— І навіщо тобі шукати цього Івана, якщо ми й так можемо підібрати для тебе гідну пару, – говорила Катерина подрузі. – Донька вже доросла, у неї своє життя, а тобі ні до чого залишатися на самоті.
— Ти не розумієш, – відбивалася Тетяна. – У нас з Іваном у молодості красива історія кохання була. Тоді ми не змогли бути щасливими, оскільки батьки розлучили.
— Але після цього тридцять років минуло, і він може бути багатодітним батьком і зразковим чоловіком, – висловлювала свою думку Катерина. – Ми знайдемо тобі на сайті знайомств іншого нареченого і все в тебе буде добре.
— Я повинна зустрітися з Іваном, ти не розумієш, – відбивалася Тетяна. – Мені здається, що я його навіть зараз упізнаю із сотень людей. Тільки знайти непросто, тому що в соціальних мережах його немає, спільних знайомих у нас не залишилося і взагалі я не впевнена, що він у нашому місті залишився жити.
— От і досить грати в приватного детектива і шукати міфічне перше кохання, – нервувала Катерина. – Ти маєш чудовий вигляд у свої п’ятдесят чотири роки, тож женихи в чергу вишикуються.
Тільки не потрібні були Тетяні ці черги і чим далі, тим сильніше вона хотіла знайти Івана. Вони справді були закохані під час навчання в інституті, але тоді втрутилися батьки з обох сторін і все зіпсували. Іван тоді навчання кинув і рвонув за кордон заради заробітків. Таня після інституту зустріла Михайла, швидко все закрутилося, вони одружилися, а потім з’явилася дочка Ксенія. Так понад двадцять років пролетіли перед очима, а потім чоловік пішов до іншої жінки, а вона залишилася одна. Через деякий час Катерина взяла ситуацію у свої руки і вирішила видати подругу заміж. Тільки Тетяна категорично відмовлялася від знайомства з іншими кавалерами і не втрачала надії знайти свого Івана.
— Я перерила всі пошуковики, дізнавалася в сина, як шукати людину, – торохтіла потім Катя. – Не знаю я, де твій Іван. Зате на сайті знайомств зараз є кілька підходящих на роль нареченого кандидатів.
— Ти не розумієш, мій Іван особливий, я тепер точно знаю, що не маю права проґавити останню можливість його знайти і возз’єднатися з ним, – відмовлялася вкотре Тетяна.
Катерина серйозно підійшла до вирішення питання. Взяла в подруги дані про її колишнього коханого і попросила сина пошукати його за своїми каналами.
— Костя працює в службі безпеки і спробує щось зробити, – говорила вона Тетяні. – Уперто не розумію твоєї принциповості, ми тільки час даремно витрачаємо.
— Ти не розумієш, у нас було настільки велике кохання, що я не зможу забути його ніколи, – зітхала Тетяна. – Я впевнена, що він теж мене пам’ятає.
— Ага, тільки не думаю, що твій старий принц вирішить покинути сім’ю на схилі років і повернутися до тебе, – вже злилася подруга Катя. – Усе потрібно робити вчасно, і ваш час давно минув.
Тільки Тетяна думала інакше. Поки донька була маленькою, вона опікувалася сім’єю і тільки іноді згадувала історію нездійсненого кохання. Потім вона поїхала в інше місто і вийшла там заміж, чоловік Михайло втік, а вона залишилася одна. Часу для спогадів і занурення в минуле знайшлося чимало, оскільки самотніми вечорами жінка дивилася старі фото і згадувала приємні моменти.
— Наші діти теж будуть із веснянками? – запитував її Іван багато років тому.
— Якщо будуть схожими на мене, то скоріше за все будуть, – сміялася Тетяна.
— Ти красива, нехай будуть схожі на тебе, – відповідав її наречений.
Тетяна пам’ятала, з яким трепетом бігала до нього на побачення. Обранець читав вірші, розповідав про плани на майбутнє і погляди на створення сім’ї. Вони багато в чому збігалися, і від цього ставало тепло на душі. Їхні стосунки тривали рік, а коли молоді люди оголосили про рішення одружитися, батьки зробили все, щоб перешкодити цьому. Його рідня відмовлялася приймати невістку з бідної сім’ї, вважаючи сина гідним кращої супутниці. Її батьки пішли на принцип і заборонили доньці бігати на побачення та спілкуватися з Іваном, вони хотіли, щоб донька зосередилася на навчанні. Закохані зустрічалися потайки, почали сваритися і після чергової сварки розійшлися назавжди.
