— У них бруду в квартирі по щиколотки, – шепотів народ. — Вони їдять недогризки зі смітника! Я сам бачив! — Немає холодильника і пральної машини! — На підлозі сплять, просто в смітті! — І Светка одна серед них дівчинка, як не соромно так жити
Подейкували, що Світлана, моя однокласниця, зʼявилася на світ на звалищі за містом. Принаймні їхній
Але найбільше я не хотіла, щоб чоловік розпускав свій вкрай довгий язик. Спілкування з рідними – це прекрасно. Але міра! Бісова міра має бути в усьому. Ми з чоловіком уклали угоду: у нас вдома жодної рідні
У мене другий шлюб і я просто в шоці. У моїй сім’ї, як і
— Ну ти й калоша, Вірко! – сама собі, роздягаючись перед дзеркалом, говорила Віра Сергіївна. – До чого ти дійшла, що від тебе залишилося? У тебе навіть заощаджень майже немає! Вже не кажучи про якісь цінні папери. Ти на себе подивися, на ногах сині зірочки. На боках і животі складки. Шия, Боже мій, ну чому у Лільки така гладка шия, а у мене вже давно не так. Ну куди мені ще чоловіка? Що мені з ним робити, тільки ганьбитися?
— Слухай, а ти в чому заощадження свої зберігаєш? На рахунках, в акціях якихось
— О! – Віра розсміялася. – Це бабусин код. Бачиш, три хрестики? Значить, тісто має підходити тричі. А ці закарлючки – вона так відзначала, для якого настрою який пиріг. — Для настрою? — Ну так. Ось цей, з маком – від безсоння. Цей, із вишнею – для важливих розмов. А ось цей… – Віра запнулася, – цей вона пекла востаннє
— Не можу я більше так! – Віра жбурнула сумку на диван із такою
— Великдень вдався, але паски у тебе вийшли сухі та низькі. Треба було довше тісто вимішувати. І масла побільше наступного разу клади. Ти якось халатно до цього поставилася, Аліно. У мене такі завжди пишні, як хмари. А у тебе вони — як цеглини. — А яйця чому такі бляклі? — підхопила сетриця, крутячи в руках великоднє яйце
— Алінко, а ти не забула, що завтра Великдень? — Гліб увійшов на кухню,
Днями телефонує синові й ниє, що так їй хочеться сир з виноградом. А сир, між іншим, той, що за шалені гроші. У фермерському магазині найдорожчий — її найулюбленіший. І не соромно синові телефонувати? Мені не набирає, через нього зайшла
— Ого, вона що теж «на ручки» хоче? — питає Ларису подруга сміючись. Маючи
— Мамо, – каже Аліна, – ну це ж нестерпно: посміхається в очі мені лицемірною посмішкою, а позаочі бабусі каже, що я її старою каргою називаю. Але ж не було такого ніколи. Бабуся при ній почала мене вичитувати, я розревілася, а вона така задоволена сидить
А чи чули ви в дитинстві від своїх батьків фразу: «Не смій дружити з
— Ану нагадай, навіщо ми сюди їдемо? Я міг би зараз на роботі доробляти квартальний звіт. — Тому що це твій спадок, і потрібно вирішити, що з ним робити, — Марина постукувала по екрану телефона. — Шість соток землі під Києвом. Знаєш, скільки це зараз коштує?
— Моя дача, дістанеться всім онукам порівну, я так вирішила, – говорила завжди Ганна
— Якщо тобі треба – залишай дитину. Я від своїх прав на дитину вирішив відмовитися, – сказав він одного вечора. Позбавлятися вже пізно, можеш здати його куди слід, справа твоя. Ось, тут невелика сума, щоб тобі вистачило на перший час. Вважай це моїм подарунком на нашу річницю
— Донечко, прошу тебе… вислухай мене! – ридала свекруха. — Ні, Віро Василівно. Говорити
Алла, спантеличено зітхнувши, поглянула на продукти і стала шинкувати салати. До риби вона перейшла в найостаннішу чергу. Дівчина раз у раз дивилася на годинник, розуміючи, що з хвилини на хвилину мають прийти гості
Двадцятип’ятирічна Алла сильно нервувала, прискіпливо обираючи зі свого гардероба найскромнішу сукню. Уперше за два

You cannot copy content of this page