У тітки був ювілей, – розповідає Настя, – вони ж за містом живуть, нас запросили, там шашлик, баня, велика компанія зібралася. Час провели просто чудово, щоправда, свекруха образилася знову.
—А на що? Що до неї не приїхали? Пообіцяли й не змогли?
— Та ні ж, що нам у неї робити? Серіал сидіти разом дивитися? Або обговорювати підвищення цін на туалетний папір? Усе набагато веселіше, свекруха ображається, що всі події та свята в середовищі моїх близьких відбуваються без неї, – усміхається Настя.
—А вона твоїй тітці яким боком?
— А таким, ми ж сім’я, як це, нас покликали, сина її не могли не покликати, він же їй чоловік, а її, бідну, не запросили. Уже 3 роки одна й та сама пісня.
— А не розповідати їй не пробували? Ну мовчати й усе, мовляв, у кіно ходили й усі справи. Або вона і в кіно з вами напрошується.
— Пробували, – відповідає Настя, – але мама чоловіка пішла, робити ж нічого, вона моніторить усі соцмережі, які є. Не додати її не могли, наприклад, мої батьки, а через них вона і по всій рідні тепер ходить. До половини взагалі в друзі постукала, прийняли з ввічливості. Тепер сидить і дивиться фото, дні іменин, ну знаєш, там же висвічується…
Настя одружена 3 роки, дітей у них із чоловіком поки що немає, живуть в однокімнатній квартирі, купленій за допомогою родичів Насті ще до шлюбу, тепер збирають гроші на житло побільше. Родичів у молодої жінки багато: і мати, і батько з багатодітних сімей, сама Настя – наймолодша з 3-х сестер і брата.
— У нас усі вдалі, – каже про свою сім’ю Настя, – усі вийшли в люди, усі благополучні. Сім’ї у всіх міцні, родинні зв’язки розгалужені. Якщо в родині ювілей, то що твоє весілля! Або в кафе збираємося, або в тих, хто живе за містом. Просто дні народження, звісно, проходять скромніше. Ну і без приводів можемо вирішити і побачитися.
Сестри з чоловіками частенько кличуть Настю з чоловіком за місто. То на риболовлю, то на шашлик. Приймають пропозицію подружжя із задоволенням, усе проходить весело і дружно. Чоловік здружився з рідним братом Насті, кілька останніх років сім’ями зустрічають Новий рік.
— Чоловіка мого якось одразу всі прийняли, – каже жінка, – та й як було б інакше? Він мій чоловік. Стосунки з усіма у нього чудові. Він на допомогу приходить і нам допомогу надають. Наприклад, встала в нас машина, коли ми влітку на весілля моєї подруги до Рівного ганяли, то дядько мій приїхав на своїй, причепив і тягнув нас до хати, точніше до автосервісу. Ні копієчки не взяв, але ж пропонували. Він же з роботи відпросився. Але в нас так не заведено, усі один за одного – горою.
У чоловіка навпаки, рідні практично немає. Він єдина і пізня дитина у свекрухи, бабусі й дідусі, які теж були «однодітними», уже немає їх. Батька в чоловіка теж давно немає. Свекрусі 64, давно на пенсії. І якось вона не влилася в їхню сімейну зграю.
— Прийде й мовчить, як їжак, погляд в одну точку і сидить, та ще й фізіономію нудну зробить, мовляв, голова від музики розболілася, дитячий вереск на нерви діє, – згадує Настя, – мої батьки з нею не спілкуватися не можуть, сваха все ж таки. Але й то, намагаються запрошувати її тільки тоді, коли не запросити було б проявом грубості. А решті моїх родичів вона хто?
— А це хто? А чому вона так одягнена? А це ким вам доводиться? А чому він так поводиться з цією? – кілька таких посиденьок, коли Настя змушена була напівголосно пояснювати свекрусі хто є хто, залишилися в її пам’яті дуже неприємним спогадом.
