– Ти зараз це серйозно, Ольго? – дивувався Степан. – Чи ти так жартуєш? Як же ти кажеш, що нічого цього не було, коли я на власні очі бачив, як ти стояла тут, на цій кухні з Андрієм Петровичем і…
Степан зі своєю дружиною Ольгою сперечалися на кухні з самого ранку. – Ти зараз
Якось Григорій заявив Марії, що заміжній жінці подруги ні до чого. Оскільки довести щось Григорію було марно, то Марія стала зустрічатися з подругами потай
Не минуло й тижня після весілля, як Григорій став висловлювати претензії до своєї дружини.
І ось з ранку він прекрасно «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твоє. Як і приготування. Навіщо тоді братися?» – до речі сказано це було вельми на підвищених тонах
Заміж я вийшла відразу після університету, і чесно сказати, нічого не вміла робити. Але
– Ой, який подарунок… Сам думай. Дівка на виданні. Обручка – найбажаніший подарунок дівчині, – сміливо сказала Наталя, дивлячись хлопцеві прямо в очі та посміхаючись
Наталя крутилася на кухні, готувала обід, коли в віконце постукали. Жінка глянула на вулицю
Мама погоджувалася із вибором синів. Це ж їхній життєвий шлях і лише їм вирішувати, як бути. Хоч вона і давала поради, все ж таки не наполягала на тому, щоб її слухали
Тетяна Вікторівна мала двох синів. Обидва розумні, красиві, любили маму. Звичайно, їй було складно
Та нікуди вона не дінеться! Кому вона потрібна з двома дітьми? Ще й має вигляд старший за мене, хоча ми ровесники! Чоловіки у моєму віці на розхват! А жінки нікому не потрібні, ще й із причепом
Ця думка нескінченно крутилася в голові Олексія, доки він їхав до своїх батьків. «Та
– Ой, і не кажи, Наталко, – казала жінка подрузі. – Мій такий самий! Щоб колись сюрприз зробив, чи запросив у кафе – в житті не дочекаєшся! Ніякої романтики
Віктор натискав кнопки пульта від телевізора, намагаючись знайти цікавий фільм, чи передачу. Але нічого,
За мить двері відкрилися. Яким же ж було здивування Миколи, коли двері йому відкрила сама Наталя. Вона виглядала повністю здоровою…
Сталося це на вихідних, у передмісті, куди вона вирушила вона разом зі своїми подругами.
– Усього пʼятсот гривень! – сказав син. – Я тобі зі стипендії одразу ж і віддам. Тату, ти не хвилюйся!
Дочекавшись, коли мати першою піде на роботу, Олег підійшов до батька і невпевнено сказав:
— Чуєш, усиновителю, можна запитати тебе? – Дмитрич похмуро дивився на чоловіка. – Це як же так вийшло, що з усієї вашої сім’ї тільки собака виявився людиною? Чоловʼяга мовчки дивився на завгоспа, а той продовжив: — Вітька – хлопчисько золотий. Він же з вами майже рік жив. А ти навіть словом про нього не згадав. Як же так вийшло? У собаки серце рветься, а в тебе з жінкою твоєю…? У нього ж від батьків тільки іграшка стара залишилася, як пам’ять. І не ти її віддав. Пес приніс. То хто з вас людина
— Як це, повернути Вітю? Вони при своєму розумі? Хлопчина тільки звик, усе налагодилося…

You cannot copy content of this page