і хотіли самі підселитися до чоловіка, переставши винаймати житло.
На словах нареченої завжди намагалися здаватися презентабельніше, тому Анатолій ділив всі їхні розповіді на 10. Хоча він і сам не був подарунком долі.
Столичний, але живе з мамою, своєї квартири немає, друга, що залишилася від бабусі, здається – матуся отримує з неї непогану надбавку до пенсії.
А в перспективі обидві квартири будуть годувати вже його, Толю, і працювати йому не доведеться.
Анатолій всією душею ненавидів автосервіс, його господареві люто заздрив – той сам був колись механіком, а тепер на нього працювали інші. Але ще більше не любив меркантильних, за його мірками, жінок, в цьому він підозрював кожну.
Варто було його нової супутниці в ресторані заїкнутися про замовлення дорогого страви або напою з меню або попросити про покупку букета, Анатолій відразу зникав з її життя. Іноді навіть не сплативши рахунок.
Він вважав це справедливим: якщо жінка йде в ресторан з чоловіком, вона повинна бути готова до всього.
Для зустрічі з Олесею Толя забронював столик в недорогому, але популярному закладі з переважно м’ясним меню. Щоб десерти не клянчила! А то по ній видно, велика, з’їсть багато, напевно.
Толик ненадовго забіг і забрав недорогий букет у двоюрідної сестри – та підробляла флористом, і братові робила композиції за півціни, з відходів і залежаного товару.
Толик всім був задоволений – виглядали букети красиво, а те, що стояли всього пару днів, так це не його проблеми.
Олеся на зустріч спізнювалася, і Анатолій м’явся біля ресторану. Чоловік знервувався, коли його обраниця все ж вивернула з-за рогу.
Вона підійшла до Толика і запитала:
— Привіт, а ти Анатолій, значить? Вибач, машина заглохла в кварталі звідси, довелося евакуатор викликати.
— Привіт, це тобі, – постарався посміхнутися Анатолій, вручивши жінці букет.
Олеся його вразила. По-перше, в додатку для знайомств вона явно виклала фото десятирічної давності. По-друге, була на дві голови вище Анатолія, дивилася на нього зверху вниз. Це виявилося незвично.
Вони пройшли в ресторан, зайняли столик. І тут його супутниця заявила, що не голодна, і буде тільки каву:
— Та ти не соромся, – спробував умовити її Толя, – я пригощаю. Тут м’ясо смачно готують.
— Взагалі, якщо б ти мене запитав, знав би, що я їм тільки рибу. І воліла б ресторан з суші або азіатською кухнею. А не ось цю бійню, де подають антрекоти не першої свіжості, – сказала як відрізала його Олеся.
— До речі, ти в анкеті зріст вказав – 180 сантиметрів. А в реальності скільки, 165 чи що? Я ж спеціально високих мужиків дивлюся.
Баскетболом професійно займалася, у мене зріст 190. А ти ось куди мені, малий якийсь. Що за радість, коли в пупок дихають. Навіщо брехати?
— Я не брехав. Ти взагалі зріст не вказала. Та й на фото явно молодша. Скільки там собі років відмотала? Десять, двадцять? Це взагалі нормально, старі фото ставити?
— Так і ти не орел, Толечко. Шкода сумна, а не мужик. Букетик геть, як зі смітника дістав.
Ображений Анатолій пирхнув і запропонував:
— Ну так що, давай не експериментувати. Будемо вважати, що знайомство не відбулося.
— Ну вже ні. Ти мені до побачення такий допит вчинив, тепер моя черга. Я теж маю право на розваги. А ти ж нічого не втрачаєш, Толенько!
Свою частину рахунку я оплачу сама, – посміхнулася Олеся, – а то й тебе пригощу. Замовляти. Компенсую витрачений час. До такого звернення Анатолій не звик. Він знітився, потім подумав і вирішив, що можна залишитися. Замовив собі кілька страв. Подорожче, раз самому платити не доведеться, і почав спілкування:
— А ти правда колишня баскетболістка? А чого тренером не стала?
