– Так, зібрав речі та поїхав. Ти уявляєш? Я б ще зрозуміла, якби він пішов до іншої жінки. Але він просто пішов у нікуди, оселився у своїх батьків. Що? Звісно, ​​повернеться! Я навіть не маю сумніву
– Рито, де ти ходиш? Я вже вся звелася! – зустріла мама доньку на
Квартира зберігала сліди прожитого життя: затертий килим, яким колись бігали маленькі племінники, оксамитові портьєри з вицвілими візерунками, старе піаніно, на якому Павлик вчився грати
У квартирі пахло валерʼянкою і старістю. Тітки Віри не стало у вівторок, коли за
Подружжя пройшло до вітальні, де їх зустрів новий диван, покритий товстим шаром заводського поліетилену. Навпроти на стіні висів телевізор, екран якого, незважаючи на свій більш ніж п’ятирічний вік, все ще був покритий захисною плівкою. Поруч з диваном на журнальному столику лежав телевізійний пульт у поліетиленовому пакеті
На кухні панував безлад: брудний посуд стояв у раковині, на столі красувалися свіжі фрукти,
— Теж мені родички! Через якусь дурницю готові мене під слідство здати! – після цих слів двоюрідна сестра жбурнула якийсь пакет на підлогу. Подружжя, яке нічого не розуміє, переглянулося. Таня підійшла, взяла мішок і розкрила його. Яке ж було її здивування, коли в пакеті вона виявила свої ж речі
— Маринко, прибери у своїй кімнаті, будь ласка, – мати дівчинки, Тетяна, з’явилася в
— І запропонували їм все зробити штучно, – каже Олена. – Ясна річ, що це шкідливо для жінки, але Віра чоловіка любить, а Андрійко на той момент просто в розпачі був: як так, він такий брутальний самець, а на холостому ходу
— Я б далі і слухати не стала, і страждати не стала б. Розлучимося?
Гриша рушив доріжкою, яка вела в центр села. Там жила його троюрідна сестра. Не бачилися вже років десять, а то й більше, та й дружби особливої не було. Але сестра ж, може, й пустить переночувати. Добре, що дружину його колишню, Риту, Светка недолюблювала, тому може й вийде
Григорій витягнув важку сумку з автобуса і витер піт. От спека цього року! Дихати
Столи, як зазвичай, поставили на вулиці, погода стояла просто чудова. Жодної хмаринки на небі, жодного подиху вітерця, немов на замовлення. Наталя Львівна в блідо-рожевій кофтині мала молодий вигляд, але поглядала раз у раз на дорогу. Усі вже приїхали, а Дениса все немає
— Матусю, ну ти тільки так не засмучуйся, я що тобі ось зараз скажу!
— А тут іншого не дано, донечко. Та й навіщо ускладнювати? Зможеш пробачити, то пробач, а ні – і себе не муч, і дітям нерви не роби, виженеш, і діло з кінцем. Не життя це, Наталю. Рано чи пізно набридне Мишкові, він і сам піде. Тільки і ти його зненавидиш, і діти. Ні до чого це
Першою не витримала мама. Спочатку вона сиділа тихо, мовчки, наче мишка, дивилася на те,
Ви з глузду з’їхали, чи що?! Дівка ж росте! А ну, як потім зірве її?! Накоїть справ, і хто відповідатиме? Ти, Нінко? Чи Олег? Він, хоч і батько, а ти тітка – але не можна так! Треба пояснити дитині, куди мати поділася! — І що я їй скажу? Мамо, вона – дитина! У неї має бути дитинство! А не ось це все
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози.
На столі була і запечена риба, і курка, і численні салати. Тоді я нарахувала п’ять салатів, не менше! Виявилося, що на балконі на нас чекають два торти, причому значного розміру. Але й гостей було чимало. — Ти чого закисла? – з докором подивився на мене чоловік
— Чому ти так мало приготувала? – обурювалася свекруха, – хіба так гостей зустрічають.

You cannot copy content of this page