— А давайте, розкажемо одна одній про те, що колись зробили, а тепер страшенно соромно за це? Ми подивилися на неї з подивом. — Навіщо нам розповідати такі речі? – з огидою запитала Оля. – Щоб нам стало ще гірше? Ми ж збираємося тут щомісяця, щоб легше стало! — Ні, – відповіла Таня. – Давайте відчуємо, що раніше було гірше, але якось ми це пережили. — Дівчатка, ну давайте спробуємо! Психологи рекомендують
Раз на місяць ми з трьома найкращими подружками влаштовуємо жіночий вечір. Знаєте – базікаємо,
Почала сваха мою маму обробляти: продай квартиру мені, для моєї доньки, вже так їй зі свекрухою погано, а в мене місця немає, та й зять зі мною жити не згоден. — Суму пропонувала, – каже мама, – взагалі сміховинну. Відмовилася, так почала ціну підвищувати, але в бік розстрочки. А на біса мені така розстрочка, якщо я можу всі гроші відразу отримати? Мені й потрібні всі гроші відразу, я хочу вам допомогти
Моїй мамі у спадок квартира дісталася. Двокімнатна, але район там не дуже, та й
Ба більше, Ліля трохи зі стільця не впала, коли вона схвально висловилася і про професію Валерія. Сама вона працювала головним бухгалтером і скільки Ліля пам’ятала себе, зневажливо ставилася до людей простих професій
Ліля судомно намагалася вигадати, як виплутатися зі складної ситуації. За дві години приїжджала мама
Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем
— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму
— Ну в мами завжди був поганий апетит. Вона не любить суп, а від макаронів поправляються. А вона за фігурою стежить. — Дивна дієта, не знаходиш? Кава з тістечком як рідна залітає, а макарони мабуть із ворожого табору, одразу на дупі відкладаються. — Ну перестань! Тобі шкода, чи що? — Ні, але я іноді теж хочу чай попити. Іду з роботи, впевнена, що вдома є солодке, а виявляється, що з солодкого тільки цукор і її нудотні посмішки
— Дорогі гості, а вам господарі не набридли? – Катя кипіла, немов розігрітий чайник.
— Олена повертається до мене жити, – приголомшила мене новиною Ніна Василівна. І точно! Наступного дня з речами приїхала Олена! — Що таке? Як так? – накинулася я на подругу з розпитуваннями. Оленка ж ніби й не раділа поверненню, була тиха й сумна. — А ось так от… як річ узяли, покористувалися і назад на місце поставили, – відповідала вона
— Оленко, не знайшла я сервіз, – сказала я після безуспішних пошуків. — Гаразд,
Ви маєте величезний педагогічний досвід, ось я й хотіла з вами порадитись. Як ви вважаєте, скільки в сім’ї має бути дітей, двоє, троє чи більше? Хто їх має виховувати? Чи варто довіряти дитині садочка, чи особисто займатися його вихованням, поки не піде до школи?
Дарина не була впевнена, що її пироги сподобаються майбутній свекрусі, але це було неважливо.
Звісно, ​​закохалася. Але хіба таке мамі скажеш? Ліда і сама собі боялася в цьому зізнатися. Куди їй! Він геть який красень, а вона справжнісінька простачка. І з тією ж Світланою її ніяк не порівняти
Лідія була дівчиною симпатичною, але простенькою і нічим не вирізнялася серед своїх подруг. Усміхнена,
Оксана читала це повідомлення й не могла повірити. Невже в чоловіка весь цей час був син, чи справді він нічого не знав. Продовжила читати повідомлення
Оксана взяла телефон чоловіка, щоб знайти фотографії, які вона якось відправляла в соціальній мережі,
– Бабусю, ну а я тобі про що давно говорю! Та й мати теж каже! Переходь до будинку людей похилого віку. Будинок на мене перепиши, тобі там кімнатку і дадуть, мати домовиться. І не одна, є з ким поговорити, сусідки під боком, і мені заважати не будеш
– Знаєш що, внучок мій милий! Якщо я вам так заважаю, то тут варіант

You cannot copy content of this page