— Ну чого тобі до інших? – вважає Настя, – Хто у що одягнений, хто на кого як подивився, тьху! Сиди й відпочивай, її в розмову втягують, а вона мовчить, тупить і мені начитує, що в сестри моєї спідниця коротка, а в іншої чоловік надто розв’язно поводиться, а в брата дружина нафарбувалася надто яскраво.
— Та вже, – хитає головою подруга, – добре б мовчала, можна списати на те, що не її рідня, почувається сором’язливо. Але злословити й засуджувати навіщо? Адже бачать же інші й твій погляд, чують шепіт, кому захочеться в себе на святі таке?
— Ось саме! – каже Настя, – Дружать, навіть якщо рідня, за іншим принципом. Ніхто не зобов’язаний запрошувати неприємну людину, яка, якщо вже відверто, збоку припікає.
Кілька разів траплялося так, що мама чоловіка бачила в соцмережі значок, що хтось із родичів невістки буде через день іменинником, починалося промацування ґрунту:
— А чим плануєте у вихідні займатися? А до мене приїдете? А куди збираєтеся? Ах, у брата річниця весілля… Ясно, а я все одна й одна. А де відзначати будете? У його тестів на дачі? Весело вам буде, а я одна й одна, ех, нікому не потрібна, нікому до мене діла немає…
— От хто вона тестю і тещі мого брата? – обурюється Настя, – Як я маю її привезти до них на дачу? Знайомтеся, моя свекруха чи що? Маячня. Та й незручно мені за неї. Чоловікові теж незручно за те, що мама така нав’язлива. Ми навіть шифруватися пробували, так вона примудрилася до нас приїхати в той день, коли сестра моя відзначала 10 років своєму синові. Ну знаєш: «Я під дверима стою, а ви де? Іменини у племінника? А що мені не покликали? Я б теж хотіла розважитися».
— Немає слів, а сказати відкрито, що не хочуть її бачити? Ні? Ну в принципі я розумію, чоловікові не хочеться ображати маму, тобі не хочеться ображати чоловіка. Я її не зрозумію. Що за прикол так себе принижувати? Не кличуть і не треба. Знайди заняття, знайди компанію за інтересами, хобі заведи. Чого до молодих лізти і в «чужі гості» нав’язуватися?
— Ось і я про те, – каже Настя, – навіює чоловікові почуття провини, така вона бідна, самотня, ніхто її нікуди не кличе. А приятельок у неї й немає. По-моєму, її навіть сусідки на лавочці зі свого кола вже викреслили, моя бабуся таких називала приліпаками. Вона ж ще й скаржитися любить.
Одного разу на Новий рік, коли Настя з чоловіком перший рік були в шлюбі, зібралися малим колом (осіб 12) у батьків Насті. У молодої дружини тоді сестра була в цікавому положенні.
— Сіла з нею, та ж ні танцювати не може, ні піти кудись, особливо з трикімнатної квартири піти нікуди. Присіла їй на вуха, спочатку розповідала про свій цукор і аналізи сечі, а потім почала згадувати всі історії нещасних випадків виношування дітей, які на її пам’яті траплялися: там матусю не врятували, там немовляті щось пошкодили. У мене сестра мало не в істерику впала, чоловік змушений був її додому відвозити. Не сперечаюся, може й поговорити їй просто не було про що, але в усьому вона така, недоречна.
Минулого року свекруха ще на початку листопада почала випитувати про плани на новорічну ніч. Дізнавшись, що молоді йдуть у гості до молодих, мама чоловіка поцікавилася про те, як планують відзначити свято батьки Насті. А її тітки? А дядько? А свати брата куди?
На всі запитання Настя відповідає коротко: «поки не знаю». Але як же задовбали її ці запитання. Адже потім буде ниття, що її знову ніхто нікуди не покликав, а вона ж – сім’я чи як?
