Рідне Слово – Сторінка 220

Життєві історії 0

— А в тебе, люба невістка, зовсім совісті немає! Я ж здається чітко пояснила, хто де спатиме. Це моя квартира, і тут я встановлюю свої правила, всім зрозуміло?

— Це моє останнє слово, вибирай: чи ми, чи твоя мама! — плакала дружина.

Життєві історії 0

Приїхали до селища неподалік міста. Він був другим будинком Нікі. Усі канікули проводила тут. Та й після школи часто приїжджала сюди

— Так, Ніка Афанасьєва, сьогодні тебе виписуємо, — лікарка усміхнулася, якоюсь сумною посмішкою. — зустрічати

Життєві історії 0

— Ну, тату … Але ж, правда, воно мені треба? Заміж, звичайно, добре, але воно мені треба?! Щось я не відчуваю ентузіазму в передчутті сімейного життя, принаймні з Сашком

Якось під вечір у вихідний дивилася я в приємній компанії улюблену комедію. Смішну. І

Життєві історії 0

— Ага, щоб вона його зжерла? Тобі не шкода людини? Вона ж знищує все живе довкола себе! Стара карга! — додала друга, сідаючи за стіл

— Наша злюка знову не в дусі! Сьогодні особливо! Чоловіка їй, чи що, знайти,

Життєві історії 0

Антоніна Вікторівна схвильовано попросила обох приїхати до неї додому. Щойно Марина і Олексій увійшли, як свекруха почала сварку. — Отже, мої дорогі, поки ви лаялися між собою, у вашого сина з’явилися серйозні проблеми

— Не треба мені тикати в обличчя ці безглузді папірці, — відповіла свекруха. —

Життєві історії 0

— Про що ти, мамо… У мене троє дітей на шиї. Кому я можу запропонувати таке щастя? – раптом щиро відповів Антон. — Ні, не кажи так. Раніше сім’ї були великими, у наш час троє дітей – це практично норма. Це тепер однією дитинкою хочуть відбутися, немов галочку поставити. Та й зараз у дружних сім’ях є і по троє, і більше, – сказала Олена Іванівна, і засобиралася додому, – мені завтра рано вставати. А діти… вони дуже швидко ростуть. Ось сам побачиш, як час летить

Антон був щасливий у шлюбі недовго. Три перші роки, не більше. Потім став помічати

Життєві історії 0

— Цей стиль називається – прованс. — Який до біса прованс, – остаточно з себе вийшла Алла, – ти міську квартиру на сільський сарай перетворила. — Ну не кип’ятись, не кип’ятись, матір, – вийшов зі спальні свекор на підтримку Лілії, – Сашку подобається, і мені подобається. Треба б і нам штори змінити. — Ви всі тут заодно? – зло запитала Алла. – Дружити проти мене надумали? — І нічого ми не надумали, ми всі тебе дуже любимо. Ну, йди до мене, дай обійму, скучив… І свекор обережно відвів ридаючу свекруху в їхню кімнату. І це був перший скандал, з якого почалося сімейне життя Лілії та Олександра

— Олександре, ти ж послухаєш свою матусю, ти ж не приведеш у дім це

Життєві історії 0

— Сонечко моє, а чого так мало? — Мамо, тут така справа. Коротше, це все. Більше я не можу. — Що не можеш? Не витримавши, він глибоко зітхнув і швидко вимовив, боячись передумати: — Мамо, у мене проблеми з Мариною. Я не так багато отримую, у мене сім’я. Це немаленькі гроші. Влаштуйся, будь ласка, на роботу. — Зрозуміло. Отже, матері в тебе більше немає

— Максиме, зарплату дали? Голос жінки тремтів від нетерпіння. Але чоловік був не готовий

Життєві історії 0

— Не вдавай із себе невинність! Це ти в усьому винна! Ти навела порчу на Романа! — Ви з глузду з’їхали? Яке порча? – Галина почала закипати. – З чого ви взяли… — Досить прикидатися! – голос свекрухи зірвався на вереск. – Якщо не знімеш із нього порчу, сама пошкодуєш! Я тобі це так просто з рук не спущу! — Ну знаєте… – Галина ледве стримала нервовий сміх, що рвався назовні. – Спасибі, повеселили. – Вона просто поклала слухавку

— Не вказуй мені! – Римма В’ячеславівна спробувала прорватися до Галини, але сусід легко

Життєві історії 0

— Це ти ще не бачила справжнього сільського весілля! – втрутився Ілля. – Спочатку все дуже цивільно, але години за дві якогось найстрашнішого вусатого дядька переодягнуть нареченою, і почнуться розваги! До речі, врахуй, тебе на цей час замкнуть у сарай з курми. І будеш там сидіти, поки тебе не викуплять. — Перестань мене лякати, – вигукнула Ксюша. – давайте якось скромненько, по-сучасному, без ось цих, так званих, традицій

Старенький автобус зупинився на лісовій дорозі. — Хто Калинівку питав? Виходьте, приїхали! – скомандував