Рідне Слово

— У мене є сім’я, ти це знала з самого початку. Ти погодилася з моїми умовами, коли збиралася залишити цю дитину. То що змінилося? — Я вже сказала, у дитини має бути батько! — Але я одружений, і в мене є донька, я ж не можу розірватися! — Мене це не хвилює. Мені набридло ховатися. Тепер це наш дім, і ми будемо тут жити. — І як ти збираєшся пояснити все це Насті? — Це твої проблеми, ти й пояснюй

— Вибачте, що так пізно, але нам більше нікуди йти. -Тепер ваш дім буде

Життєві історії 0

«Дмитрику, коханий мій, відповідай, будь ласка, швидше відповідай!» Гудки йшли. Діма не брав слухавки. «Відповідай же!» – у паніці благала Олена. І він відповів… Раптом, коли потяг зупинився на черговій зупинці, якась пташка постукала у вікно… «Це паніка. Панічна атака. Я чула про таке», – намагалася заспокоїти себе Олена. Нерви її були, як оголені дроти. Розмірений шум поїзда здавався їй оглушливим гуркотом. Вона дихала глибше, але повітря немов не вистачало. Намагалася ще кілька разів додзвонитися до чоловіка, але він не брав слухавку або пропадала мережа. Олена не хотіла турбувати вночі доньку і свекруху. Вони напевно сплять. Усе добре. Все добре

У нічному потязі Олену охопив незрозумілий напад тривоги. Її немов окутало холодним потом і

Життєві історії 0

— Молоді заяву віднесли, – розповідає Світлана, – на початок червня реєстрацію намітили. Ну і почалася в нас біганина. І сукня весільна, і матеріали для ремонту. Банкету особливого не збиралися влаштовувати, але вже сукня біла у доньки мала бути. Матвій обручки купив, а більше ми нічого й не вимагали. Мама ж його відразу сказала: грошей немає і все. А наприкінці травня Матвій залишив у машині Наташі папку з документами

Жінок нині заведено звинувачувати у всіх гріхах: у меркантилізмі, в ліні, в тому, що

Життєві історії 0

— Наша порода, відмінник! Весь у тата. Я, коли це чула, плювала через ліве плече, не треба мені такого “всього в тата”, але зустрічам не перешкоджала, хлопчикові теж хотілося мати батька. За ці роки свекруха подарувала онуку 2 рази по 500 гривень, коробку цукерок, футболку та крем для гоління. Ну, з паршивої вівці, як то кажуть. У гості син мій до неї ходив, бабусині пиріжки їв

А що до мене онучок не ходить? Він же в мене єдина пам’ять про

Життєві історії 0

— Як ти взагалі можеш спілкуватися з нею? – Звинуватила мене рідна сестра, – Це ж мої вороги! Вони ледве онука в мене не відібрали, вони дочку мою мало не босоніж залишили після розлучення, а ти з нею товаришуєш? — Любо, – кажу, – а що я з Аллою ділити повинна? Я з нею не ділилася, не розлучалася. Це не моя дочка її синові зраджувала. Це не мій син у її дочки намагався дитину відсудити. Ваші діти не вжилися – це одне. Це погано, звісно, дуже погано. Але набагато гірше, що вони нормально не змогли розійтися. І ти, і Алла щось упустили в їхньому вихованні. І ти навіть більше промахнулася, враховуючи те, що це не зять собі бабу на боці знайшов, а твоя дочка йому наставила роги

У мене є сестра, рідна, молодша. Люба молодша за мене на 4 роки. Втім,

Життєві історії 0

— А я не хочу закритий купальник, – з нотками істерики в голосі заявила Поліна мамі чоловіка, коли та почала втішати її в черговий раз. – Я хочу бути такою, якою була до дитини. Я хочу все, як було! І живіт, і груди, та інше! Чому я маю своєю красою пожертвувати і не намагатися повернути собі ту форму, яку мала? Я все життя тримала себе в гарній формі, коли інші жерли пиріжки та цукерки, я листя салатні гризла. Коли інші валялися на дивані, я у спортзалі була. А зараз я не зроблю свій живіт гладким, хоч би скільки впиралася в залі. Це інакше робиться

— Йому ще батько, якого вже немає, цю машину віддав, коли зі здоров’ям зовсім

Життєві історії 0

— Господи, адже я теж колись не почую більше мамин голос, і багато років мене ніхто не запитає про те, чи тепло я одягнена, не нагадає про шкідливі чіпси і колу. Я більше не почуватимуся школяркою, я буду дорослою, настільки дорослою, що житиму без мами. А як без неї?! Мороз пробіг по спині такий, що стукали зуби. Я тремтячими руками насилу знайшла в сумці телефон, набрала номер: — Привіт, мамуcю

«Та що таке? Другий раз на день. Так, мамо! Що знову?” Я обернулася. Жінка

Життєві історії 0

— Дочко, – умовляла мама сто разів подумати, – ти у своєму будинку жила? А Льоня жив? У квартирі прибрала, їжу приготувала, сміття дорогою на роботу викинула і все, справ ніяких. А у своєму будинку вони не закінчуються. Літній сад і город, взимку сніг. А ще ремонт. Ти у квартирі про дах переживаєш? А ґанок і паркан тебе чіпають? Дурниця якась. Ніхто з вас двох у селі не мешкав, приватного будинку не нюхав, куди ви зібралися. Свекри були такої ж думки

— Відмовляти її було марно, я намагалася, мама наша радила подумати, але ні, Ліля

Життєві історії 0

— Бабуся допомогти не хоче? Адже не грошей просимо, невже заради внучок власних не можна чимось пожертвувати? Це ж всього на рік чи півтора, – скривилася невістка. — Ось маму свою і попроси на рік чи півтора, – розлютилася Лариса Денисівна. – Приїде, кімнат у вас дві, розміститься і взагалі відпустить тебе на роботу. Невістка раптом закипіла. Тепер, якщо Лариса Денисівна розмовляє з сином, коли він удома і запитує про те, як справи, то чує незмінно тлом роздратований голос Анни: — Погані справи, а що ти мовчиш? Живемо у злиднях, бабуся ж відмовилася з онуками водитися

— Виявляється, я винна в тому, що син із невісткою так погано живуть, –

Життєві історії 0

— На почуття жалю тиснете? Маніпулювати почуттям провини Петі перед вами намагаєтеся? Та коли ви вже заспокоїтеся, зрозумієте, що у нас своя сім’я і відстане від нас? Не потрібна нам ця картопля. А Вам так складно із магазину двокілограмовий пакет принести? Чи треба неодмінно сина прогнути, від дружини відірвати? Ми живемо незалежно, у Вас нічого не просимо! Я вже не говорю, що живемо ми в квартирі, яку мені мама з татом купили. Так, і Петя живе. На моїй території. Він же не має свого житла. Але це не означає, що його мати може лізти в наше життя

— У мене син одружився. Майже 3 роки тому. Йому тоді 25 років було,