Був у моєму житті випадок. Я вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка. А ще в мене була однокімнатна квартира, яка залишилася пустувати.
Через якийсь час туди попросилася жити знайома, у неї виникли труднощі з житлом, і вона опинилася мало не на вулиці. Мені стало шкода її, тож я її пустила туди пожити.
Просилася вона пожити на 2 місяці. Так я її навіть за рік із квартири виселити не могла. На той момент мені квартира знадобилася, з чоловіком не ладналися стосунки, а повернутися нікуди. Так ця знайома ще й матір свою до цієї квартири привезла.
Я зайшла до квартири й одразу не зрозуміла, що відбувається, речей багато, всі вони стоять мало не в проході. На підлозі лежать надувні матраци.
Запитала в неї, що відбувається, Відповіла, що до неї приїхав в гості коханий, ну й мама почала жити з нею. Я була в шоці, коли побачила цей табір.
Отак і жили всі в одній кімнаті — я, мій шестирічний син, знайома зі своїм співмешканцем, її син підліток, її мати, а потім ще й брат у неї з навчання приїхав.
Але все це дрібниця, в порівнянні з тим, що вона за моєю спиною намагалася забрати в мене квартиру. Коли, нарешті, все це скінчилося (я поїхала до сусіднього міста за контрактом працювати), а вона через якийсь час з’їхала.
Поїхала вона не заплативши мені жодної копійки за проживання, залишила величезну заборгованість по комунальним послугам та плітки про те, що вона зі мною повністю розрахувалася і це я їй винна, і щоб з мене гроші вимагати, найматиме когось там.
Висновок: не роби добра, не отримаєш зла. Не вистачило мені волі одразу це все вирішити.
