Галина Геннадіївна була природженою свекрухою. Не сухою, стриманою свекрухою, а саме свекрухою – безцеремонною, впертою, голосистою. Її мама Люда боязко ділилася з подружками враженнями від новонародженої донечки.
– Лежить у ліжечку сердита, губки кривить, брівки хмурить, кулачки стискає – вилита свекруха.
На щастя, свекруха самої Люди, Валентина Григорівна, жила в сусідній області і до сина вибиралася нечасто. Але якщо вже була, то про це знала вся пекарня, де працювала Людмила.
Опара в неї не піднімалася, вона плутала ванілін і лимонну кислоту, пироги виходили кривобокими і блідими, а сама кондитерка здригалася від будь-якого звуку.
– Слухай, бери-но ти за свій рахунок, – сказала роздратовано завідувачка. – А поїде твоя свекруха, повертайся.
– Надія Іванівно, помилуйте! – Люда зірвала з голови крохмальний ковпак і притиснула до грудей. – Я хоч на роботі від неї рятуюсь. А так доведеться цілий день бути з нею та каятися.
– Каятися? У чому?
– У всьому! Не так готую, не так прибираю, не так із сином її поводжуся… Надієчко Іванівно, я навіть штори не так розсмикую!
– А як треба? – здивувалася завідувачка.
– Не знаю. Але ж не так!
Коли народилася дівчинка, Валентина Григорівна негайно прибула на поміч. Змусила назвати доню Галиною – на честь її покійної матері, демонстративно хрестила дитину, хоча у батьків могли бути неприємності, залякала педіатра і патронажну сестру, довела невістку до нервового тику і відбула за місцем прописки в глибокому переконанні, що це дурниця.
У Людмили ще тиждень очі були на мокрому місці. Так що чоловік її Генадій заліз у заначку, куди відкладав на човен із мотором, і купив дружині золотий ланцюжок із кулончиком.
Незважаючи на похмурі прогнози бабки, немовля не тільки вижило, а й цілком благополучно росло і розвивалося. Галочка вчасно пішла, швидко освоїла горщик і рано заговорила – чисто та розважливо.
У віці «чому» вона вводила оточуючих у ступор філософськими питаннями:
– Що ти любиш? Яка ти людина? Навіщо потрібні посмішки? Подруги Люди з пекарні та друзі Гени з машинобудівного заводу – люди душевні, але прості, – губилися та обіцяли дівчинці велике майбутнє.
До речі, з суворою бабусею вона розібралася за дві секунди. Якось Валентина Григорівна налетіла зі своїм традиційним візитом і вже за п’ять хвилин зайшлася в крику через нещодавно куплений диван, яким пара дуже пишалася.
Чи бачиш, оббивка занадто світла, не практично. П’ятирічна Галочка послухала цю істерику, потім схопила бабині сумки і потягла їх до хвіртки.
– Гей, куди ти тягнеш мої речі? – обурилася та.
– Ти приїхала до нас без любові. Кричиш на маму. Їдь.
– Налаштували дитину проти мене! – заверещала свекруха.
Але внучка тицьнула їй в обличчя щойно подаровану ляльку і суворо відповіла:
– Забирай. Не потрібні мені подарунки. І повчися добре поводитися.
– Ага, мати, заклопотала? – зареготав Генка. – Галка у нас дівчина серйозна. Я якось з хлопцями премію обмивав, та й перебрав. Так вона, віриш, тиждень мене виховувала.
З того часу Люся в дні приїзду свекрухи не водила доньку в садок і спати укладала пізніше. Валентина Григорівна, бувало, виїжджала, так і не висловивши невістці всього, що накопичилося.
Звичайно, розважлива дівчинка з безперечними лідерськими якостями стала знахідкою і для школи. Староста класу… Галина зовсім трохи не дотягла до золотої медалі. Виключно з властивої їй раціональності. Ну, не бачила вона сенсу у літературі.
– Зайці та ведмеді не розмовляють. Коваль Вакула не міг літати на чортах, оскільки чортів не існує. З таким же скепсисом Галка ставилася до співу, малювання та фізкультури. Натомість за точними та природничими науками мала найвищі оцінки.
