Мені тридцять років, мамо, і я не заводжу сім’ю, знаєш чому? Я боюся стати як ти. А раптом це якось передається? А раптом я не зможу ужитися з чоловіком і залишуся з дитиною на руках, потім зустріну іншого чоловіка, подарую йому дитину, а старшого віддам… ні, не тобі, його бабусі
Пізно ввечері, коли Ліля вже саме збиралася скинути денний клопіт у душі й поринути
Юркові вже двадцять п’ять, і вранці його можна було застати у розлученої Людмили, яка була старшою за нього. Звісно, одружуватися він з нею не збирався, але свободу своєму розгульному характеру не обмежував
У хаті стояла така тиша, що аж дзвеніла. Лише муха дзижчала, кружляючи біля вікна,
Так би донька на онучку витрачала б свої гроші, на себе, на те, щоб відкласти, а то вона завела собі домашню тваринку на прізвисько Петя? А потім ще й це
— Отак я й знала, що нічого доброго з того весілля не вийде, —
Не впізнала?!!! Та як же не впізнала?! Впізнала з першої ж секунди, коли, обернувшись на чергу в супермаркеті, просто швидкоплинно ковзнула очима по цьому обличчю! Як же можна не впізнати людину, за яку виходила заміж
Зоя стояла в черзі супермаркету, і незрозумілий холодок пробіг їй по спині. Вона відчувала,
— Дала мамі слово колись, що не стану ображатися на те, що вона квартиру залишить братові. Тільки ось мама заповіту так і не написала і навряд чи напише
Наталя живе з чоловіком і сином у трикімнатній квартирі, яку взяли в іпотеку 9
Ось ця жінка стоїть прямо поруч із ними та з усмішкою дивиться на Сашка, ось стоїть за плечем і начебто обіймає його. На фото з батьками невідома жінка примудрилася протиснутися між Сашком та його мамою
– Коханий, а це хто? Я її начебто не знаю? – Марина вказала пальцем
– Ваш чоловік зраджує Вам, – звучав у голові незнайомий голос жінки. – Він любить мене. Тримають його тільки діти. Якщо не вірите, сьогодні о шостій вечора, ми будемо в готелі
Наталка відключила телефон і розплакалася. Бажання викинути телефон у смітник, не покидало. Наталка глибоко
– Синку, там тепер наша дача. Чекаємо на всіх завтра до дев’ятої ранку, – відповіла Галина Леонідівна
– Ну нарешті приїхали. Зачекалися на вас. Адже просила якнайшвидше, – сказала Галина Леонідівна
– Та ні, нормально готує начебто. Просто не завжди хочеться всіх цих тефтелів, супів із фрикадельками та м’яса по-французьки
– І від чого мені тебе сьогодні доведеться рятувати? – запитав Олег, запарюючи другу
Вона знову і знову влаштовувала сварки, не соромлячись присутності сторонньої людини. Дочку вона взагалі не брала до уваги
– Віра! – вигукнула мати в слухавку. – Приїжджай! Терміново! – Що знову сталося?

You cannot copy content of this page