— Вони мало отримують. Та й наїлася я баскетболу з дитинства і в юності. Досить. Я в бізнес пішла, тут у мене не гірше виходить. І грошей істотно більше.
— Олесь, а заміж все-таки чого не вийшла? – сумно дивлячись на супутницю запитав Анатолій.
— Знову розпитування. А що ти, Толенько, не одружений досі? Невже жодна жінка не зазіхнула?
— Все не так, – образився Анатолій, – просто у мене високі стандарти! Мені потрібна не просто жінка, а дружина, берегиня вогнища. Богиня, загалом! Щоб вдома чекала і заміжня до цього не була.
— Так, так ти довго шукати будеш. А чим тебе розлучені не влаштовують? Мені здається, ти якраз їх цільова аудиторія. І обігріють, і приголублять.
— Ну навіщо мені чиєсь те що вже було в використанні? Ось ти, Олеся, напевно хотіла б уже заміж. Дозріла і готова до створення сім’ї, – розпочав заготовлену промову Анатолій.
Але співрозмовниця несподівано розсміялася:
— Ще чого. Чоловіка я на сайті знайомств б не шукала. Милий мій, я з такими, як ти, спілкуюся, коли мені коханець на одну ніч потрібен. А не чоловік.
— Почекай, але у тебе ж вказано, що забезпечена, з бізнесом і квартирою, чоловіка шукаєш, – розгублено промовив Анатолій.
— Так. А ти що, до сих пір в свої 45 років в казки віриш? Та на цю замануху навіть діти не поведуться, – реготнула Олеся.
Незабаром принесла замовлення. Жінка із задоволенням випила апельсиновий фреш і чашку кави, потім відійшла на хвилинку подзвонити. Толя якраз вп’явся зубами в соковитий антрекот і на відсутність співрозмовниці не звернув увагу.
А потім, коли все доїв, зрозумів, що Олеся так і не повернулася. Він покликав офіціанта, запитав:
— А ось дама зі мною сиділа, де вона?
— Так поїхала давно на таксі. Сказала, рахунок за вами. Чайові у нас вітаються, – посміхнувся офіціант.
Побачивши рахунок, Анатолій остовпів. Платити довелося, хоч і до сліз шкода було витрачених грошей. Вийшовши з ресторану, чоловік почав гарячково шукати профіль своєї співрозмовниці на сайті знайомств, але сторінка була видалена.
Олеся в цей час сиділа зовсім в іншому кафе, затишному і камерному, з жінкою років сорока. Сміючись, вони обговорювали, як все пройшло:
— Ось, Людко, дорого б я віддала, щоб ти подивилася на його обличчя в момент оплати рахунку. Але поки задовольняємося цим. А ти не вірила, що вдасться провчити цього любителя халяви.
— Та вже, досі пам’ятаю ту ганьбу, коли він мене прямо в ресторані кинув з неоплаченим рахунком. Добре, ти швидко приїхала, – посміхнулася Людмила. – А ці його міркування про жінок!
Я навіть автосервіс змінила через нього. Мені ще господар місяць потім дзвонив, питав, чому. А що я йому скажу? Ваш слюсар кинув мене на побачення в ресторані, не сплативши рахунок? Визнав негідною себе?
— Ну, цього разу він отримав по заслугах. Сподіваюся, ми будемо не єдиними, кому це прийде в голову. А поки святкуємо, подруга, ти помстилася.
Анатолій намагався знайти Олесю і вимагати з неї гроші за «побачення» і моральну компенсацію за понесені страждання, але не зміг – «баскетболістка» як у воду канула.
Чоловік не втрачає надії зустріти свою долю, тому продовжує знайомитися з жінками в додатках.
Тільки по ресторанах більше нікого не водить. Хіба мало що у цих хижачок на думці?