Вчителі радили вступати до столичного вишу, але вона вирішила навчатися заочно. Почала хворіти мама; бабусю, якій виповнилося сімдесят, треба було провідувати. До того ж, повернувся з армії Дмитро Кушренко – син начальника цеху машинобудівного заводу.
Побачив ошатну Галочку – вона саме йшла на випускний – і аж рота роззяв.
– Галка, ти прямо наречена!
– Подумаєш, наречена, – хмикнула випускниця, обсмикуючи небесно-блакитну кримпленову сукню. – Я на своєму весіллі взагалі королевою буду.
– Добре! – з ентузіазмом вигукнув хлопець. – Я тоді матері скажу, нехай відріз велюру мені на костюм дістає.
– Годиться, – кивнула Галя. – Тільки нехай не чорний бере, а синій. А ще краще сірий. Гарно виглядає.
Не сказавши жодного слова про кохання і навіть жодного разу не поцілувавшись, вони на своїх щоденних побаченнях прискіпливо обговорювали список гостей, місце, де проведуть медовий місяць, і як назвуть синів.
До обласного міста поїхали разом. Галка – на сесію для заочників, а Дмитро – подав документи на третій курс. Повернулися, подали заяву.
А куди подітися, якщо вже так ретельно розпланували? У певний термін з’явився син Сашко. Коли Галина захистила диплом, народила ще двох хлопчаків-погодок.
Вийшовши з декрету, вона отримала своє перше підвищення. Через три роки зробила ще крок кар’єрними сходами, обігнавши чоловіка.
Дмитро за всіх його позитивних якостей був зовсім позбавлений амбіцій. Дружина пропадала на роботі, підвищувала кваліфікацію, навіть трохи інтригувала, а він у будь-яку вільну хвилину змивався з тестем на рибалку, частенько повторюючи, що час, проведений з вудкою, в загальний стаж життя не зараховується.
Організатором Галина виявилася чудовим, у людях розбиралася чудово і легко відрізняла законні вимоги від порожньої демагогії, до якої робітники любили час від часу вдаватися.
Тепер її назвали б «ефективним менеджером», а тоді називали за очі «бій-бабою», а тим, кому траплялося потрапити під її важку руку, – «свекрухою». І заздалегідь шкодували майбутніх невісток.
Сама Галина Геннадіївна так далеко не заглядала, хоч і зізнавалася в розмовах з подругами Тетяною та Вірою, що сучасні дівчата не дуже їй до душі і що змовчати, якщо що не так, вона не зможе.
Особливо її турбував первісток. Рум’яний здоровань Сашко пішов у батька. Недурний, але млявий, безініціативний і такий самий любитель риболовлі.
Другий син, Владим, був її копією. Задира і заводила, він ще п’ять років питав, як йому стати справжньою людиною. А молодший, Славко, – щось середенє. То ладен гори згорнути, то над віршами плаче.
Втім, особливо вовтузитися з синами Галині Геннадіївні було ніколи. Вона впритул наблизилася до посади заступника директора. І коли її попередника нарешті змогли відправити на заслужений відпочинок, з головою поринула в роботу.
– Адже замовнику що важливо? – міркувала вона. – Якість, вартість нашої продукції, обсяги, терміни, логістика. А наш Белов тільки промови на зборах здатний штовхати.
– Це точно, – погоджувався директор. – Наші партнери дивилися на нього, як на уламок минулого, особливо коли він напирав на солідарність. Тож впрягайся, Галино Геннадіївно.
Вона й упряглася. Завдяки її кипучій енергії заводські склади стояли напівпорожніми, а часом навіть доводилося виводити третю зміну, щоб укластися в строки.
За роботою не помітила, як виріс старший син і, повагавшись між мореплавцем і технологічним, таки вирішив йти стопами батьків.
Навчався він нормально, регулярно дзвонив та приїжджав. І їм здавалося, що вони повністю знають про його життя. Тому його поява з дівчиною стала чимось на зразок грому з ясного неба.
