— Погано там усе, — розповіли Тамарі. — Там нирки. Обидві. Дочка робила тест на сумісність, але, ти не повіриш, вона старому взагалі не дочка. Вона нас просила цього йому не говорити, звичайно, та й нам байдуже, матері вже немає, за зраду вже не спитаєш
— Такий там зараз цирк влаштувала, зовиця просто за голову хапається, – посміюється Тамара.
— Сашко, сьогодні приїдуть гості, тож поводься пристойно! — повчальним тоном попередила баба Шура. — Інакше замкну в курнику з Петьком! Сашко голосно занявчав, ластячись до ніг баби Шури. По голосу господині малюк зрозумів, що чимось розсердив її. Погладивши негідника, літня жінка посміхнулася. Ну як можна сердитися на цього янголятка?
Сашко розтягнувся на землі, під злегка пожухлим листям чорної смородини. Він з цікавістю спостерігав
Зарплата підвищується, нарешті зрушило все в неї на роботі з мертвої точки! Чоловік порадів, привітав, відвіз дружину на шопінг: треба ж виглядати на новій посаді. А потім героїчно переносив затримки Діни на роботі, вечірнє листування «по роботі», виходи у вихідні. — А за кілька місяців невістку посадили у крісло начальника відділу
— Так, а як же таке пробачити?! — хитає головою подруга. — Це ще,
— Так, не думав я, що дійде до такого, але ладу не буде у вас, доки домовика не заведете. — Кого? Звідки ж ми його візьмемо? І потім, хата в селі — це одне, а ось міська квартира… Казки! — А я допомогти можу. У мене на прикметі є один домовик. Дуже серйозний, все вміє, все знає
— Та я бачу, як ти працюєш у поті чола і виснажуєшся! Он які
— Дякую, тітко Орисе, дякую. Я дуже змерзла, не знаю, скільки пройшла пішки, але йшла весь день. Це яке село, темно вже, я нічого не зрозуміла. Просто падала від втоми, от і постукала до вас. — Це Семенівка, село наше велике, а ти звідки?
— Мамо Орисько, ти як тут? Ми ось із Данилком проходили повз, ідемо з
— Олесю, борщ є? Підігрій мені, часнику почисти, і хліба наріж побільше, домашнього хочеться! Олеся трохи скривилася, добре, чоловік її не бачив, але подумалося — ех, село! І пішла гріти борщ
— Олесю, я повернувся! Улянка вдома? — Владислав Григорович поставив сумку в коридорі, —
— Наталю, віднеси її, будь ласка. Мені до пенсії два роки залишилося. Не хочу я проблем. Наталя віднесла Лізу. Але не на вулицю, а до себе в підсобку. «Як можна кішку в дощ на вулицю…» — не розуміла вона
— Олено Степанівно, а чому Ліза на вулиці? Там же дощ іде! — Наталя
Він став бігати по ліжку і клювати кішок, які раптово стали сонними. Потім він злетів і пролетів на кухню, де пару хвилин безладно мотався по плиті та столу поряд, після чого… Сів на вентиль, що відкриває газ! І протягом деякого часу повертав його то туди, то сюди. Закривши таки краник, він повернувся до спальні і сів на підвіконня
Граф – так назвали маленького пташеня. Вороненя… Чоловік знайшов його на вулиці перед будинком.
— Справа не у стосунках, а в її дурній звичці все всім розповідати. Щоб у домі не сталося, за дві години про це знає вся округа. Вона буквально сідає й обдзвонює всіх своїх знайомих. Розповідає все докладно, в деталях
Олена увійшла до квартири подруги з таким виглядом, ніби з нею сталося щось надзвичайне!
Оленка зʼявилася на світ влітку, у самісінький розпал жнив, було тепло, тому й вижила. Малесенька була така, немов те кошенятко. Мати їй в перервах, між перевертанням сіна, дала життя. Відлежалася під берізкою, загорнула дівчинку в нижню спідницю, поклала та побігла далі працювати. Увечері глянула – жива. Ну що робити, довелося забирати
— Бабуню, дивись, яка кішка цікава! — Ой, онученько, та в чому ж її

You cannot copy content of this page