— Іван поїхав працювати і будувати своє життя в іншому місті і нічого за ним бігати, – сказала їй тоді мати хлопця. – Розумію, що ти вирішила сісти йому на шию і життя своє добре влаштувати, тільки ми цього не допустимо.
— Але я не шукаю вигоди, – плакала Таня. – Я просто люблю Івана, у нас же все добре.
— У нього і без тебе все добре, – злобно висловлювалася його мати. – У нашого сина вже є інша дівчина, а ти більше не плутайся під ногами.
Ось після цієї історії вона і перестала чогось домагатися або намагатися змінити. А коли Михайло покликав заміж, погодилася тільки заради бажання забути минуле і втекти з рідного дому. Згодом звикла до чоловіка, доньку обожнювала, а чоловіка просто приймала як доповнення і все. Так і жили б далі, якби чоловік не пішов із сім’ї. Тетяні тоді не було особливо боляче, вона навіть видихнула від полегшення. Тільки тепер не могла відбитися від спроб подруги влаштувати її особисте життя.
— Танцюй і біжи за тортом, – увірвалася у квартиру через кілька днів Катерина. – Звичайно, тепер мій син вважає нас неадекватними дамами, але він знайшов координати твого Івана.
Тетяна всю ніч не могла заснути і дивилася на заповітні цифри. Вона тільки через кілька днів зібралася з духом і набрала номер.
— Сподіваюся, я не відволікаю і ти готовий приділити кілька хвилин давній знайомій? – запитала вона пересохлим голосом.
— Таня? Я не очікував твого дзвінка, – явно розгубився Іван. – Як ти знайшла мене? А, втім, неважливо, я тебе слухаю.
— Просто вирішила дізнатися, як і чим ти живеш, – не чула свого голосу від стуку в скронях Тетяна. – Якщо ти зайнятий, набери сам, коли буде зручно.
— Телефоном мені зараз говорити не дуже зручно, – відповідав Іван. – Давай зустрінемося в п’ятницю в кафе біля фонтана.
Тетяна так сильно не переживала навіть перед своїм весіллям, як перед цією зустріччю з першим коханням. Він прийшов вчасно, мав гарний вигляд і презентував їй гарний букет.
— Це моє улюблене кафе, – не знала, з чого зав’язати розмову Тетяна. – Часто тут буваю.
— Я теж часто сюди приходжу, – усміхався чоловік. – І при цьому ми жодного разу не перетиналися тут, це просто якийсь злий рок.
— Напевно, – відчувала себе підлітком жінка. – Як живеш, чим займаєшся?
— У мене все добре, живу за кілька кварталів звідси, тримаю невеликий магазинчик із продажу шкіряних виробів, – розповідав Іван. – Багато років пропрацював за кордоном. Потім повернувся в місто, квартиру купив, з роками дача з’явилася і, в принципі, все добре.
— Я рада за тебе, – не наважувалася запитати про головне жінка. – У мене теж усе добре, донька в столиці, чекаю на онуків.
—Тут я тебе випередив, у мене вже троє онуків: Микита, Дмитро і Тетянка, – сміявся Іван.
— Красиві імена, – намагалася не зомліти Тетяна.
— Так, ми з дружиною все робили для дітей, тепер ось онукам радіємо, – не став далі відтягувати важливий момент чоловік. – Це дружина вмовила дочку назвати молодшу онуку Танею.
— Я й не збиралася нічого подібного питати, – почервоніла жінка. – Звісно, розумію, що багато людей із таким ім’ям, і взагалі, наша історія давно закінчилася…
— Ну так, – погоджувався Іван. – Тільки в тебе навіть через роки залишилися веснянки, які мені завжди подобалися.
Далі розмова йшла на загальні теми, і Тетяна не стала її затягувати. Вона зрозуміла, що бачить Івана востаннє в житті, і йому потрібно поспішати додому до своєї сім’ї. Вирішивши його знайти, вона прекрасно усвідомлювала можливість такого розвитку сюжету, але не могла зупинитися з надією на диво. Тільки сьогодні вони обидва сказали одне одному «Прощавай», яке залишалося несказаним усі ці роки. В Івана тепер була своя улюблена маленька Тетянка, а Тетяна більше не мала права втручатися в їхнє життя і взагалі зрозуміла, що даремно все це затіяла. Вона обіцяла Катерині подумати про наречених із сайту знайомств, тільки не зараз, пізніше, напевно.
Як думаєте, чи варто було жінці шукати своє перше кохання?