– Мамо, тату, це моя Катерина. Струнка повногруда невістка виглядала настільки привабливою, що батько сімейства захоплено прицмокнув, а очі Галини Геннадіївни блиснули недобрим блиском.
Перше враження виявилося абсолютно вірним. Катерина на город виходила тільки позасмагати, нехтувала ситною домашньою їжею, страждала від відсутності в їхньому райцентрі бодай якогось суші-бару, а приймаючи душ, виливала кубометри води: «якщо у вас навіть маленького басейну немає».
– Як невістка? – питали Галину її подружки Віра та Тетяна.
– Нормальна дівчина, – стримано повідомляла Галина. – змусила Сашка за англійську засісти. Вони хочуть за кордоном попрацювати.
– І ти відпустиш? – А чому ні? Нам не довелося подивитися світ, так хай хоч діти мандрують.
– І кинуть вас із Дмитром на старості років?
– Ну, до старості нам поки що далеко. Крім того, у нас ще двоє підростають.
– Знаєш, мені здається, що наша Галка побоюється невістку, – шепотіла Віра.
– Та вже, – кивала Тетяна, – правильну дівчину вибрав Сашко. Вона і себе образити не дасть, і сином командувати не дозволить. Пара розписалася перед закінченням університету. І одразу ж поїхали за кордон.
– Галю, як же так, навіть весілля не відгуляли? – дивувалися подруги.
– Вони все правильно зробили. У Вадима зі Славком випускний, вступи. Куди ще весілля гуляти? Ми їм просто гроші подарували, щоб було на що жити в чужій країні.
– А на мене, якщо весілля не було, то й родина начебто несправжня, – із сумнівом хитала головою Тетяна.
– То чому ж? – Ну, коли весілля, то молоді на кшталт зобов’язання перед рідними, перед друзями беруть: любити, берегти. А твої перед ким обіцялися? Перед невідомою тіткою із рацсу?
– Подивимося, хто довше разом проживе, мої, які ні копійки батьківських грошей на свято не витратили, чи ваші, через які ви у кредити років на п’ять влізли, – суворо відповіла Галина. І подружки-плітки присоромлено замовкали. Галка – вона така, словом як мокрою ганчіркою по фізіономії вріже.
Дзвонили молоді нечасто, хоча Галина з чоловіком і скайп підключили, і всі ці вайбери-швайбери освоїли. Але Галина не ображалася.
– Значить, все гаразд у них, якщо не скаржаться та грошей не просять. Щоправда, звістка про те, що Сашко пішов із роботи, її засмутила.
– Як же він тепер? Чи замість Катерини в декреті сидітиме?
– Ні, він у рибний патруль влаштувався, – пояснив Дмитро, з яким розмовляв син. – І на іхтіолога пішов навчатись.
– А що, теж річ, – задумливо сказала Галина Геннадіївна. – Інженер із нього посередній, а рибалку він завжди любив. Розумниця Катька, що його підтримала. Адже це я колись від мореплавця його відмовила, а дружина, виходить, на його боці.
– Ну так, – погодився чоловік. – Перспективна справа. У нас до рибного господарства як до пустощів ставляться. А там із кожним карасем як із рідним пораються.
Тим часом тяжко захворіла та померла непримиренна бабуся Валя. Похорон, поминки, продаж будинку з усією чисельною живністю. Про те, як прилаштовували бабусю козу Люську, названу на честь невістки, можна цілу повість написати.
За всіма цими сумними турботами Галина і не помітила, що виросли і стали нареченими сині-погодки.
– Мамо, тату, знайомтеся, це моя Аля. Галина Геннадіївна мимоволі здригнулася – Вадим точнісінько повторив слова старшого брата. Ось тільки наречена його разюче відрізнялася від яскравої самовпевненої Катерини. Тендітна бліденька Аліна ховалася за спиною нареченого і боялася очі підняти на майбутню свекруху.
– Ну вже на цій-то Галка відіграється, – коментували Віра з Танею. І десь мали рацію. Вадим націлився на завод, де працювали батьки, а весілля – чудова нагода перезнайомитися з керівництвом у неформальній обстановці. Поки наречень із батьком організовували зал, транспорт, культурну програму, свекруха з невісткою вирушили вибирати вбрання.
– Я після двох годин у салоні та п’ятнадцяти примірних суконь уже плакати хотіла, – скаржилася Галина. – Аліна, кажу, визначся вже якось. А вона: не знаю, мені всі подобаються, давайте краще ви, мамо. З фатою, туфлями та сама історія.
– Галю, невже не гаркнула на неї жодного разу? – посміювалися подруги. – Та я подивитись у її бік ще раз боюся! – сплеснула руками Галина Геннадіївна.
– Вона одразу, як та мімоза, листочки складе і тремтить. Днями хотіла вигнати її із кухні. Адже від плити не відходить! Такі різносоли готує, що я три кіло лишніх уже набрала. Розплакалася моя Аліна.
– Я, каже, лазаньєю хотіла вас угостити. Іди, кажу, сонечко, роби що хочеш.
Загалом і з іншою невісткою не вдалося виявити специфічні свекрухіні якості. А коли Аліна ще й порадувала двійнятами – хлопчиком і дівчинкою, – Галина з чоловіком і зовсім готові були невістку на руках носити і називали тільки донечкою.
А ось третю довелося довго чекати. Славко, закінчивши виш, поїхав до брата за кордон. Кілька років поїздив далекобійником. Повернувшись на батьківщину, пішов переучуватися на програміста. Вдома з’являвся нечасто і завжди один.
– Славко, коли ж ти наречену в будинок приведеш? – хвилювалася мати. – Твої брати давно вже одружені, дітей вирощують, а ти все холостякуєш.
– Розумієш, мамо, я сам не можу зрозуміти, чого хочу. То шукаю таку, як Катерина Сашка, на кшталт залізна леді. То придивляюся до таких, як Алінка, тихих, скромних. І ніяк не визначусь, що мені більше підходить.
– Визначайся, синку, швидше. Але Славко дотяг до тридцяти і лише тоді привіз до батьків наречену.
– Мамо, тату, знайомтеся, це Юлія. Невисока, очі, з вогкуватим носиком дівчина розплющила рота, щоб привітатися, і раптом крутнулася на одній нозі і вилетіла на подвір’я, регочучи на весь рот.
– Що це з нею? – здивувалися батьки.
– А це я їй анекдот розповів, аж ніяк заспокоїтися не може, – знайшовся Славко. Ну, не розповідати ж, що Юлію розсмішили ініціалі майбутньої свекрухи.
– Подвійне “ге”! – заливалася вона всю дорогу. – Славко, як вона живе все життя з цим?
– Нормально живе. Перестань дуріти! Але зупинити Юльку було неможливо. Вона бачила смішне у всьому. Їй навіть комедії не треба було дивитися. Вона й так увесь час реготала.
– Раденько, шо дурненька, – бурчала спочатку Галина Геннадіївна. – Ви б побачили, що вона у весільному салоні влаштувала! Скакала чортиком, застрягала у кринолінах, корчила списи зеркалам.
Віра з Тетяною не дивувалися. Самі бачили, що наречена ледь витримала весь офіціоз на весіллі. Ледве поставивши підпис у належному місці, помчала під звуки марша Мендельсона і, уткнувшись чолом у гіпсовий медальйон із купідоном, реготала до знемоги.
Так вони і на всіх знімках зображені, сповнені урочистістю гості і наречена, що сміється. Молодята купили квартиру в обласному центрі.
Славко за комп’ютером заробляє, а Юлька відкрила студію анімації. Вже має кілька дипломів за свої роботи та замовлення на рекламні ролики повно.
Народилася в них Кірочка, така ж смішна, як мама. І в пологовому будинку досі згадують породіллю, що регоче.
Все добре і у її старших. Ось тільки Галини подружки ніяк заспокоїтися не можуть.
– Хто б міг подумати, що з нашої крутої, жорсткої Галки така свекруха вийде! Усі невістки у неї золоті. Чи їй так пощастило, чи ми в Галині чогось не зрозуміли.
